Під час спілкування із читачами «Комсомольської правди в Україні» голова Державного агентства України з питань кіно Пилип Іллєнко прокоментував казус із можливою забороною пригодницької стрічки «Агенти U.N.C.L.E.» Гая Річі через те, що один з головних героїв фільму – КДБ-іст, а таких в Україні тепер демонструвати не можна. Відповідно до закону.
Ось що відповів пан голова Держкіно на заклики заборонити стрічку: «То есть эти люди, не видя фильм, делают вывод, что он вреден. Это очень напоминает дискуссию: «Я не читал, но осуждаю». Дело в том, что есть вопрос не просто демонстрации или не демонстрации каких-то сотрудников на экране. Есть вопрос определения, поэтому мы и привлекаем к этим вещам экспертов, – того, являются ли некоторые моменты в фильме действительно пропагандой и создается ли в результате просмотра фильма у зрителя стойкий, системный, позитивный образ такой структуры, как КГБ? А если ответа на этот вопрос нет, то фильм не может подлежать запрету, потому что мы, извините, можем так дойти до всеобщего маразма.
Нам что, прошу прощения, Довженко запретить нужно? Почему никто не задаст вопрос, нужно ли запретить фильм «Арсенал» – один из самых выдающихся фильмов мира, который с идеологической точки зрения является советской пропагандой? Этого не отрицал даже сам Довженко, который, между прочим, штурмовал Арсенал в рядах войска УНР, а потом был вынужден снять фильм про «героических» повстанцев. Но тем не менее это золотая сокровищница украинского кинематографа.
Проведу еще одну параллель: все помнят фильмы о Джеймсе Бонде. Их показывали еще во времена Холодной войны, когда голливудских продюсеров тяжело было заподозрить в симпатии КГБ. В сериях того периода присутствуют агенты КГБ с модельной внешностью, которые вступали в разного рода сюжетные связи с главным героем. Симпатичные, прямо скажем, были агенты. И что же, если кто-то углядит в этом пропаганду, то мы и эти картины должны запретить? Я надеюсь, не дойдем до таких крайностей.
И еще есть вопрос, чтобы этот закон не стал инструментом в чьей-то конкурентной политической борьбе. Такое тоже может быть».
Відповідь прекрасна у своїй поміркованості та адекватності (по-справжньому державницька, можна сказати), але закон, який прийняла Верховна Рада, говорить дещо про інше.
- Закон поширюється на фільми, вироблені після 1 січня 1991 року, тож приклади із Довженком і Джеймсом Бондом проходять повз реальну практику його застосування взагалі. Зрозуміло, що могло б дійти і до такого жаху як заборона Довженка (хоча мало б хто це помітив, таку заборону, скажемо чесно). І до ще більшого жахіття – яке хтось відзначив би все ж – заборони окремих епізодів серіалу про Джеймса Бонда. Але ж поки що – ні, ми існуємо в полі, регульованому трохи іншими правилами гри. І приклади з цього поля застосовано, по суті, не було.
- Пилип Іллєнко зазначає, трактуючи закон: «Есть вопрос не просто демонстрации или не демонстрации каких-то сотрудников на экране, есть вопрос определения […] того, являются ли некоторые моменты в фильме действительно пропагандой и создается ли в результате просмотра фильма у зрителя стойкий, системный, позитивный образ такой структуры, как КГБ? А если ответа на этот вопрос нет, то фильм не может подлежать запрету, потому что мы, извините, можем так дойти до всеобщего маразма».
І це дуже правильна позиція, що проводить чітку межу цензури. Але в законі написано «масніше»: «В Україні забороняється розповсюдження і демонстрування фільмів, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, що створюють позитивний образ працівників держави-агресора, працівників радянських органів державної безпеки…»
Тобто норма закону передбачає, що для заборони фільму потенційно достатньо створити позитивний образ навіть одного КДБ-іста (адже якщо є один позитивний КДБ-іст, може виявитися потенційно позитивний-другий, компанія працівників). Не популяризуючи при тому КДБ як структуру. Тобто у своєму коментарі Пилип Іллєнко принципово спрямовує механізм дії закону до контролю популяризації репресивних органів, тоді як закон спрямований і на персон, які з ними пов’язані, також.
І я це пишу не для того, щоб сказати, що фільм «Агенти U.N.C.L.E.» має бути заборонений. Навпаки. Не має. Просто він – перший приклад тих неприємних гризот, із якими доведеться «зустрітися» Держкіно, застосовуючи цей закон у майбутньому. Коли документ, розроблений задля протистояння державі-агресору, доведеться використовувати за межами заборони російських серіалів та українських фільмів, які знімалися для Росії. Власне, доведеться застосовувати, забороняючи голлівудські фільми в тому числі.
До речі, стрічка «Номер 44» Даніеля Еспіноси, яку для прокату в Україні заборонила Росія, за новим законом в Україні також могла би мати потенційні проблеми із виходом на екрани. Адже попри те, що структури радянської влади там показані негативно, головний позитивний герой власне є радянським «силовиком». І дарма, що в Росії фільм вважають наклепницьким.
Це про можливість опинитися в «загальному маразмі», або переконатись, що ми вже давно у ньому живемо.
Сергій Васильєв