На Національну премію України імені Тараса Шевченка 2018 року у номінації «Кіномистецтво» подано п’ять творів.

На премію висунуто:

• Документальний фільм «Будинок “Слово”» (автор Тарас Томенко, кіностудія «FRESH PRODUCTION GROUP», 2017). Висунуто Національною спілкою кінематографістів України.
• Цикл історично-документальних фільмів, присвячених Революції Гідності (автор Володимир Тихий, виробництво ТО «Вавилон’13», 2014–2017). Висунуто Національним центром Олександра Довженка.
• Повнометражний фільм «Гетьман» (автор сценарію Віктор Веретенніков, режисер-постановник Валерій Ямбурський, оператор-постановник Володимир Галицький, виконавець головної ролі Костянтин Лінартович, спільне виробництво кіностудій «Злагода» і «Дарзіні», 2015). Висунуто ГО «Науково-методологічна комісія з журналістики та інформації».
• Документальний багатосерійний фільм «Героїчне минуле: від Святослава – до Небесної сотні» (автор Дмитро Ломачук, 2014–2017). Висунуто Громадською організацією «Об’єднання кінематографістів “КІНО-ЛОГОС”».
• Цикл документальних фільмів «Кримська Україна» авторського телевізійного проекту «Цивілізація INCOGNITA» Валерія Бебика (телеканал «Тоніс», 2012–2017). Висунуто Київською організацією Національної спілки журналістів України.

Декілька зауваг.

На розгляд Рейтингової комісії Національної спілки кінематографістів України надійшла лише одна пропозиція щодо номінування на Шевченківську премію – розглянути можливість висунення від Спілки документального фільму «Будинок “Слово”» Тараса Томенка. За підсумками перегляду фільму і його докладного обговорення, Рейтингова комісія НСКУ рекомендувала висунути стрічку. Секретаріат Правління НСКУ затвердив це рішення на своєму засіданні 26 жовтня 2017 року.

Висунення Національним центром Олександра Довженка циклу історично-документальних фільмів, присвячених Революції Гідності, створених в рамках творчого об’єднання кінодокументалістів «Вавилон’13» у 2014–2017 роках, із акцентом на тому, що виключним їх автором є Володимир Тихий, є, на мою думку, не зовсім коректним — як з огляду на свідому анонімність титрів більшості робіт «Вавилону’13», так і з огляду на формальні чинники.

Якщо у фільмі «Бранці» Володимир Тихий є режисером одноосібно, то фільм «Сильніше, ніж зброя», що його подавали 2015 року на Шевченківську премію від Національної спілки кінематографістів України, створений за колективної участі. Тоді у поданні він був визначений як такий, що створений спільно режисерами Володимиром Тихим, Романом Любим, Юлією Гонтарук. І тут не йдеться про завершений список авторів, адже певні обмеження накладав сам регламент Шевченківської премії, що не дозволяв назвати усіх.

Так само і цикл документальних фільмів «Зима, що нас змінила», які Національний центр Олександра Довженка помилково відносить до 2015 року (їх було створено весною 2014 року), був результатом режисерської праці Володимира Тихого та Юлії Гонтарук, Романа Любого, Лариси Артюгіної, Юлії Шашкової, Марії Пономарьової, Костянтина Кляцкіна, Олександра Стеколенка.

Прикметно і те, що з-поміж висунутих фльмів відсутня створена Володимиром Тихим 2014 року документальна стрічка «Наша Надія», що мовить про полонену Надію Савченко, а з нею – і про Революції Гідності, і про війну. Так само як не лише про Революцію Гідності, а вже і про війну йдеться у документальних фільмах «Сильніше, ніж зброя» і «Бранці».

Від 2013-го документально-просвітницькі фільми Дмитра Ломачука подають на Національну премію України імені Тараса Шевченка щорічно – це п’яте таке подання. Фільм «Героїчне минуле: від Святослава – до Небесної сотні» було подано позаминулого року, як двосерійний, і минулого – як багатосерійний.

Документальний телевізійний проект «Цивілізація INCOGNITA» Валерія Бебика Національна спілка журналістів України висуває втретє. У 2015 році акцент було зроблено на циклах фільмів «Українська цивілізація» та «Бог і Україна», у 2016-му – на циклі документальних фільмів «Китайська цивілізація».

Нижче – детальніше про висунуті стрічки текстами офіційних подань.

Сергій Васильєв

Документальний фільм «Будинок “Слово”» Тараса Томенка

1928 року у столичному Харкові споруджують житловий будинок для діячів культури УСРР. Будівля із багатокімнатними квартирами, пральнею, їдальнею, дитячим садком та навіть солярієм мала стати оазою для митців, проте все відбудеться навпаки – комуністичний рай перетворюється на комуністичне пекло.

Спеціально зібрану в одному місці інтелігенцію репресують та знищують. Будинок «Слово» стає уособленням кривавої радянської системи, а мешканців будинку згодом назвуть поколінням «розстріляного відродження».

У стрічці «Будинок “Слово”» розказано про долю письменників, поетів, малярів, режисерів, котрі мешкали під одним дахом, таких як: Микола Хвильовий, Остап Вишня, Василь Вражливий, Іван Багряний, Іван Дніпровський, Олесь Досвітній, Григорій Епік, Наталя Забіла, Майк Йогансен, Антін Крушельницький, Іван Кулик, Микола Куліш, Лесь Курбас, Аркадій Любченко, Іван Маловічко, Вадим Меллер, Анатоль Петрицький, Марія Пилинська, Сергій Пилипенко, Валер’ян Підмогильний, Валер’ян Поліщук, Михайль Семенко, Олекса Слісаренко, Юрій Смолич, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Наталя Ужвій, Валентина Чистякова, Михайло Яловий, Юрій Яновський та багатьох інших митців.

У фільмі використані унікальні архівні матеріали, особисті справи митців, НКВДиські наклепи, свідчення очевидців, листування письменників та унікальні фото митців. Казка про молодих і талановитих мешканців найкращих квартир в Україні поступово переходить у психологічну драму, потім у напружений трилер, а у фіналі – у трагедію…

Життєвість фільму «втілили» чудові актори Борис Георгієвський, Анна Левченко, Михайло Вознюк та інші. Атмосферу передають 150 музичних фрагментів, спеціально під кожну сцену написаних композитором Аллою Загайкевич.

Цей фільм є вершинним надбанням українського народу, оскільки відновлює історичну пам’ять про «Розстріляне відродження», застерігає сучасне покоління від повторення помилок минулого, засуджує тоталітарну комуністичну систему, яка і сьогодні вироком Олегу Сенцову слово в слово повторює вирок М.Семенку, як і 80 років тому.

Тарас Томенко народився 6 лютого 1976 р. у м. Києві. Закінчив філологічний факультет КДУ імені Т.Шевченка  та кінорежисерський факультет КДІТМ імені І.К.Карпенка-Карого.

Вже першими своїми роботами, фільмами «Тир», «Пересохла земля» Тарас Томенко засвідчив, що в українське кіно прийшов яскравий митець нового покоління кінематографістів, які нині формують обличчя молодого українського кіно.

Фільм «Тир» отримав нагороду як кращий короткометражний фільм Берлінського міжнародного кінофестивалю, відзначений, як краща іноземна робота Інського кінофестивалю у Польщі, здобув премію «Арте Франс» Венеційського кінофестивалю, диплом Міжнародного кінофестивалю «Послание к человку», три відзнаки кінофестивалю «Відкрита ніч» та чотири відзнаки кінофестивалю «Пролог» та диплом фестивалю у Дубліні (Ірландія).

Наступний проект «Пересохла земля» був створений завдяки Президентському гранту. Стрічка була відзначена Спеціальним призом Федерації Європейських режисерів РЕКА, призами міжнародних кінофестивалів у Саппоро (Японія) та Салоніках (Греція), одержав по дві нагороди фестивалів «Відкрита ніч» та «Пролог».

Хвилююча кінорозповідь «Ліза» про дівчинку, яка мешкала у каналізаційному люку, здобула три нагороди на Міжнародному кінофестивалі «Нове кіно» (Смоленськ), премію за кращий документальний фільм на Міжнародному кінофестивалі в Баку (Азербайджан).

Створені Тарасом Томенком фільми свідчать, що він талановитий митець з самобутнім баченням, чіткою особистою позицією та глибоким осмисленням проблем і сьогодення, й історії.

З подання Національної Спілки кінематографістів України

Цикл історично-документальних фільмів, присвячених Революції Гідності, авторства Володимира Тихого

Після кривавого розгону мирної громадянської маніфестації, спрямованої проти антинародної політики режиму Януковича, в Києві вночі на 30 листопада 2013 року, українські кінематографісти середнього й молодшого покоління зорганізувалися у «Вавилон’13», що став громадянською ініціативою й територією документального кіно, – задля документування перебігу подій Української революції. Протягом трьох найгарячіших місяців революційних подій – і до сьогодні – через війну за Незалежність і щоденну боротьбу за новітню Україну, «Вавилон’13» кіномистецькими засобами осмислює новітній український час.

Володимир Тихий був фундатором «Вавилону’13» і послідовно став його продюсером, художнім керівником та режисером. Результатом творчої й організаційної діяльності Володимира Тихого є понад 200 коротких документальних фільмів про революцію та війну, що мали кілька десятків мільйонів переглядів в Інтернеті та понад півтисячі громадських і фестивальних показів та обговорень. Також у його доробку як режисера-постановника низка повнометражних документальних проектів та фільмів 2014–2017 років, які в сукупності й висуваються на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Володимир Тихий є знаковою людиною, творцем і громадянином, за яким постав цілий новочасний кінематографічний рух, заанґажований революційними процесами й будівництвом нової України, і який об’єднав у творчій співпраці понад 100 кінематографістів середнього й молодшого поколінь.

Першим із повнометражних режисерських фільмів Володимира Тихого у цьому списку є стрічка «Сильніше, ніж зброя», яка побачила світ до річниці Революції Гідності у грудні 2014 року й акумулювала тримісячну революційну польову кінороботу «Вавилону’13» з тривожним поглядом у загрожене українське майбутнє. У цьому фільмі, що стилістично й жанрово гойдається на мозаїчних вагах і створює драматичне й героїчне, разом із тим – барвисте, полотно революції, показано народження й перші рішучі кроки українського громадянського суспільства, в осерді якого – самоорганізація, солідарність і відстоювання природних людських прав та українських культурних надбань.

Послідовним продовженням аналізу революційних подій та їхнього людського виміру, що є принциповим для кінодокументалістики як мистецтва, став цикл телевізійних фільмів, створених «Вавилоном’13» у співпраці з Телеканалом «1+1», де вони й демонструвалися 2015 року. Володимир Тихий виступив художнім керівником, продюсером і режисером проекту, в якому через належну телевізійну стилістику йшлося про дух революції, віддавалися екранові образи громадянського спротиву, горталися сторінки героїчних подій, які промовисто зафіксовані у назвах фільмів циклу: «Перша смерть», «Пожежа в Будинку проспілок», «Самооборона», «Автомайдан», «Небесна сотня» тощо.

У повнометражній режисерській стрічці «Бранці» Володимир Тихий досліджує трагічні події протистояння на Майдані Незалежності в Києві 19–20 лютого 2014 року. Це своєрідний фільм-подорож у часі, подорож по обидва боки барикад, спроба встановити реальний плин революційних подій без певних міфологічних нашарувань, що викликало живий дискусійний відгук у суспільстві.

Найостанніша за часом режисерська робота Володимира Тихого, що вона входить до висунутого на Премію документального циклу й демонструвалася 19 лютого 2017 року на телеканалі «ПА: Перший», – «Небо падає, або Три місяці з життя Устима Голоднюка», лишає нам екранну пам’ять про молодого хлопця у блакитній касці миротворця, який загинув під час Євромайдану від пострілу снайпера на вулиці Інститутській. Йдеться знову про людський вимір революції, про людський вимір історії, що є надзвичайно важливим завданням мистецтва, яке, окрім іншого, покликане наближати нас до людини у повсякденні й у надзвичайних обставинах, аби зрозуміти сутність вчинків та речей, сутність ідей та сутність часу.

Цим останнім, зрештою, й характеризуються висунуті на Премію фільми й загалом творчість Володимира Тихого.

З подання Національного центру Олександра Довженка

Повнометражний фільм «Гетьман»

Повнометражний фільм Гетьман», що вийшов на екрани у 2015 році, є гідним зразком українського кіно, вартим відзначення найвищою національною премією.

Найбільш вагомою причиною для представлення фільму для номінування на відзнаку є надзвичайний виховний потенціал стрічки. Цей фільм з’явився в непростий для України час, час історичних випробувань, час усвідомлення національної ідентичності та формування нової національної еліти. Саме для окреслених процесів фільм є надзвичайно важливим, важливим для формування нового покоління.

І сценарій фільму, і його втілення в режисерській, операторській і акторській праці роблять історичні постаті та образи близькими та зрозумілими широкому колу глядачів. За відгуками молоді, фільм змінює ставлення до історії та історичних постатей, які набувають зримого, відчутного звучання в образах фільму. Саме в цьому полягає непересічна цінність «Гетьмана», його важливість у системі виховання нового покоління українців.

Автори фільму змогли відтворити всю драматичність ролі особистості в історії, втілити в образах фільму дух українського народу та розкрити глибину образів у контексті національної ідеї.

Головний герой фільму – Богдан Хмельницький – транслюється в нових баченнях, зримий і живий образ його стає новим прикладом, новим героєм, якого цікаво відкрити для себе не тільки молодому поколінню, але і людям більш зрілого віку. В цьому й полягає сила та глибокий пафос фільму – в емоціогенних, сильних образах розкривається жива історія України й стає для глядача предметом особистісного переживання, формує його чуттєвий досвід, розуміння надскладного історичного періоду, бачення того, як творився й твориться історичний шлях Батьківщини.

Надзвичайно важливим є час появи фільму, коли долі спільнот, долі окремих людей стають чинниками творення національної історії, формують контексти та напрямки сприйняття історії. В цій ситуації підтримка фільму, що здобув статус національного і за час прокату отримав чимало схвальних відгуків та рецензій, є важливим складником національного самоствердження.

Відзначимо, що фінансувався фільм коштом комерційної організації, що є свідченням розуміння меценатами важливості порушених в картині проблем та необхідності їх втілення в яскравих, живих образах, близьких кожному українцю.

Все зазначене вище стало визначальними для нашої громадської організації під час формування рішення про номінацію фільму, адже головною метою нашої діяльності є піклування про формування нової журналістської еліти, підтримка пріоритетних виховних стратегій для підготовки майбутніх працівників медіагалузі.

Виходячи з цих міркувань, ГО «Науково-методологічна комісія з журналістики та інформації» одноголосно рекомендує фільм «Гетьман» на здобуття Національної премії Україні імені Тараса Шевченка, відзначення Віктора Веретеннікова – автора сценарію, Валерія Ямбурського – режисера-постановника, Володимира Галицького – оператора-постановника, Костянтина Лінартовича – виконавця головної ролі найвищою державною нагородою у гуманітарній сфері.

З подання ГО «Науково-методологічна комісія з журналістики та інформації»

Документальний багатосерійний фільм «Героїчне минуле: від Святослава – до Небесної сотні» Дмитра Ломачука

Сьогоднішній день Незалежності України прийшов як результат тисячолітньої боротьби українського народу за право мати свою національну державу, яка повинна стати запорукою успішного культурного і політичного розвитку суспільства.

Історично становлення нашої країни відбувалося протягом багатьох віків. За цей час не одному поколінню українців довелося ціною власного життя здобувати право прийдешніх поколінь на вільне і незалежне життя.

Так склалося, що ми, звертаючи погляд на свою історію, знаходили переважно події сумні. Пам’ять наша міцно зафіксувала такі сторінки, як зруйнування золотоглавого Києва, битву під Берестечком, драматизм Полтавського бою, підступне нищення Січової Запорізької республіки, Емський указ і Валуєвський циркуляр про заборону української мови. А з недавніх історичних подій – муравйовські погроми, розстріляне Відродження, голодомор тридцять третього, чорна наруга тридцять сьомого, чорнобильська трагедія.

Називаючи важкі сторінки нашої історії, ми зовсім не хочемо закреслити те велике і світле, яке підносить наш народ до вершин цивілізації, визначає його заслуги перед людством. Адже на нашому славному історичному шляху були і могутня Київська держава Ярослава Мудрого, і перша демократична республіка в Європі – Запорізька Січ, і відчайдушний порив до свободи часів мудрого будівничого й політика, відданого ідеї української незалежності Івана Мазепи, великого у звершеннях, у любові до землі предків і трагічного у помилках своїх Богдана Хмельницького, грізного вояка, оборонця вольностей козачих Івана Сірка, творця першої української Конституції Пилипа Орлика.

На превеликий жаль так сталося в нашому житті, що все що стосується історії українського козацтва не завжди сприймається правильно. За сучасних умов, при відкритості усіх історичних джерел, вкрай необхідно звертатися до славної минувшини, привертаючи особливу увагу до його найкращих традицій в історії становлення України, як незалежної держави.

І в цьому визначну роль має грати документальне кіно. Саме документальне, тому що воно створюється на реальних подіях і опирається на достовірні і правдиві факти.

Ця ідея втілюється в життя протягом двох останніх років кіностудією Об’єднання кінематографістів «Кінологос» за сприяння Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка (голова, Лауреат Шевченківської премії Павло Мовчан) з назвою «Героїчне минуле: Від Святослава до Небесної сотні» та має на меті охопити героїчні сторінки історії боротьби, які в значній мірі сприяли здобуттю сьогодні незалежності України.

Цей фільм здобув велику зацікавленість серед глядачів Центрального телевізійного каналу, каналу «Культура» та телеканалу «Рада». Це нариси-портрети, в яких висвітлюються ключові події багатовікового українського героїзму, виявленого знаковими історичними постатями нашого народу.

Тут не тільки про наше ратне минуле, без усвідомлення якого, як відомо, нема сподівання на світлу майбутність, а передусім вічні уроки безпомилкового вибору мети, типові приклади виняткової боротьби за перспективу, і особливо тоді, коли точиться битва не на життя, а на смерть.

Підступного ворога не подолати самою лише зброєю, якщо державницька думка не оволодіє нацією і не сформується у монолітне переконання вищої вартості – незламний дух волелюбства, прагнення соборної незалежності, освяченої довгими віками постійної боротьби за місце під сонцем для окраденої ворогами матері-Вітчизни.

З подання Громадської організації «Об’єднання кінематографістів “КІНО-ЛОГОС”»

Цикл документальних фільмів «Кримська Україна» Валерія Бебика

Професор Валерій Бебик протягом 2012–2017 років підготував і оприлюднив на телеканалі «Тоніс» 137 документальних телевізійних фільмів авторського проекту «Цивілізація INCOGNITA», архів якого можна переглянути на наступних сайтах:

• телеканалу «Тоніс» (тут),
• відеоканалу «TV C. Incognita» (тут),
• авторського проекту «Цивілізація INCOGNITA» (тут).

Зокрема, до циклу документальних телевізійних фільмів «Кримська Україна», який висувається на здобуття  Національної премії України імені Тараса Шевченка 2018 року за напрямом «Кіномистецтво», входять наступні фільми:

• «Кримська цивілізація України»

• «Український Крим: Тмутаракань»

• «Еллінський цар Мамай»

• «Марко Поло з українського міста Судака»

Вказані фільми є науково-документальним, творчим доробком кіномистецтва, який:

• доводить неспростовні археологічні факти заселення Криму праукраїнськими трипільськими племенами ще в часи неоліту (V тис. до н.е.);
• розповідає про історію відновлення київським князем Святославом на землях античного скіфо-еллінського Боспорського царства (IV ст. до н.е. – ІІІ н.е.) – Тмутараканського князівства, яке контролювало Крим і Кубань (10–11 ст. н.е.) і було понад 160 років – васальним по відношенню до Київської держави;
• свідчить, що фундатори Києво-Печерської Лаври були засновниками головного монастиря Тмутараканського князівства (нині – окупована Керч), який по церковній лінії був підпорядкований Києву;
• досліджує версію про тотожність літописного хана Мамая і легендарного козака Мамая, який в московських хроніках іменується «проклятим еллінським царем Мамаєм»;
• переповідає про маловідомі громадськості факти проживання родини мандрівника Марко Поло в українському місті Судаку, нині тимчасово окупованому російським агресором.

Всі вказані вище фільми дають унікальний ідеологічний та історичний матеріал для спростування міфологічної системи російського агресора, що «Крим всєгда бил россійскім», створюють цілісну систему для протидії окупантам в інформаційній (гібридній) війні Росії проти України.

Творчий доробок Валерія Бебика належно оцінений громадськістю.

Зокрема, за цикл документальних фільмів авторського телевізійного проекту «Цивілізація INCOGNITA» професорВалерій Бебик відзначений наступними нагородами:

• Орден Святого Миколая (Українська православна церква Київського патріархату, 2017);
• Медаль «Григорій Сковорода» (Національна академія педагогічних наук України, 2015);
• Медаль лауреата в номінації «Краща телевізійна програма 2013 року» (ХІІ Міжнародний конкурс журналістів «Срібне перо», 2013);
• Золота медаль «Незалежність» (Київська організація Національної спілки журналістів України, 2012).

Бебик Валерій Михайлович працював протягом 2011–2017 рр. автором і ведучим проекту «Цивілізація INCOGNITA» телеканалу «ТОНІС», є професором кількох українських і польських університетів, обраний головою правління Всеукраїнської асоціації політичних наук.

З подання Київської організації Національної спілки журналістів України