15 липня 2016 року Верховна Рада України завершила пленарні засідання Четвертої сесії, так і не розглянувши у залі засідань у другому читанні проект закону №3081-д «Про державну підтримку кінематографії в Україні».
Нагадаємо, що узгоджений з урахуванням численних правок текст законопроекту Комітет Верховної Ради з питань культури та духовності підтримав 14 червня 2016 року.
Уже 16 червня Верховна Рада мала розглянути його у другому читанні. Одначе, через відсутність кворуму цього не відбулося. Замість працювати чимало депутатів поїхали у Францію – дивитися футбол.
Удруге в рамках Четвертої сесії Верховна Рада не змогла розглянути законопроект №3081-д 5 липня. Через те, що трибуна тривалий час була заблокована депутатами, керівництво парламенту вирішило провести політичні консультації замість неможливої за таких обставин пленарної роботи. Відтак, вечірнє засідання, на якому могли прийняти закон, що забезпечував українському кіно конкурентні умови розвитку, відкрили і одразу закрили – фактично, не розпочавши праці.
Зазначимо, що на засіданні Секретаріату Правління НСКУ 25 квітня 2016 року, ведучи мову про перспективи імплементації положень законопроекту «Про державну підтримку кінематографії в Україні», що передбачає серед іншого ширші умови конкурсної державної підтримки кінопроектів і грошові повернення виробникам фільмів, голова Держкіно Пилип Іллєнко повідомив: аби закон запрацював із початку 2017 року, його треба прийняти не пізніше липня – інакше в органів влади буде мало часу, аби підготувати необхідну підзаконну нормативно-правову правову базу, без якої практична реалізація новаторських положень буде неможливою. Вочевидь, тепер ці строки необхідно буде переглянути – в черговий раз відклавши прихід «світлого майбутнього» для вітчизняної галузі кіно, власне, на «світле майбутнє».
Закриваючи останнє пленарне засідання Четвертої сесії, головуючий – голова Верховної Ради Андрій Парубій – зазначив, що протягом сесії парламент прийняв чимало важливих рішень, продемонструвавши свою «дієздатність».
Він наголосив, що «це наша відповідь агресору в тому числі». Адже Росія, отримавши поразку в своїй концепції «русской весны», ввела в дію «план номер два, розроблений в Кремлі. І завдання того плану – це загальнополітична дестабілізація і зупинка функціонування органів державної влади».
«Ми маємо пам’ятати і розуміти, хто є наш ворог», – підкреслив Андрій Парубій, додавши, що депутати не завершують роботу Верховної Ради, а лише закривають чергове пленарне засідання.
«Я переконаний і твердо знаю, що у випадку загострення ситуації на сході, ми швидко зберемо 150 підписів для того, щоб зібрати позачергову сесію. Коли нам покажуть питання, і ми будемо бачити, що загроза російських окупантів, які активізуються з кожним днем, буде потребувати наших рішень, я впевнений, колеги, ми будемо змобілізовані, ми зберемося для того, щоб приймати рішення на захист нашої держави, на захист України», – сказав Андрій Парубій.
У цьому контексті варто зазначити, що одним із провідних державницьких завдань законопроекту «Про державну підтримку кінематографії в Україні», є захист вітчизняного інформаційного простору від російських атак. Щоправда, це завдання проект закону №3081-д вирішує без звичного депутатам у таких випадках популістського шуму гучних заборон: шляхом планомірної роботи із пожвавлення творення питомо українського кіно і завдяки спрямуванню українських кіновиробників на співпрацю із неросійськими – європейськими, американськими – кінокомпаніями.
Тож, якщо Верховна Рада дійсно усвідомлює необхідність відповіді агресору, який без кінця «розхитує» ситуацію в інформаційному просторі Україні, залучаючи наших громадян до спільного світоглядного простору «русского мира», депутати мають вже нині «мобілізувати себе» й зібрати «150 підписів», аби скликати позачергову сесію, прийняти законопроект №3081-д і підтримати вітчизняне кіно, створивши умови для самостійного – без опертя на Росію –розвитку кіногалузі.
Попри те, що будувати своє складніше, ніж формувати «чорні списки» і вигадувати нові форми заборон, які дуже нагадують старі радянсько-російські практики, від яких ми прагнемо піти.
Сергій Васильєв