Із приводу «Забороненого» Романа Бровка

Zaboroneniy

4 вересня 2019 року відбувся прес-показ стрічки Романа Бровка «Заборонений», яка оповідає історію життя і боротьби Василя Стуса.

Ось два анекдоти і кілька міркувань (зі спойлерами) із приводу нового українського фільму, що 5 вересня виходить у кінопрокат.

Перший анекдот.

– Ми не будемо ставити вашу п’єсу, бо ми проти мату в театрі.
– Але у п’єсі нема мату!
– Так, але мат буде в залі.

Другий анекдот.

– Гарсон, гуляш і пару добрих слів!
Приходить гарсон і ставить гуляш на стіл.
– Гарсон, а добрії слова?
– Раджу гуляш не їсти.

Кілька міркувань.

1. Якщо ви думали, що Василя Стуса убив комуністичний режим, ви будете здивовані дізнатися від авторів стрічки, що винні в тому ще й кілька гомосексуалістів.

2. Відтак,судячи з третього акту кінороботи, доречна назва фільму аж ніяк не «Заборонений», а «Заборонене кохання».

3. Дмитро Ярошенко в ролі Василя Стуса не лише гучно кричить (це чутно у трейлерах), але й майстерно пускає самотню сльозу з одного ока (в одній сцені) і навіть одразу із двох (в іншій). Одначе, у певну мить авторам фільму стає нецікаво слідкувати за ним, таким емоційним, у головній ролі. Анонімні табірні «вєртухаї» – діти химерної сценарної уяви – виявляються їм цікавішими.

4. Режисер Роман Бровко, який був зняв короткий метр «18+», демонструє, що хист знімати на «дорослі» теми у нього нікуди не зник. З матеріалу «Забороненого» цілком можна змонтувати презентаційний тизер до українського рімейку «Горбатої гори» Енга Лі. Кінопроект «Радянська гора», чекаємо на майбутніх конкурсних відборах!

5. Олег Масленніков, граючи радянського майора, власне, навіть у самому «Забороненому» отримує можливість, копіюючи Хіта Леджера, поплювати на долоню в інтимній сцені, але нею не користується… У своєму несмаку автори «Забороненого» не йдуть до кінця, коли цей несмак здатен перетворитися на художній прийом.

6. Народного артиста і екс-міністра культури України Євгена Нищука, що полюбляє з’являтися у фільмах, фінансованих державним коштом, у стрічці нема. І шкода. Його екранна присутність гармонійно довершила би кон’юнктурний естетичний коктейль, який витворюють творці «Забороненого».

7. Добре що Пилип Іллєнко пішов із посади голови Державного агентства України з питань кіно до публічних показів фільмів «Поліна і таємниця кіностудії» і «Заборонений». Бо якби він написав заяву сьогодні, то злії люди могли б пояснити рішення піти тим, що йому стало соромно за надану Держкіно підтримку цих фільмів. Хоча соромитися тут – нема чого. Хіба надзвичайно низьких мистецьких якостей стрічок… Але такі якості українські стрічки (у тому числі, фінансовані з бюджету) демонструють не вперше.

8. Замість соромитися, фільм «Заборонений» треба дивитися максимально уважно, широко розплющеними очима, вглядаючись у нього, немов у безодню. Безодню українського кіно, яке крокує не лише (і не стільки) червоними доріжками міжнародних кінофестивалів класу «А» (4 вересня «Атлантиду» Валентина Васяновича демонструють у Венеції), як битими шляхами вітчизняного кінопрокату.

9. Останні слова Василя Стуса, вкладені в його вмираючі вуста сценаристами, якщо їх перекласти англійською, будуть дуже схожими на одну із знаменитих фраз «Термінатора» – «I’ll be back».

10.Колись Василь Стус писав про Павла Тичину, що став «державним поетом», поховавши свій молодий талант, як про «пігмея, що став паразитувати на тілі генія». Саме такими «пігмеями» виглядають автори «Забороненого», «паразитуючи» на трагічній долі Василя Стуса.

Попри усе, бажаю фільму «Заборонений» і його авторам переповнених залів, високих зборів і усіляких гараздів. Геній Василя Стуса цього заслуговує, хоча стрічка про нього – ні.

Сергій Васильєв