Режисер Кеті Янь
В ролях: Марго Роббі, Розі Перез, Елла Джей Баско, Джерні Смоллетт-Белл, Мері Елізабет Вінстед, Юен Мак-Грегор, Кріс Мессіна
2020, США, Warner Bros. Pictures
Чоловікам тут не місце
З 6 лютого у кінотеатрах іде комікс Кеті Янь «Хижі пташки (та фантастична Харлі Квін)», в якому нема генію, але багато безумства.
Анімаційна передісторія
Знайомство з колоритною героїнею Марго Роббі – усміхненою, яскравою та не-сповна-розумною Харлі Квін (власне, добре знайомою глядачам завдяки «Загону самогубців» Девіда Еєра 2016 року, в якому актриса уперше зіграла її) – у дебюті «Хижих пташок» відбувається у формі інтенсивних двовимірних анімаційних замальовок.
Вони демонструють непросту долю дівчини, а сама Харлі Квін активно цю непросту долю коментує, з веселим ентузіазмом розповідаючи про те, як її батько-алкоголік обміняв її, ще немовлям, на пляшку; як монахині мучили її в притулку; зрештою, як вона, ставши лікарем, стріла у психіатричній клініці схибленого соціопата Джокера, закохалася в нього, допомогла йому втекти, скупалася заради коханого в чані з хімікатами і остаточно втратила розум.
Полювання на Харлі Квін
Тепер героїня лишилася сама, бо Джокер кинув її. Експресивно переживаючи достатньо болісне завершення відносин, Харлі Квін п’є, гуляє і – завжди з яскравою посмішкою – випадковим знайомим ноги ламає. Ба навіть підриває хімічний завод, щоб символічно повідомити світові – містові Готему, кублу розпусти та злочинності, – про те, що тепер вона – сама собі господиня й за широкою кримінальною спиною Джокера більше не ховається.
Щоправда, одразу після цього яскравого вибухового повідомлення Харлі Квін має починати рятувати своє життя, втікаючи від численних злочинців, які хочуть помститися їй за все те, що вона з ними зробила (а зробила вона чимало; хоча не завжди пам’ятає, що саме і кому), а також – уникати принципової поліцейської (Розі Перез), яка не просто усвідомлює, що тепер, нарешті, може притягнути Харлі Квін до відповідальності, але й береться це зробити.
В світі сліпих одноока – королева
Поквитатися із Харлі Квін бажає й один із кримінальних лідерів міста Роман Сайоніс (Юен Мак-Грегор), власник фешенебельного нічного клубу, що наміряється стати головним кримінальним лідером Готема (за виключенням, звичайно, Джокера який перетворюється в «Хижих пташках» на «того, кого не можна називати»), катуючи і знищуючи своїх конкурентів.
Зі своїм садистичним поплічником (Кріс Мессіна) він із задоволенням зрізає жертвам обличчя, колекціонує засушені людські голови – африканські артефакти і повсякчас знущається з жінок (однією із причин його негативного ставлення до них, за словами Харлі Квін, що з’являються текстом на екрані, є те, що жінка має вагіну). І божевільна героїня на його усміхненому садистичному фоні починає виглядати ледь не високоповажним моральним авторитетом.
Вірніше, не-до-кінця-починає, оскільки також є носієм активного, неприхованого, радісного, сповненого ентузіазму зла.
Емансипація під час тріумфу зла
Цим злом у виконанні героїні автори стрічки захоплюються, залишаючи за рамками (на відміну від, скажімо, «Джокера» Тода Філліпса) його принциповий аморальний, асоціальний, темний бік і підштовхуючи захоплюватися ним і глядачів, поглинутих стихією коміксової оповіді, винесеної в уявний викривлений світ, яку від першої особи веде розхристана соціопатка Харлі Квін.
Але саме тут виявляє себе парадоксальність «Хижих пташок»: глибока аморальність фільму, закладена в його основи, супроводжується заледве не публіцистичним прямолінійним по-справжньому морально виправданим висловлюванням на користь емансипації та проти соціальних утисків жінок і фізичного і психологічного насильства над ними, що грунтується на реальності цілком некоміксовій – реальності трудового, повсякденного життя, за моральними законами якого на більшість дій Харлі Квін – все ж таки героїні, а не антигероїні – не можна дивитися без осуду чи, в окремих сценах, навіть огиди.
Жарти, жарти і ще трохи жартів
Через таку двозначність, яка дозволяє – відсторонившись, вийшовши за межі стрічки – побачити у ній жах там, де автори закривають на нього очі, принципово іронічна інтонація «Хижих пташок» стає колоритним прийомом, що, на жаль, не завжди спрацьовує, в багатьох сценах існуючи ніби сам по собі – окремо від змісту фільму.
Розповідь, закадровий текст від героїні супроводжує події від початку і до кінця. Харлі Квін розгортає стрічку перед глядачами, немов сценарій (власне, так само, як це робить Гай Річі у своїх «Джентльменах», що йдуть в українському прокаті з 30 січня), повсякчас коментуючи те, що відбувається на екрані, вказуючи на його першопричини та провіщаючи наслідки.
Цей гумористичний монолог є надзвичайно важливим елементом художнього світу стрічки, що дозволяє пояснити, прояснити і роз’яснити події тоді, коли це потрібно (себто, доволі часто) і водночас виправдати відсутність таких пояснень. Завдяки йому автори «Хижих пташок», фактично, беруться грати із глядачами у вельми специфічні «піддавки», де, з одного боку, неточності та недоречності сюжету виникають невипадково, будучи необхідними, щоб Харлі Квін вказала на них, сповнивши свою образну мову гострих образ й провівши жартівливі екскурсії в минуле персонажів, а, з іншого боку, перестають колоти око навіть тоді, коли вона не іронізує над ними, не помічає їх.
Назустріч атракціонам!
Можна аргументувати, що така невлаштованість фільму досягнута спеціально – для того, щоб відобразити у його художньому просторі психологічну невлаштованість героїні. Одначе, невлаштовані «Хижі пташки» повсякчас заперечують це. І то не лише прямолінійністю публіцистичного висловлювання, а й фінальним актом стрічки, який запам’ятовується якнайкраще.
У ньому команда героїнь на чолі з Харлі Квін у закинутому парку розваг, між кривих дзеркал, практично голіруч розправляється з навалою кримінальних елементів – і робить це довго і видовищно, перетворюючи насильство на яскравий, безкінечний, не пов’язаний з реальністю і усвідомленою розумовою активністю атракціон.
Сергій Васильєв