Режисер Джефф Водлоу
В ролях: Маггі К’ю, Майкл Пенья, Люсі Хейл
2020, США, Columbia Pictures

З 13 лютого в кінопрокаті йде курортний трилер «Острів фантазій», в якому багато, але неоригінально фантазують на відомі теми.

Фільм «Острів фантазій» створено продюсером Джейсоном Блумом, що спеціалізується передусім на малобюджетних горорах, які криваво і вигадливо жахають глядачів, збираючи при цьому велику (а з огляду на їх мізерний, за голлівудськими мірками, бюджет, майже величну) касу.

Але якщо очікувати від «Острову фантазій» виключно цього нервового шалу, сповненого яскравих несподіванок і вигадок, що компенсують відсутність фінансового розмаху (бюджет трилеру лише 7 млн. доларів), можна залишити від перегляду післясмак розчарування, адже у ньому в концентрованому вигляді жах як такий не представлений, та й особливих нерву й, тим більше, оригінальності нема.

Натомість, є чимало упізнаваних образів і шаблонних ситуацій, оскільки фільм пропонує різні сценарії фантазування, які відповідають почуванням вельми різних персонажів, зібраних на дивовижному курорті, закинутому на райському острові посеред океану.

Строката компанія незнайомців, що виграли у конкурсі й були доставлені літаком сюди, щоб провести незабутній вікенд, сповнений втілення їх найпотаємніших мрій, компанією, власне, не є. Як наслідок, і сам фільм попервах розділяється на колекцію самостійних епізодів, що штучно поєднані між собою, мов клапті різнокольорової ковдри:

– двійко зведених братів прагнуть гучно повеселитися, тож господар острова (одягнутий у білий пожмаканий костюм Майкл Пенья) пропонує проводити їм час із доступними моделями обох статей (на їх, братів, сексуально орієнтований вибір), випивкою та наркотиками (це найбільш розкута і весела лінія стрічки);

– самотня брокер (Маггі К’ю) прагне виправити помилку минулого, тож господар пропонує їй сказати коханому «Так» замість «Ні», занурюючи в альтернативну реальність сімейного життя і материнства (це найбільш мелодраматичний сюжет «Острову фантазій»);

– поліцейський прагне випробувати себе на фронті, у тропічних джунглях збройного конфлікту – і реалізує свою мрію, формуючи чоловічу військову історію фільму;

– а молода дівчина бажає помститися однокласниці, яка занапастила її шкільні роки, й отримує таку можливість, опинившись із нею у підвальному приміщенні, оснащеному для тортур – спочатку сам на сам, а потім ще й за жорстокої підтримки підручного-садиста.

Саме ця героїня, зіграна Люсі Хейл, перша з гостей курорту усвідомлює, що із запропонованими їм фантазіями щось не так (глядачів до цього висновку підштовхують раніше, акцентуючи на виразних краплях крові, які несподівано та непомітно для оточуючих стікають то тут, то там), намагаючись зупинити їх, розібратися, звідки вони беруться, а потім – врятуватися і з острова втекти.

Завдяки імпульсу цього «щось не так» історії, розгортаючись доволі повільно, зрештою, поєднуються в одне ціле, долучаючи до згаданих ще кілька сюжетів, в яких знаходиться місце приватному детективу, зомбі, підземеллю, містиці, гріху, таємниці, коханню й іншим інгредієнтам, які роблять схожим «Острів фантазій» на «дивовижне» олів’є, «дивовижність» якого полягає у тому, що його було зготовано з усього, що залежалося в холодильнику.

Для того, щоб повною мірою сприйняти фільм, яким він був задуманий (і втілений), не наразившись на небезпеку потужного розчарування, бажано стримувати власні фантазії, що можуть виникнути після перегляду трейлера стрічки. Це правило – сприймати твір мистецтва як такий, без наперед визначеного ставлення до нього, – є, загалом, важливим для більшості контактів із мистецтвом; але у випадку «Острову фантазій» воно набуває додаткових актуальності та ваги, оскільки запропоновану тему дивовижної реалізації фантазії автори «Острову фантазій» представляють на екрані напрочуд – дивовижно – невибагливо. І навіть дещо недбало.

Але це, по своєму, додатково акцентує основні думки і тези стрічки: що фантазії важко брати під контроль; що, думаючи, що вона фантазує про одне, людина, десь на споді, цілком може фантазувати про інше; відтак, фантазії – неусвідомлені за своїм напрямком і масштабом – цілком можуть нести загрозу; що фантазії, замість давати свободу, здатні неволити, створюючи ситуацію, коли людина вже не є тим, хто фантазує про себе, а виявляється, сама того не усвідомлюючи, об’єктом чужих фантазій (фантазій іншого), так чи інакше накинутих на неї.

З огляду на використані кінематографічні засоби закликає «Острів фантазій» шукати відповідь і на ще одне запитання: наскільки реальним є світ за межами чародійних фантазій героїв, якщо цей «реальний» світ цілком підпорядковується «фантазійним» жанровим кодам голлівудського кіно, запекло тиражуючи шаблонні упізнавані образи та розміщуючи ці шаблони у звичних упізнаваних сценарних ситуаціях.

Запитання, відповідь на яке у художньому просторі фільму настільки важко знайти, що годі й шукати.

Сергій Васильєв