Репліка із приводу проблем «Межі» у кінопрокаті, деяких причин, які могли спричинити їх, і бажаного ставлення до цієї ситуації.
Кінооглядач Олена Чиченіна, відвідавши 20 листопада 2017 року сеанс «Межі» Петера Беб’яка у київському кінотеатрі «Супутник», відзначила, що в залі було лише три глядачі.
«Пішла вдруге на україно-словацьку «Межу». Три глядача в залі.
Капєц.
Це круте кіно, там смішно і класна музика.
Дистриб’ютори навіть бокс-офіс за перший вікенд не оголосили, бо там, вочевидь, позоріще.
А в Словаччині – рекорд.
До речі, хто з вас не чув про це кіно?» – написала вона, спровокувавши дискусію, в якій я також взяв коротку участь.
Нижче подана відредагована, через 37 тижнів від часу подій, версія наведених мною коментарів.
Прояснити ситуацію, що склалася можна було, серед іншого, таким чином: поруч із «Межею» у кінопрокаті йшли «Ліга Справедливості» – на 345 екранах. «Убивство у “Східному експресі”» – на 238, новий «Тор» – на 234.
Фактично, гірше для «Межі» було б хіба що в ситуації, коли стрічка проти нових «Зоряних воєн» виходила – 15 грудня 2018 року. Щоби, так би мовити, «напевно» не мати високих шансів добутися до глядачів.
(Заглядаючи наперед, можна відзначити, що «Кіборги» Ахтема Сеітаблаєва у цій ситуації потенційного змагання із «Зоряними війнами» застосували адміністративний ресурс, щоби трохи «зрівняти» шанси).
При тому, згадка про кількість екранів, на яких демонструвалися голлівудські стрічки, була необхідна передусім для того, щоб акцентувати на кількості сеансів, які могла мати «Межа» в кінотеатрах. А ця кількість випливає з «завантаженості» кінотеатрів фільмами, що мають практично гарантовано високий попит в аудиторії.
Відтак, мала намір акцентувати на малій кількості сеансів «Межі».
Наприклад, у київському кінотеатрі Boomer у «Ліги справедливості», нового «Тора» і «Убивства…» було сукупно 11 сеансів проти 2 сеансів «Межі».
Мала кількість сеансів автоматично зменшує імовірність приходу на фільм випадкових глядачів, які просто заглянули в кінотеатр подивитися що-небудь.
А цільова, попередньо сформована аудиторія у «Межі» – мізерна (як у більшості українських фільмів). І об’єктивно була замала для всіх кінотеатрів, які запланували, фактично, «разові» сеанси стрічки.
Тож, коли такі «цільові» глядачі й приходили до кінотеатрів, щоб подивитися «Межу», для них «разові» сеанси «Межі» скасовували, бо їх було один-два, а отже – недостатньо для комерційно виправданого, з точки зору кінотеатрального бізнесу, показу стрічки.
А після такого фільм швидко знімають з кінопрокату, бо на нього не ходить ніхто.
Водночас, вказуючи на такі обставини кінопрокату, я жодним чином не стверджував, що автори фільму спільно із дистриб’ютором обрали неправильну дату його виходу у вітчизняний кінопрокат.
Більше того, не вважаю дату виходу «Межі» – фільму, в якого, за великим рахунком, не було успішних стрічок-аналогів у вітчизняному кінопрокаті, – неправильною.
Вийшли – і щастя, коровай вам вітальний на рушнику вишиваному. Просто чого очікували? Що буде натовп шанувальників штурмувати каси, коли поруч Бетмен сипить і Тор «веселку» запускає?
Усвідомлення «меж» можливого кінопрокату «Межі» – не означає, що український фільм не варто було демонструвати у кінотеатрах. Просто, випускати його у кінопрокат слід було із тверезим усвідомленням, що доброго діла з того, імовірніше за все, не буде.
До речі, у фільмі Марини Степанської «Стрімголов», що також мав у кінопрокаті біду, про цю життєву стратегію навіть ціла сцена була – навчання катання на велосипеді, яке засноване на тому, що треба бути готовим падати.
Заглядаючи наперед (із серпневого «майбутнього» це легко зробити), можна сказати, що український продюсер «Межі» Андрій Єрмак таку тверезу позицію готовності до падіння не прийняв, звинувативши дистриб’ютора Ukrainian Film Distribution в усіх кінопрокатних негараздах.
Шкода.
Сергій Васильєв