21 січня 2014 року в Будинку кіно з нагоди 90-річного ювілею Сергія Параджанова відбулася презентація книжки «Екранний світ Сергія Параджанова» та показ проб до фільму «Київські фрески» і документальної стрічки Романа Ширмана за сценарієм Сергія Тримбача «Небезпечно вільна людина».
Кінознавець, кандидат мистецтвознавства, продюсер, упорядник збірки статей «Екранний світ Сергія Параджанова» Юрій Морозов розповів: «Ідея видання належить головному редактору видавництва «Дух і літера» Леоніду Фінбергу. Книжка покликана проаналізувати екранний світ, створений Сергієм Параджановим у таких творах, як «Тіні забутих предків», «Колір граната», «Легенда про Сурамську фортецю», «Ашик-керіб», проби до фільму «Київські фрески», «Акоп Овнатанян». Для створення збірки потрібно було дослідити і систематизувати статті кінознавців із різних країн, адже бібліографія, присвячена фільмам Параджанова, надзвичайно широка».
Відкривається збірка однією з перших рецензій на фільм «Тіні забутих предків», що побачила світ 1965 року, авторства письменника Івана Дзюби. Кінознавець, головний редактор журналу «Кіно-Театр» Лариса Брюховецька написала статтю про історію створення цього фільму. Мистецтвознавець Вадим Скуратівський зосередився на фільмах Параджанова до «Тіней…». Про «Київські фрески» написав американський кінознавець, дослідних творчості Сергія Параджанова Джефф Санден. Також серед авторів – кінознавці Лєв Аннінський, Юрій Лотман, Мірон Чєрненко, Нея Зоркая, Наум Клєйман, Сергій Тримбач.
Кінознавець, співробітниця Польського Інституту Олена Бабій допомогла у підготовці статтей та архівних матеріалів від польського дослідника кіно, головного редактора журналу «Кіно» Януша Ґазди, який переписувався й особисто зустрічався з Сергієм Параджановим.
«Завжди, коли кінознавець пише рецензію, він має запалитися від матеріалу, про який пише – фільми Параджанова спричиняли величезну творчу цікавість дослідників», – продовжує Юрій Морозов. – «З одного боку книжка є кінознавчою, але з іншого – прочитавши про фільми, ви зрозумієте, що це була за людина, що вона хотіла сказати. Десять його сценаріїв не були поставлені, дуже багато з задуманого не було втілено, але те, що було зроблено, стало надбанням світового кіномистецтва. Як режисер Параджанов без сумніву належить майбутньому – він режисер ХХІ сторіччя».
Художниця, доктор мистецтвознавства Ольга Петрова, чия картина прикрасила презентацію, розповіла: «Я познайомилася з Сергієм Йосиповичем, коли мені було 17 років. Його або обожнювали – ті, хто переймався духом свободи, або ненавиділи – ті, хто «в системі». Молодь, яка потрапляла до його дому, просто потрапляла до духовної академії де він ніколи не навчав – не читав лекцій і настанов. Він навчав собою. Він навчив мене бути вільним художником, незалежним у своїх думках».
Ілюструють книжку фотоматеріали: «Ми відбирали непостановочні, напівлюбительські світлини. В основному це робочі моменти, він показаний, як режисер під час зйомок», – пояснює Юрій Морозов. На обкладинці кадр з фільму «Колір граната»: «Це не випадково, адже Сергій Йосипович вважав гранат символом мудрості й життя».
Видання побачило світ у двох мовних версіях – українській та російській.
Про «Київські фрески»
Юрій Морозов: «Сценарій «Київських фресок» був написаний 1964 року і являє собою 10 новел про місто Київ. Новели були пов’язані образом головного героя, який у сценарії називається Людина. У фільмі чимало біографічних мотивів. Фільм мав зніматися до 20-річчя перемоги, тема війни і пам’яті проходить через нього. 1963 року вийшов фільм «8 1/5» Федеріко Фелліні, який перевернув уявлення про можливості кінематографа – «Київські фрески» мав бути нашою відповіддю Фелліні. Головний герой мучиться конфліктом між високим і побутовим, намагається осмислити суть речей, предметів. На відміну від «Тіней забутих предків», фільм мав бути аскетичним, знятим статичною камерою. Динаміка у кадрі мала забезпечуватися рухами акторів – у «Київських фресках» Параджанов придумав свою особливу кіномову, яку надалі розвивав. На жаль, цензори не змогли пробачити йому цього нестримного новаторства».
Сергій Тримбач: «Фільм «Київські фрески» був запущений у виробництво в 65-му році. Були зроблені проби, які зняв Олександр Антипенко, який тоді ще не був професійним оператором – не мав ВДІКівського диплому. Дирекція студії не хотіла його допускати до зйомок, але Параджанов наполіг. Юрій Іллєнко, оператор «Тіней забутих предків», на той час уже знімав «Криницю для спраглих». Фільм зберігся тільки тому, що йшлося про дипломну роботу Антипенка, саме він попросив надрукувати три фільмокопії. Пізніше сам Параджанов здивовано сказав: “З часом з’ясувалося, що «Київські фрески» – це не проби, а фільм!”».
Лариса Брюховецька: «Минулого року на День Києва мене запросили прокоментувати показ «Київських фресок» у Музеї Києва. Я дослідила весь мистецький контекст – він виявився більш ніж цікавим. Глядачів прийшло багато, але ніхто нічого не зрозумів і всі вимагали пояснення. Я кажу, що є речі, які не піддаються логічному, раціональному поясненню. Потім люди почали висловлювати свої власні версії з приводу побаченого – хтось побачив у фільмі навіть вояка УПА – глядацький інтерес був надзвичайно високий».
НСКУ, 30 січня 2014 року