Режисер фільму про події Євромайдану «Зима у вогні» Євгеній Афінеєвський під час свого виступу на IV Львівському медіафорумі розповів про те, чи потрібен документальному фільмові сценарій, як залишитися об’єктивним і чи можуть документалісти стати просвітниками.
Вікторія Димарчук, MediaSapiens
Зараз настав золотий вік документалістики. Медії досліджують або місцеві, або географічні теми. Наприклад, в Україні більше інформації про Майдан, ніж у США чи в Південній Америці, тому саме зараз ви можете розповісти свої історії світові.
Ми повинні нести людям просвітницький елемент – це одна з функцій документалістики. Мусимо знаходити неоднозначні історії, які можна подати аудиторії, що нічого про це не знає.
Netflix, Amazon, Participant, HBO, Showtime, Magnolia, Telescope – усі ці компанії хочуть бачити міжнародний контент, який може привабити аудиторію всього світу. Усі шукають документалістику, адже у міжнародних медіях є певний дефіцит. Ми можемо заповнити ці прогалини. Ми можемо розповісти світові історії про конкретних людей, конкретні події чи конкретні проблеми. Темою фільму можуть стати історичні події. Документалісти можуть створювати матеріали на дражливі теми і таким чином нести просвітництво в маси. Сьогодні дуже багато журналістів займаються документалістикою. Навіть відомі режисери, до прикладу, Мартін Скорсезе, роблять документальні матеріали, адже багато соціальних тем потребують уваги.
У медіапросторі США є обмежена кількість інформації про Сирію. Те, що я побачив і дізнався, коли поїхав туди, дуже відрізняється від телевізійної картинки. Світ майже нічого не знає про те, що відбувається у цій країні, адже показують лише величезні потоки мігрантів. У Європі багато людей навіть не розуміють, що відбувається, чому люди покидають свої домівки. Документалісти повинні зачіпати ці теми. Я не потребую для цього окремого акторського складу, попередніх сценаріїв, чи якогось дуже складного технічного забезпечення. Просто їду туди і знімаю.
«Зима у вогні» як підручник з революції
Коли я привіз «Зиму у вогні» до США, для багатьох американців це була велика несподіванка, лише деякі бачили до цього кілька фрагментів на СNN і СBS. Усе, що вони побачили, було для них сюрпризом. «Зима у вогні» – це фактично підручник з революції. Я пишаюся тим, що маю змогу показувати цей фільм у Росії. Так у росіян з’явиться можливість побачити, що все було зовсім не так, як це показували їхні ЗМІ. Фільм отримав номінації «Оскар», Emmy Award, IDA (International Documentary Award), номінувався на інші європейські нагороди. Цей процес триває. Це дає можливість наголосити на важливості теми.
Будьте відкритими до людей, щоб лишатись об’єктивними
Під час роботи над документальним матеріалом, ви повинні розуміти, що творите на локальній ділянці. Я намагаюся бути об’єктивним, але часом це зовсім непросто. Я звертаюсь до друзів, які можуть бути більшою мірою об’єктивними. Коли я знаю тему від А до Я, а вони – ні, то можуть підказати, чого бракує в моїй історії.
Щоб зберігати об’єктивність, потрібно бути відкритим до залучення людей. Наприклад, ми створили продюсерську ініціативу в трьох країнах. Інший шлях – ви повинні бути відкритим до людей ззовні, які допоможуть вам бути об’єктивними. Коли ми робили історію про Майдан, було дуже багато історій, що здавались абсолютно очевидними для людей, які мене оточували, а я був частиною цього. Але проблема в тому, що для когось, хто абсолютно нічого не знає про цю тему, певні речі не є очевидними. Лише врахувавши це, можна створити щось конкурентне, дражливе, щось, що має глобальний масштаб.
Універсальність: усе починається з назви
Усі мріють про те, щоби вийти на світовий рівень. Я сам мріяв про це. Перша версія «Зими у вогні» називалася «Моліться за Україну». Але коли ми показали це на Netflix, нам відповіли, що потрібна більш глобальна назва. З точки зору маркетингу назва була надто локальна – в ній фігурує певна країна, а слово «моліться» накладає ще й релігійний контекст. Потрібна була універсальна назва, яка буде цікавою для всіх у світі. Тому заголовок «Зима у вогні: Боротьба України за свободу» виявився кращим. Схожа історія трапилась і з фільмом про революцію в Єгипті. Ми назвали його «Майдан Тахрір», але згодом скоротили назву до «Майдан». Ми хотіли показати, що така площа є у кожному місті світу, і ця революція може відбутися будь-де. Якщо ви хочете розказати свою історію і надати їй глобального характеру, треба вміти підкреслювати універсальні речі, які будуть актуальними для всього світу.
Емоції як шлях до людських сердець
У кожному фільмі я використовую емоції. Я щойно був у Брюсселі, показував свій фільм у Європарламенті. Ми розмовляли з послами, які хотіли виступити перед фільмом. Я спитав: «А чому ви хочете виголошувати політичну промову? Фільм говорить сам за себе. Кожну людину, яка його дивиться, він повертає на Майдан. Це наче машина часу». Кожен політик – це людина. Вони матері, батьки, діти, і повернути їх до звичайного людського життя – це найкращий спосіб досягти емоцій. Я хочу відкрити ці двері, змінити їхні життя.
Я часто використовую «вбивчий кадр». Завжди починаю з такого емоційного кадру, який повертає нас назад у історію. Тільки після нього я знову повертаюся назад до хронології. Необхідно спіймати увагу аудиторії, щоб не дати глядачеві відпустити тему і героїв.
Чи потрібен документальному фільму сценарій?
Бувають документальні фільми про події і про людей. В історії про Емі Вайнхауз чи іншу особистість потрібен сценарій. Необхідно працювати з архівами чи людьми, які готові з’явитися у фільмі. Потрібно попередньо дослідити теми, до яких ви хочете звернутися. Це не традиційний сценарій, де прописаний увесь діалог на 120 сторінок з детальним описом антуражу. Це схема, у якій пояснено, у кого ви будете брати інтерв’ю, що це за людина, що саме ви будете у неї питати. Свого персонажа ви повинні наштовхнути на певні відповіді, які потім собі поріжете чи поєднаєте з архівними матеріалами. Ви структуруєте матеріали, які будете використовувати. Це більше схоже на кадрування.
Для свого сирійського матеріалу я не мав попереднього сценарію, але п’ять років слідкував за всією історією, тому якась приблизна сюжетна лінія у мене в голові склалася. Пізніше я працював з архівами і написав собі список з типами інтерв’ю, які хочу брати. Це своєрідний план дій, щоб ваш монтажник також мав уявлення, що ви хочете потім зробити.
Беріть інтерв’ю у людей, яких ви не знаєте. Я не беру попередніх інтерв’ю у своїх героїв, це робить хтось інший. Я не хочу знати їхні відповіді, не хочу, щоб вони їх повторювали. У художньому фільмі ви робите кілька дублів, а документальна історія повинна бути автентичною, емоційною і справжньою. Можете познайомитися з персонажем, але не говоріть про головну тему, встановлюйте зв’язок.
Не бійтеся порушувати правила. Мене вчили, що треба слідувати правилам, але я створив «Зиму у вогні», порушивши їх усі. І це спрацювало. Робіть все інакше – тоді буде сенсація.
Фото надане Львівським медіафорумом
Вікторія Димарчук, MediaSapiens, 28 травня 2016 року