Подаємо інтерв’ю видання LB.ua із Юлією Федів – виконавчим директором Українського культурного фонду , що є однією із трьох державних структур, які фінансують кінематограф.

Цього року запрацював Український культурний фонд – одна з трьох новостворених профільних інституцій, які мають уособлювати зміни в сфері культури після Майдану. Як і за роботою Українського інституту та Інституту книги, за функціонуванням УКФ спостерігають з посиленою увагою: крім того, що він розподіляє державні кошти, його головою стала Марина Порошенко, що викликало багато питань в професійному середовищі.

Задача УКФ – фінансувати культурні проекти державним (але не лише – Фонд має змогу залучати позабюджетне фінансування) коштом. Гроші розподіляються на конкурсній основі – набирається пул експертів за напрямками, оголошується прийом заявок, які потім розглядаються та оцінюються. Цього року УКФ профінансував 298 проектів. Без критики роботи Фонду, звичайно, не обійшлося, але можна із впевненістю сказати, що його функціонування – це одна з “перемог” культурного сектору.

На 2019 рік бюджет УКФ збільшили: тепер він складає більше 700 млн грн. На одному з етапів узгодження проекту бюджету та статей витрат на культуру 500 млн грн, якими уряд намагається щедро профінансувати “патріотичне кіно”, мали віддати саме УКФ. В результатів переговорів 500 млн залишились, але формулювання “патріотичне кіно” забрали – тепер Фонд має збільшити кількість грошей, які дає на конкурси аудіовізуальних проектів.

Це не єдиний виклик, з яким інституція зіштовхнеться в новому році. Про це, про зміни, які необхідно внести до важкої української нормативно-правової бази, щоб новостворені інституції краще працювали, та про консолідацію нових гравців в культурному держсекторі ми поговорили з виконавчою директоркою УКФ Юлією Федів.

Дарія Бадьйор: Давайте почнемо з бюджету на 2019 рік. Наразі він щойно опублікований, і містить зміни, які були внесені після публікації проекту закону на сайті Верховної Ради. Чи залишаться за Українським культурним фондом 500 млн грн, призначені на патріотичне кіно?

Між першим та другим читанням проекту держбюджету відбувся ряд змін, на які ми не очікували. Коли ми дізналися, що нам призначено 500 млн грн. на патріотичне кіно, то написали листи до профільного комітету парламенту і до Міністерства культури, в яких зазначили, що роблячи бюджетний запит не передбачали, що значна частина коштів піде на патріотичне кіно.

Після цього в формулювання нашої статті в бюджеті внесли зміни – нам залишили бюджет на наступний рік у розмірі 708 млн грн, але без патріотичного кіно. Потім воно знов вигулькнуло у другому читанні бюджету, але в результаті визначення «патріотичне кіно» в остаточній версії бюджету не фігурує. Буде стаття «Забезпечення функціонування Українського культурного фонду, у тому числі здійснення Фондом заходів з підтримки проектів». Загальна сума – 708 007,8 тис. грн.

Д.Б.: А який ваш був початковий бюджетний запит?

500 млн грн – на всі сектори культури. Ми це обґрунтовували тим, що у 2018 році фонд по факту працював лише півроку, і наш бюджет становив 200 млн (з них 156 млн – на проекти). Наступного ж року, як і цього, ми будемо підтримувати проекти у всіх восьми секторах культури і мистецтва. Окрім трьох конкурсів, плануємо відкрити близько шести нових програм, аби диверсифікувати можливості для різних культурних секторів.

Ми також зрозуміли, що необхідно підтримувати знакові події, аби з однієї сторони, сприяти виникненню в Україні подій світового масштабу, а з іншої, – уможливити участь у них України на високому міжнародному рівні. Тому хочемо започаткувати відповідну програму.

Також цього року ми побачили потребу в аналітиці. Відсоток проектів на цю тематику, що подалися на конкурс, був мінімальний – але ми усвідомлюємо, що це пов’язано з дуже стислими строками, за які неможливо було реалізувати якісний аналітичний проект. Сподіваємося надолужити це в наступному році.

В окрему програму буде виділена підтримка аудіовізуального сектору – цьогоріч на всіх наших трьох конкурсах найактивнішими були саме представники кіноіндустрії. На сьогодні кіноіндустрія найбільш підготовлена до участі у конкурсах на здобуття фінансування, ніж інші сектори культури.

Плануємо продовжити підтримку на етапі підготовки кінопроектів (девелопмент). Додамо підтримку інших напрямків, зокрема, анімаційного, телесеріалів тощо. Але тут все залежить від того, наскільки зміниться Порядок використання коштів УКФ. Згідно з поточним Порядком, ми можемо підтримувати виключно так звані «м’які проекти» – тобто такі, що не передбачають етап продакшну.

Анастасія Платонова: Порядок використання коштів – справді один з ключових документів, що регламентують роботу фонду. На якому етапі наразі внесення змін до нього? Чи можна очікувати, що вони будуть внесені протягом 2019 року?

Ми над цим працюємо. Все впирається в існуючі процедури погодження документів. Зараз ми направили на погодження до Мінкульту Проект зміненого Порядку використання коштів на підтримку проектів зі сторони УКФ. Але погодження змін було неможливо, доки не було опубліковано бюджет на 2019 з офіційною назвою бюджетної програми.

Недосконалість поточного Порядку використання кошторису ми побачили під час конкурсів цього року. І це пов’язано не лише з аудіовізуальним сектором. Взагалі в мові грантодавців є чітка типологізація грантів (їх існує близько 10 видів – наприклад, капітальний грант, коли фінансується створення чогось). Варто внести існуючу термінологію грант-менеджменту у Порядок використання коштів, щоб розширити спектр можливих підтриманих проектів.

Д.Б.: Але ж УКФ не дає гранти, ви замовляєте послуги.

І це неправильно. Тому що згідно із Законом про Український культурний фонд, ми даємо грант на підтримку культурно-мистецьких проектів. Там не написано, що ми замовляємо продукт чи послугу.

Д.Б.: Так, але по факту замовляєте.

Ні. Проблема тут у відсутності злагодженої термінології, яка використовується всіма дотичними інституціями. Зокрема, йдеться про поняття «гранту», «проекту», «послуги», «закупівлі» і «заходу». Оскільки раніше в практиці Міністерства культури проведення конкурсів передбачало формулювання «замовлення на захід», ця термінологія перенеслася і на УКФ.

Зрозуміло, що коли писався Порядок використання коштів, ніхто не знав, як запрацює інституція, керувалися Законом про Український культурний фонд. Тому і порядок відповідає Закону, без деталізації: завдання, які має виконувати фонд, прописали, але типи дозволених і заборонених витрат прописати було важко, бо в кожному з восьми культурних секторів типи і алгоритми витрат відрізняються.

А.П.: У поданих вами змінах до Порядку використання коштів ці витрати будуть виписані окремо по секторах?

Так. Зараз ми відправили проект змін на погодження до Мінкульту, потім маємо узгодити його з Мінфіном.

Д.Б.: Тобто в ідеалі наступного року ви будете видавати гранти?

Так. Зараз ми теж видавали гранти. Але Міністерство культури під час консультацій наголошувало, що краще проводити все через систему Prozorro, аби убезпечити себе як нову бюджетну установу, функціонування якої ще не дуже зрозуміло для Держказначейства та інших профільних відомств. Тому ми йшли за 35-ю статтею Закону про держзакупівлі, за якою проект, що пройшов культурно-мистецький конкурс, можна не відправляти на ще один конкурс (тендер), а провести його за переговорною процедурою.

Так само ніде не було чітко прописано, як ми проводимо авансові платежі і постоплату. Нас підпорядкували Постанові Кабміну №117 «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти». Там також йде мова про закупівлю товарів та послуг, тому виник дисонанс: в Законі про Український культурний фонд у нас «грант» і «проект», а по факту ми регулюємося Законом про держзакупівлі, і закуповуємо товари і послуги.

До Постанови №117 були внесені зміни: тепер ми можемо давати аванс за два місяці до завершення проекту, а решту – по завершенні. Із цим у нас також виникнуть проблеми наступного року, коли ми підтримуватимемо річні проекти: там підхід «аванс за два місяці до завершення» не спрацює. Тому у проекті змін до Порядку використання коштів та Постанови № 117 ми прописали можливість робити аванси і постоплати принаймні за 6 місяців, як це робить Держкіно. Доти ми будемо змушені або ризикувати, або йти за вже розробленими, і, на жаль, недосконалими, механізмами.

Ще одна проблема – термінологія. Цього року, коли грантоотримувачі йшли в податкову, їм казали: «У вас закупили товари і послуги, сплатіть, будь ласка, податок». А по факту це виконавець некомерційного проекту. Тому наразі ми працюємо над єдиною термінологією, яка була б зрозуміла для всіх держустанов – і для ДФС, і для Держказначейства, і для Мінфіну, і для Мінкульту.

Д.Б.: Я хочу повернутися до кіно. Давайте ще раз проговоримо: в 2019 році УКФ не фінансуватиме патріотичне кіно?

Так, ми будемо фінансувати загалом програму підтримки аудіовізуального сектору.

Д.Б.: А як щодо того, що в цій програмі також можуть брати участь телепроекти? Це політика УКФ чи вам сказали, що така норма має з’явитися?

В Законі про Український культурний фонд прописано, що ми серед інших культурних секторів підтримуємо також кіно і телебачення. Це прописано і в Законі про державну підтримку кіно. Коли ми почали запускати конкурси, на зустрічах з Держкіно я питала, як нам краще їх доповнити. Ми домовились, що УКФ візьме на себе препродакшн. На капітальні витрати ми давати кошти не могли, також не могли підтримувати комерційні проекти – а найчастіше телепроекти і кіно саме такими і є. Цьогоріч ми пішли на ризик: підтримували комерційні проекти, але з умовою реінвестицій. На наступний рік, якщо ми змінимо Порядок використання кошторису, будемо також підтримувати і телепроекти.

Тут дуже важлива консолідація всіх гравців. Тому було б чудово, якби найближчими роками з’явилася мапа взаємодії між усіма державними культурними інституціями. Ідеально, якби вона була офіційно опублікована десь на сайті Кабінету міністрів з деталізацією, за що відповідальна кожна інституція. Щоб було чітко артикульовано, що Держкіно відповідає за такий-то сектор, УКФ – за такі-то напрямки, Український інститут – за такі-то, і так далі.

Бо, якщо, наприклад, подивитись Закон про Український культурний фонд, то серед наших завдань є і підтримка промоції України за кордоном.

А.П.: І тут ви перетинаєтесь з Українським інститутом.

Так. Також у нас в завданнях є підтримка кіно і телебачення – тут ми перетинаємось з Держкіно. Є підтримка літератури та видавничої справи – тут перетинаємося з Інститутом книги.

Д.Б.: Але в даному випадку проблем немає, адже як УІК (Український інститут книги – прим.), так і Держкіно підпорядковуються Мінкульту, на відміну від Українського інституту, який підпорядкований МЗС. Тоді як фахівцям культурної сфери добре відомо про непрості стосунки між Мінкультом та МЗС. Чи впливає це на вашу комунікацію з Українським інститутом?

Моя позиція полягає в тому, що ми не можемо чітко розділяти міністерства, тому що всі ми працюємо в одній державі.

А.П.: Це зрозуміло. Але ж існують певні міжвідомчі стосунки, що полегшують, чи, навпаки, ускладнюють виконання цієї роботи.

Звісно. Ми комунікуємо з усіма дотичними культурними інституціями, незалежно від того, якому міністерству вони підпорядковуються. Офіційно та неофіційно зустрічаємося і з Володимиром Шейком, і з Олександрою Коваль, і з іншими керівниками культурних установ. Наша спільна проблема полягає в тому, що ми є відносно новими інституціями, і, аби ефективно співпрацювати, кожній спершу потрібно визначити власну стратегію. Тому наразі наші зустрічі – більшою мірою для того, аби консолідувати зусилля на словах, щоб вже наступного року ця консолідація відбулась на практиці.

Одне з основних питань, які ми маємо обговорити – розуміння понять «співфінансування» та «подвійне фінансування» грантоотримувачами та законотворцями. Бо ситуація, коли проект фінансується і УКФ, і УІ, і Держкіно, часто сприймається як подвійне фінансування. А може сприйматись як співфінансування, але для цього всім треба опинитися on the same page в плані інтерпретацій закону.

Ось є, приміром, проект промоції українського кіно за кордоном, що передбачає кілька етапів. Перший – створення культурного продукту, і фінансувати цей етап може Держкіно. Другий – підготовка промо-пакету, цей етап може підтримати УКФ. А показ культурного продукту на локації і інші типи затрат можуть бути проведені через Український інститут. Так спільними зусиллями ми можемо створити якісний продукт. Але результат залежить від усіх сторін.

Звісно, було б ідеально, якби всі процеси планування на наступний рік у нашій державі закінчувалися на початку осені.

Але наразі, плануючи наступний рік, ми маємо чекати кінця поточного року. Тому, наприклад, нам довелось трохи відтермінувати оголошення наступних конкурсів на 15 січня, хоч попередньо ми планували це на 15 грудня.

А.П.: Аби закрити питання з міжвідомчою співпрацею. Ви говорите, що наразі співпраця можлива радше на точковому рівні. Чи є якісь спільні плани на 2019 рік – наприклад, на рівні презентації України за кордоном? В культурній спільноті також є чутки про те, що УКФ, можливо, співфінансуватиме наступну національну презентацію на Венеційській бієнале у 2021 році – можете це підтвердити чи спростувати?

Я поки що не маю інформації щодо співфінансування Венеції – поки що до нас не надходило жодних офіційних звернень. Єдине – Мінкульт і УІ залучали нас до перемовин щодо планів презентації України за кордоном. Ми говорили зокрема про те, що УКФ може долучатися на конкурсних засадах до відбору проектів в Україні, які потім коштом УІ будуть презентовані за кордоном. Це була б найкраща механіка взаємодії. Але це поки ніде не зафіксовано документально – а я, на жаль, з досвіду роботи в держсекторі знаю, що поки щось не зафіксовано на папері, його не існує.

Попередні розмови велися щодо року України в Австрії (має відбутись 2019 року). Була зустріч з представниками МЗС, Мінкульту, УІ і УКФ, де ми проговорювали можливу механіку взаємодії з цього приводу. Можливо, УКФ в рамках своїх конкурсів визначить один з лотів як проект для представлення України за кордоном, але тут також все впирається в планування: цей конкурс ми мали б провести в 2019 році, а вже в 2020 році робити презентацію за кордоном. Також механіка роботи УКФ та УІ дещо різна. За законом, УКФ може діяти виключно в рамках конкурсів – ми не можемо визначати, що хочемо таку-то суму виділити на презентацію України за кордоном, а все маємо пропускати через конкурс. У Українського інституту немає окремого закону, яким вони керуються, тому вони можуть самостійно визначати механіку своїх дій.

Можливо, УІ вже обрав проекти, які хоче презентувати. Тоді УКФ зможе долучитися лише в рамках 8% бюджету, призначених на операційну діяльність: ці кошти ми можемо витратити, наприклад, на якийсь спільний з УІ захід.

Саме тому ми й хочемо юридично ввести поняття «програми» і «конкурсу», щоб сфокусуватися на створенні якісних сенсів, а не просто на підтримці проектів.

А.П.: Тобто в ідеалі цю модель міжвідомчої взаємодії, про яку ви кажете, потрібно спершу випрацювати на практиці, а потім – зафіксувати законодавчо?

Так. Спершу кожен має розібратися у своїй внутрішній кухні. Лише коли ми «устаканимо» кожен свою роботу, то зможемо співпрацювати. Бо коли ми сідаємо планувати щось спільне з УІК, чи з УІ, одразу стикаємося з нормативно-правовою складовою, різними правилами і т.д. Так само і з міжнародними грантодавцями. Наприклад, цього року ми хотіли співпрацювати з програмою Cultural Bridges, яку робить Британська Рада. Але також зіштовхнулись з відмінностями. Єдиний вихід, який ми знайшли – проекти могли подаватись як на Cultural Bridges, так і на конкурс УКФ, і співфінансуватися. Для грантоотримувача це важче, бо потрібно готувати два пакети заявок та звітності. Але поки що, на жаль, це єдиний вихід.

Зараз працюємо ми над змінами до нормативно-правової бази, беручи до уваги усі помилки цього року. Намагаємося вести переговори з іншими культурними інституціями, щоб виписати програми максимально схожими – це було б оптимально, але у такій модальності наша взаємодія може запрацювати ближче до 2020-2021року.

Д.Б: Чи готові, на ваш погляд, нові інституції консолідуватися і пролобіювати зміни до законодавства?

Ми вже зустрічалися з пані Коваль, паном Шейком, паном Іллєнком, щоб створити базу змін, які потрібні для кожного з нас. Там, де вони перетинаються, ми розуміємо, що можемо об’єднати зусилля – виступати спільним фронтом на перемовинах з Мінфіном, Мінекономрозвитку або ж профільними парламентськими комітетами. Де не перетинаються, кожен буде просто підсилювати один одного.

Всі хотять швидких змін, але вони відбуваються не так швидко, як нам би хотілось. Тому що система вже працює так, як вона працює. Іноді навіть учасники системи не розуміють, як її змінити. І тут справа не в тому, що бажання немає, воно є, але іноді бракує розуміння, як цю систему перезавантажити. Всі відкриті до того, щоб слухати побажання і вносити зміни, але коли ми починаємо вносити конкретні зміни в один документ, це тягне за собою зміни в інших. Тут потрібна велика координаційна робота. Важка гібридна правова система в нашій державі існує вже багато років, і її не можна змінити за п’ять років.

Закон про УКФ був написаний групою візіонерів, в яких була хороша мотивація, але тепер, запустивши фонд в роботу, ми бачимо, що закон не може бути повністю реалізований, оскільки впирається в інші чинні нормативні документи, які і накладають свої обмеження.

А.П.: Ви говорите про перетини змін у законодавстві для різних інституцій. Де ви бачите ключові перетини і в яких законах ці зміни могли б втілитись в найближчі роки?

Найосновніше – закон про держзакупівлі. І Український культурний фонд, і Український інститут, і УІК – ми всі маємо його виконувати.

Тут найголовніше визначити: проект – це закупівля, чи ні? На мою думку, треба зробити такий виняток, як у Держкіно – в прикінцевих положеннях закону. Ми стикаємось з проектною роботою і маємо прописати в законодавстві, що ми підтримуємо некомерційні проекти, а якщо вони комерційні, то яка частка з їх прибутку має повертатись в держбюджет. Це було б ідеально, і це, на мою думку, важливо для всіх.

Друге – норма про аванси і постоплати. Або треба нас виключити з 117-ї постанови, про яку я вже казала, або в наших порядках використання коштів прописати алгоритм авансу і постоплати.

І, звичайно, треба вносити зміни в Податковий кодекс. Адже по факту кошти, які ми даємо проектам, оподатковуються як дохід, але ж це неправильно – вони отримали грант, а не дохід.

Ще одна мегаціль – зміни до Бюджетного кодексу, про що давно говорить пан Іллєнко. Туди треба вписати поняття, які вже існують в наших законах, – поняття гранту, проекту тощо. Одне з важливих питань, з якими ми стикаємось: коли ми передаємо кошти грантоотримувачу, чи втрачають вони статус державних, чи ні? Нібито втрачають, але коли перед нами звітують, кошти повертаються в статус державних, тому що ми, в свою чергу, звітуємо перед Держказначейством, яке буде питати нас з приводу тарифів. Чи зобов’язані всі неурядові організації, які отримують кошти від нас, підпадати під всі державні тарифи і норми? Цього року ми пішли від протилежного і всіх зобов’язали дотримуватись цих тарифів і норм згідно з Бюджетним кодексом. Чи залишати нам це на наступний рік, або ж ризикувати і дозволяти менеджерам культури це визначати самостійно? Це все – відкриті питання.

Д.Б: Розкажіть, будь ласка, детально, що сталося з фінансуванням трьох фестивалів, які вам вписали в бюджетну статтю на 2018 рік – в Кропивницькому, Івано-Франківському та в Аккермані? Ви їх не фінансували?

Ні. Як тільки ми отримали бюджет на 2018 рік, ми звернулися з листом до Міністерства культури, де написали, що, згідно із законом про УКФ, підтримка будь-яких проектів здійснюється лише на конкурсних засадах і ми не можемо і не маємо права суперечити цьому закону. Оскільки фінансування цих фестивалей на певні суми вже було прописано в бюджеті окремими строками, вони просто були передані Мінкульту.

Я думаю, що нам вдалося донести думку про те, що якщо хтось хоче отримати кошти від Українського культурного фонду, він має податись на відповідний конкурс.

Д.Б: Політичне питання, пов’язане з майбутніми виборами. Скоріш за все, після виборів зміниться міністр, уряд та, можливо, президент. Чи готові ви та УКФ до цих змін?

В Україні всі звикли до того, що ситуація змінюється дуже часто – суспільство турбулентне. Жити планами на 5-6 років і бути в чомусь впевненими тут досить важко.

Я люблю планувати – своє життя, життя інституції, але в реаліях нашої держави, на жаль, поки що це неможливо. Особливо в стані війні, воєнного стану, передвиборчої кампанії.

Наразі я планую роботу до кінця свого контракту (який завершується в 2021 році), але і на більший строк, стратегічне планування ми теж проводимо. Моє завдання як керівника Українського культурного фонду – зробити все можливе, щоб процеси, які ми запустили, було важко скасувати, незалежно від того, зміниться ситуація в міністерстві культури або загалом в керівництві держави.

Якщо ми будемо надалі підтримувати якісний продукт, запустимо систему грантів і всім буде зрозуміло, що це вагомі зміни, я вважаю, УКФ залишиться – незалежно від того, хто буде міністром культури. Але я думаю, що 2014 рік нам показав, що ніхто не може бути ні в чому впевнений.

Дарія Бадьйор, Анастасія Платонова, LB.ua, 18 грудня 2018 року