Олеся Анастасьєва, «Український тиждень» про тенденції і труднощі сучасної української анімації.

2014-го в український прокат вийшов вітчизняний повнометражний анімаційний фільм «Бабай». Створена державним коштом на державній студії «Укранімафільм» стрічка наразилася на шквал критики передусім за свої художні якості. Уже за два роки в кінотеатрах країни з’явився мультик «Микита Кожум’я­­ка» іншої команди. Він був схвальніше сприйнятий як критиками, так і глядачами, а його автори доклали зусиль до рекламної кампанії свого продукту, запустивши мерчендайзинг. 2018-го в кінотеатрах вийшов анімаційний фільм «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила». Він зібрав в українському прокаті понад 36 млн грн і його також було продано в кілька десятків країн. Є передумови вважати, що саме від нього розпочнеться період, коли щороку українці зможуть бачити вітчизняну анімацію на великому екрані.

Водночас теза, що до цього часу ми не мали анімації, неправильна. Інша річ, що вона була короткометражною та переважно фестивальною. Так, 2003-го короткометражний пластиліновий мультфільм Степана Коваля «Йшов трамвай № 9» здобув «Срібного ведмедя» на фестивалі Берлінале. Нині, за нашими даними, на різних стадіях виробництва перебуває понад 30 анімаційних проектів. Вони створюються або приватним коштом, або із залученням державного фінансування. Це і повнометражні фільми, і серіали, розраховані на дітей дошкільного віку та на їхніх батьків.

На різний смак

Приємно констатувати, що створення українських мультфільмів сьогодні більше не утопія. Наші анімаційні студії працюють над низкою проектів, серед яких і створення повнометражних мультстрічок, які можна буде побачити на екранах українських кінотеатрів. Крок за кроком постає українська мультяшна альтернатива американському та російському продуктам.

«Нині ми закінчуємо проект «Мова, що об’єднує: франко-український коктейль». Це амбітна історія, бо 12 художників-аніматорів з України, Франції та Швейцарії створили короткі історії запозичених із французької мови слів. Проект має як творчу цінність, так і достатньо утилітарну: мотивація цікавості до іншої мови. Він створюється за підтримки Українського культурного фонду (УКФ), Французького інституту, Посольства Швейцарії в Україні, Української анімаційної асоціації», — розповідає Олена Голубєва, виконавча директорка Української анімаційної асоціації, продюсерка студії «Червоний собака». Крім того, за її словами, нині також триває робота над авторською мальованою історією «Сама собі тут» дебютантки Анни Дудко, яку частково фінансовано завдяки гранту президента України.

«Для мене, як для продюсера, це велика гордість, бо Анна Дудко прийшла ще 2013 року в дитячо-юнацьку навчальну студію. Її короткометражний фільм буде фіналізовано в лютому 2019-го, і спочатку глядач зможе подивитися його на фестивалях. У нього найширша аудиторія: діти побачать своє, дорослі своє. Мені здається, авторка має хист до передачі дуже дитячих почуттів у зрозумілій візуальній формі, без пафосу, із гумором і надзвичайно точно», — веде далі Олена Голубєва. Поряд із двома згаданими вище мультфільмами третій рік триває виробництво повнометражної анімаційної стрічки «Віктор_Робот» режисера та художника Анатолія Лавренішина за сценарієм Анастасії Лавренішиної.

Українська анімаційна студія Image Pictures, за словами її продюсера Володимира Хуткого, нині працює над другим повнометражним мультфільмом «The Secret». Ідеться про детективну історію із захопливими пригодами двох сов у світі, у якому замість людей є людиноподібні тварини. «Він весь створюється в 3D, тобто за допомогою комп’ютерної графіки. Майбутня аудиторія — діти та вся сім’я, адже це пригодницька сімейна комедія. Також скоро в прокат виходить наш перший мультфільм «Клара», роботу над яким уже завершено, офіційна дата релізу буде оголошена найближчим часом», — ділиться він.

Важливо зазначити, що українські мультфільми повертаються не лише до кінотеатрів, а й на наші телеекрани. Зокрема, нині триває робота над молодіжним пригодницьким комедійним мультсеріалом «Чортовийки». Чортовийки — це вигадане містечко, на прикладі якого автори з гумором висвітлюють різні глобальні й внутрішні проблеми України. Саме тут наші герої переживають неймовірні пригоди. Цей мультсеріал, за словами його співавтора Олеся Юсипчука, створено в стилістиці cut out animation. «Мова про просту стилістику перекладання, що дає змогу здешевити процес і пришвидшити виробництво, адже ми готуємо близько 4 год анімації й витрачати на це кілька років не маємо змоги», — зазначає він. Мультсеріал, за словами режисера, демонструватиметься 2019-го на каналі «НЛО ТV» й розрахований на аудиторію віком 16–30 років. Другий анімаційний серіал, який показуватиме згаданий вище телеканал 2019-го, — це «Небезпечна зона». Роман Грищук, керівник студій «Мамахохотала» та Multopia, які його створюють, розповідає, що це 2D-мультик про людську сім’ю, що залишилася жити в зоні екологічної катастрофи, де всі звірі мутували й створили свій соціум. Таким чином, єдина людська родина живе в одному місті з антропоморфними тваринами. Цей телевізійний продукт, за задумом творців, розрахований на молодіжну аудиторію.

Степан Коваль, режисер, художній керівник студії «Новаторфільм», розповів Тижню, що його колектив працює над другим сезоном проекту «Моя країна Україна» та міні-серіалом «Мова кольорова», створеними в технології стоп-моушн. «Майбутня аудиторія таких мультфільмів — глядачі віком від трьох років. Побачити ці роботи можна буде на презентаціях і коли їхня величність телебачення дасть згоду на показ у зручний час передусім для дітей, пізніше — в інтернеті», — зазначає режисер.

Окрім цих проектів, ще низка перебуває на різних стадіях готовності в інших продакшнах. Так, 2020-го від студії Animagrad, яка цього року випустила «Викрадену принцесу», очікується великий реліз — «Мавка. Лісова пісня». Також згадана компанія виграла «патріотичний пітчинг» Мінкульту з повнометражним проектом «Роксолана» та альманахом «Клуб Всезнайок». Yarki Studio приватним коштом готує авторський короткометражний фільм «Пастка» та серіал «Південна ферма». «Ум-груп» виграла в конкурсі на держфінансування на серіал «Кузюка». «ТТМ» готує авторську короткометражку «Кохання». Студія «Борисфен-С» — серіал «Мишко та Місячна Дзвінка». «ТЕТ-продакшн» (група телеканалів «1+1») — серіал «Говоримо українською». Компанія Сахалтуєва — альманах «Цар Плаксій та Лоскотон». «Магіка-фільм» — авторську короткометражну стрічку «Украдений місяць. Кум». Studio KAPI — повнометражний мультик «Петрик». Є пілотна серія серіалу «Розумні дітки», що в розробці в продакшна Дмитра Лісенбарта.

Аналогічна ситуація в режисера-аніматора Олега Федченка із серіалом «Притчі народів світу». Приватним коштом Lastoon готує серіал «GrenVeeGarden». How-Wow Studio також за приватні гроші працює над авторським короткометражним фільмом «Забутий ост­­рів». Серіали «Мама поспішає додому» та «Хоробрі зайці» створюють: Glowberry та Animagrad. Студія «Квартал 95» — серіал «Муха ЧоМуха» та повнометражний проект «Повернення Гулівера». Одеська Студія мультиплікації розробляє серіал «Легенди Трипілля», а Ростислав Гарбар — «Дейв і Ева».

Своє обличчя чи наслідування?

Українська анімація до 1991 року мала своє питоме й незабутнє обличчя. Однак доволі довгий період вітчизняній мульт-індустрії велося, відверто кажучи, вельми кепсько. Питання сьогодні в тому, чи зберегла українська мультиплікація власне обличчя, чи намагається наслідувати інші школи анімації. На думку Олени Голубєвої, це дуже складна тема. «Є світова анімація з канонами вигляду й руху — Disney, Pixar, хоча нині це одна компанія. Чи можна вважати її школою анімації? Гадаю, що так, але у світі такі фільми більше цінуються завдяки героям та історіям. Чи приємно, коли Україна асоціюється з Кларою, Мавкою або Гулівером (як це є сьогодні)? І так, і ні. Бо коли кажуть про обличчя української анімації, то в Америці це Білл Плімптон, в Англії Aardman Animations, у Чехії Ян Шванкмаєр і так далі», — розмірковує співрозмовниця Тижня. Інший доречний приклад, на її думку, це японське аніме, воно, по суті, є дешевою «лімітованою» анімацією, яку, проте, Міядзакі перетворює на стиль. Тому «Мавка», «Клара» та «Гулівер» — явища позитивні, бо означають перший крок до створення української нової анімаційної школи, зокрема в сенсі стилю та власного обличчя.

Володимир Хуткий констатує, що поточний стан ринку мультфільмів диктує свої умови: «Ми змушені конкурувати з потужною західною індустрією, яка має колосальну історію, технологічність, традиції та налаштований «конвеєрний» виробничий процес». Тому незалежний виробник повинен або шукати свій стиль (звичайно, з огляду на наявність у нього певної технології), або наслідувати та намагатися копіювати західний чи східний. «Щодо нас, як українського виробника, ми вирішили зробити власний продукт без огляду на національні елементи, себто зрозумілим і доступним усім віковим групам та країнам, тому використали загальновідомі уявлення про фей, чаклунів, драконів, гномів та іншу так звану міжнародну міфологію. Але водночас намагалися піти іншим шляхом у розробці зовнішності персонажів і локацій: просто вибирали те, що вважали найкращим і найцікавішим для наших потенційних глядачів, інколи стереотипно, інколи незвичайно та реалістично», — зазначає продюсер.

За словами Олеся Юсипчука, в Україні є дуже багато аніматорів, і більшість спирається на ту школу, яка до вподоби. Звісно, вони пам’ятають неймовірні стилістики наших метрів анімації: це і «Пригоди капітана Врунгеля», і «Як козаки…», і «Енеїда», і неймовірні творіння студії «Борисфен», і низка інших мультфільмів. Проте сказати, що нині українська анімація має власне сучасне обличчя, доволі складно.

Експерти, із якими поспілкувався Тиждень, констатують, що сьогодні вітчизняна комерційна анімація використовує анімаційні школи інших країн. Є ті, хто за стилістичний референс бере «Сімпсонів» і «Ґріффінів». Найуспішніший український прокатний мультик «Викрадена принцеса» також зроблений за всіма канонами голлівудської анімації.

Сюжети та історії

Анімація й техніки, використані для створення мультфільму, ще не є достатньою запорукою того, що така стрічка, як то кажуть, вдалася. Відкрите питання для вітчизняних творців анімаційного кіно полягає в тому, про що сьогодні треба знімати мультфільми? Хто чи що має стати їхніми героями? Чи слід робити анімацію без слів та чи актуальною нині вона буде на основі літературних творів?

«Про що? Це світове питання. Тобто такої інтуїції, яка не про завтра, а про три-п’ять років наперед. Дитячі дошкільні історії дуже затребувані, здавалося, ринок уже насичений, але ні — дуже швидко змінюються самі діти. Пісеньки, абетки, навчальні історії — такого дуже не вистачає передусім в Україні, але абсолютно реально знайти зацікавленість і у світі. Герої — усі, із ким легко себе ідентифікувати», — розмірковує Олена Голубєва. Вона додає: якщо комікси вважати літературою, то вони актуальні для локальних ринків. Мова про вдалий приклад «Over the Garden Wall» і свіжу «Гільду». Також це шанс зацікавити рідною історією світ. В Україні такою, на думку співрозмовниці Тижня, є «Троє проти зла» — популярний комікс, що проситься в анімацію. Коли ж казати про мистецтво, то воно потребує оригінальних авторських історій, які можуть бути створені різними людьми, але спеціально для якогось мультфільму.

У світі є багато компаній, які займаються анімацією у своєму стилі. Наприклад, студія Aardman робить пластилінову анімацію (клеймейшн), Laika — покадрову (стоп-моушн), японські студії досі працюють над 2D мальованим аніме (часто з невеликою кількістю діалогів). І вся ця продукція знаходить свого глядача. Тобто неважливо, як зазначає Володимир Хуткий, яким чином і в якому стилі створюються анімаційні фільми, головне — ідея, сюжет і, звичайно, майстерне виконання. Але якщо мова про масове комерційне кіно, то, ясна річ, є певні правила та характерні риси, які допомагають збільшити ймовірність непоганих касових зборів: зрозумілий сюжет, привабливі персонажі, гумор і пригоди. Із сказаним Володимиром Хутким суголосні слова Олександра Нарижнєва, співрежисера мультсеріалу «Чортовийки»: «Та взагалі робити можна все, що бажаєш. Мультфільм легко створити про будь-кого та будь-що, героями можуть стати ручки, олівці, камінь, шкарпетка (яка все життя намагається знайти свою пару). Головне — ідея!». А от анімація без слів, як констатує режисер-аніматор Степан Коваль, — це вже вищий пілотаж. Герої можуть бути різноманітними, важливіше не те, хто вони, а про що кіно. Літературні твори, на його думку, є ідеальним джерелом для початку роботи над сценарієм.

Гроші: скільки треба та де їх шукати?

Створення однієї хвилини анімації може коштувати до кількох десятків тисяч доларів, кажуть співрозмовники Тижня. Усе залежить від техніки, у якій виробляється фільм, а також від того, чи враховувати в цій хвилині вже готового продукту всі види витрат — від музики до маркетингу.

Як видно, анімацію в нас створюють за допомогою державного фінансування, основні гроші надають Держкіно, Мінкульт, Український культурний фонд (УКФ). Але бувають випадки, коли кошти можна отримати від інших відомств, наприклад Міністерства інформаційної політики. «Це утилітарніші історії: скажімо, до нас зверталася донорська інституція, яка підтримує правничі освітні проекти, ми розробляли серіал «Ти і поліція». Міністерство освіти, скажімо, щороку робить «анімовану абетку» (але це більше слайд-шоу під назвою «анімація»)», — каже Олена Голубєва й додає: «Зараз, окрім гранту президента, ми не моніторимо можливості для коротких метрів. І не тому, що нас це не цікавить. Асоціація ввійшла до східноєвропейського об’єднання анімації, діставши доступ до європейських ресурсів. Не можу сказати, що це простіше (за документацією, за процедурами), але зазвичай такі конкурси мають прозорі та передбачувані правила гри й величезний нетворкінг. Цінність пітчингу в тому, що навіть якщо ти не отримаєш винагороди та фінансування, тобі надійдуть пропозиції. Тому що канали й покупці постійно в пошуку нового контенту. Крім того, відгуки та поради від експертів пітчингу змістовні та якісні й точно стосуються твого проекту».

Водночас експерти, навіть ті, хто виробляє мультфільми приватним коштом, визнають, що знайти незалежне від держави фінансування важко, бо в інвестора немає гарантії повернення грошей. Більшість творців мультиків, із якими поспілкувався Тиждень, сказали, що створюють їх власними силами. Лише автори серіалу «Чортовийки» залучили студію з Казахстану, щоб вкластися в терміни. Автори «Клари» мали досвід співпраці зі спеціалістами з інших країн, але в підсумку підготували фільм самі й надалі так планують робити майбутні свої стрічки. Опитані спікери не були одностайні в тому, чи достатньо в Україні кадрів для вироблення анімації та чи відчуває галузь їх дефіцит. Але на питання «які проблеми є в індустрії?» називали два фактори: фінансування та кадри.

Де можна побачити наші мультфільми? У випадку повнометражної анімації все зрозуміло: вона виходить у прокат в кінотеатрах, потім її зазвичай показують по телебаченню та в інтернеті. Із серіалами, які робляться на замовлення телеканалів, теж проблем із донесенням до глядача нема. Але що стосується фестивальної короткометражної мультиплікації або серіалів, які не виготовляються на замовлення телеканалів, то все складніше. «Короткометражку є можливість подивитися тільки на фестивалях: найстаріший Міжнародний анімаційний фестиваль «Крок» відбувся 6–9 грудня, Linoleum проходить восени, Київський Comic Con Ukraine щороку готує потужну програму вітчизняної анімації. Окремі покази трапляються на «Книжковому Арсеналі» та інших творчих подіях», — каже Олена Голубєва.

Олеся Анастасьєва, «Український тиждень», 27 грудня 2018 року, № 52 (580)