Подаємо матеріал Анастасії Магазової, «Радіо Свобода», висунутий у номінації «Кіно та театр» премії PRESSZVANIE–2020.

Роз’ятрені душі, сльози з очей та втрата слів – типова реакція на документальні вистави, які показує російський Театр.DOC у Києві. Наразі гастролі, що тривали понад тиждень, добігають кінця. Проте наостанок актори притримали найважчі твори – про війну на Донбасі та про долю фігурантів справи Олега Сенцова. Чи готовий український глядач сприймати художнє переосмислення цих тем зі сцени вустами російських акторів? Деталі у репортажі Радіо Свобода.

У темному напівпідвальному приміщенні не залишилося жодного клаптика вільного місця – люди розсілися не тільки в проходах між рядами, але й на підлозі. За дверима – ще пара десятків глядачів в очікуванні таки потрапити до зали.

Документальні вистави Театр.DOC про політику Кремля щодо сусідніх країн як магніт притягують у ці дні українських глядачів різного віку, різної долі та з різним рівнем чутливості до київського майданчика PostPlayТеатр. Саме драматурги цього театру Ден та Яна Гуменні запросили російських акторів до України.

Фактично, це не гастролі, а фестиваль пам’яті засновників Театр.DOC – Олени Греміної та Михайла Угарова – подружжя російських режисерів, які навесні цього року раптово померли один за одним. Як відомо, в останні роки театр потерпав від тиску російської влади та перебував під загрозою закриття.

«Дякуємо за те, що вони зробили Театр.Doc і нас, поза залежністю від країни та громадянства. Ми хочемо, аби це «дякуємо» пролунало і в Києві, там, де живуть багато людей, яких вони любили», – зазначили Гуменні, пояснюючи бажання провести фестиваль.

«Це безпрецедентна подія для українського театру. Таких тривалих гастролей Театр.Doc в Україні ще не мав», – коментує фестиваль пам’яті Галина Джикаєва, режисер PostPlayТеатру. На її думку, проведення подібних заходів в Україні у часи російської агресії ще раз доводить, що культура під час конфліктів реагує на зміни значно швидше, ніж саме суспільство в цілому.

«Як добре, що у нас така вільна країна!»

Двоє світловолосих дівчат у першому ряду – найактивніші глядачки вистави «Двоє у твоєму домі» про долю білоруського опозиціонера Володимира Нєкляєва, якого КДБ заарештував у 2010 році.

Саме їхній, хоч і гіркуватий, але сміх лунає найгучніше у залі. Тетяна та Галина – акторки одного з одеських театрів, які до Києва приїхали спеціально, аби побачити Театр.Doc у дії. За іронією долі, Галина родом з Білорусі, і, як зізнається згодом, добре пам’ятає події, побачені нині на сцені.

​«Я була ще студенткою, коли це відбувалося. Нам тоді погрожували відрахуванням з університету, якщо ми ходитимемо на акції протесту на підтримку Нєкляєва», – пригадує Галина.

На запитання, чому це має бути цікавим українцям, Галина зауважує: «П’єса «Двоє у твоєму домі» актуальна сьогодні не лише у контексті Білорусі, а й агресії Росії проти України. Зокрема зухвалого захоплення українських територій. Аналогія із захопленим КДБ простором помешкання Нєкляєва».

Її подруга Тетяна погоджується з Галиною та додає: «Як добре, що у нас така вільна країна! І сьогодні ми можемо спокійно дивитись подібні вистави». Кажучи це, Тетяна натякає на те, що документальний трагіфарс «Двоє у твоєму домі» побачити у Росії тепер неможливо.

«Війна не близько – вона вже тут»

Одна з найболючіших тем для українців – війна на сході Україна та долі політичних бранців Кремля – лягла в основу іншої документальної вистави Театр.DOC «Війна близько».

​У першій частині вистави Олени Греміної глядач повертається у реалії життя в Луганську навесні 2014 року. Документальні свідчення із щоденника луганця Дмитра Бела російські актори переповідають вже київському глядачу.

Чимало риторичних запитань та фраз з цих спогадів реальної людини чіпляють та обурюють. Повітря миттєво наелектризовується. «Де новий український уряд? Чому він не захищає свої землі?» – з відчаєм апелює автор щоденника вустами російського актора.

Залишаючи це питання без відповіді, сценаристи миттєво переносять глядача до Криму, де вже фабрикується справа проти Олега Сенцова.

Чи не вперше постаті Олексія Чирнія та Геннадія Афанасьєва виходять на перший план серед інших фігурантів справи – самого Олега Сенцова та Олександра Кольченка. Крок за кроком на сцені відтворюються етапи фабрикації ФСБ цієї кримінальної справи проти кримчан. Метафоричне зображення катувань Чирнія та Афанасьєва стають апогеєм напруги у залі.

Ольга Афанасьєва, мати Геннадія, яка також присутня на виставі не встигає прибирати хустинку від очей. «На це досі неймовірно важко дивитися та слухати. Мій син повернувся, але ж усі інші досі там», – не стримуючи сльози, промовляє після вистави мати колишнього політв’язня.

​Від травми до постдрами

Під час обговорення «Війна близько» актори Театр.Doc зізнаються, що показувати цю виставу у Києві значно відповідальніше та важче, ніж у Москві. «До нас на цю виставу приходять люди, які вже в контексті. Однак, їх небагато», – додають виконавці.

Проте найгостріше українська публіка зреагувала саме на закид щодо бездіяльності української армії навесні 2014 року.

«Мені, як колишньому військовому ЗСУ, було дуже неприємно чути це від вас», – звернувся один з глядачів до акторів. Як виявилося у ході обговорення, більшість присутніх негативно сприйняли цю пряму цитату з щоденника луганчанина.

«Це наша травма та наш біль. Є червоні лінії навіть у документальних виставах», – долучилася до емоційної дискусії інша глядачка. Російські ж актори уточнили, що сценаристи повністю спиралися на текст щоденника: «Ми взялися за ці записи, бо в них нема політики. Лише спроба людини вижити в умовах страшної війни».

Документальна вистава «Війна близько» завершується цитатою з останнього слова Олега Сенцова: «Я хочу побажати росіянам навчитися не боятися». А одна з глядачок, виходячи з зали, звертається до своєї подруги: «Війна не близько – вона вже тут».

Анастасія Магазова, «Радіо Свобода», 24 листопада 2018 року