Олена Коркодим, «Телекритика»
3 квітня 2014 року в ефірі телеканалу «1+1» стартував цикл документальних фільмів про євромайдан «Зима, що нас змінила». Виробник – творче об’єднання документалістів Babylon’13 за фінансової підтримки та участі «1+1».
Першу стрічку з цього проекту журналістам представили як кіноподію – напередодні телепрем’єри фільм «Небесна сотня» Юлії Гонтарук і Романа Любого було презентовано в кінотеатрі «Жовтень».
Про все, що лишилося в кадрі й за кадрами «Зими, що нас змінила» «Телекритиці» розповів режисер і продюсер «Вавилона’13» Володимир Тихий.
– Володимире, яка мета проекту «Зима, що нас змінила»?
– Ці стрічки мають бути зрозумілими й емоційно дієвими для людей, знайомих із революцією з новинних випусків: для тих, хто не був учасником майдану, багато питань лишилися відкритими, адже значна частина аудиторії перебуває під впливом омани російських каналів. І прояснити ці спотворені речі нам дуже допоміг «1+1».
Ці роботи «Вавилона’13» – телевізійне документальне кіно. У ньому багато наративу, багато синхронів та інтерв’ю учасників подій. У тому числі й тих, хто розказує про них уже через місяць чи через декілька місяців, певно, склавши свої враження до певної суми, яка дозволяє робити проекцію з цих подій. І в першу чергу ми хочемо донести до людей, як ці події змінили наших героїв, як за цей час вони перейшли з одного стану до іншого, що відбулося з ними.
– Як стрічки «Вавилона’13» опинилися в ефірі «1+1»? Хто кого переконав?
– Ми від початку роботи об’єднання намагалися максимально шукати контакти з телеканалами й показувати те, що ми робимо. При цьому наші умови були мінімальними – щоб це відео використовувалося без монтажу, наприклад, і зміни не вносилися. Ми були готові надавати відео безкоштовно. І єдиним українським каналом, який зацікавили роботи «Вавилона’13», було «Громадське телебачення». А решта українських каналів поставилися до нашого продукту якось так ревно – мовляв, ефір – це наша територія, тримати й нікого не пускати. Приблизно такі ж «барижницькі» правила, як на базарі…
Але, зрештою, революція відбувалася не лише в центрі Києва, а й на інших просторах, і медійних також.
Щодо співпраці з «1+1» – це була виключно ініціатива каналу. До нас прийшла Наталка Якимович і розповіла, що канал планує зробити великий фільм, присвячений «Небесній сотні». Ми запропонували підготувати кілька стрічок.
– Хто саме з-поміж учасників «Вавилона’13» задіяний у підготовці стрічок циклу «Зима, що нас змінила»?
– Так вийшло, що задіяні всі, весь наш колектив. У деяких фільмів по два режисери, як у 44-хвилинній «Небесній сотні» (Роман Любий і Юлія Гонтарук). А в наступні четверги на «1+1» вийде ще шість серій по 20-24 хвилини, що подаватимуться блоками. Всі вони присвячені, як нам здалося, найвиразнішим, найяскравішим моментам зимових подій. Це перше вбивство на барикадах – смерть Нігояна, радикалізація самого майдану з мирних протестів в озброєну революцію. Окремі серії будуть про Самооборону, про «Межигір’я», Автомайдан і пожежі у Будинку профспілок.
Готували весь цей матеріал осіб 45-50, не менше. Складаючи титри до стрічки «Небесна сотня», ми самі бачимо, скільки було задіяно людей загалом – звукорежисерів, операторів, режисерів монтажу… (понад 33 особи. – ТК). Ми працюємо як повнокровна продакшн-студія.
Крім того, в роботі над цим фільмом власним відео «Вавилона’13» ми не обішлися. І матеріали про події 20 лютого, коли на майдані відбувалося масове вбивство, нам були надані в тому числі й «1+1». Також із нами поділився відео голландський журналіст, який знімав на напівпрофесійну камеру зсередини. Ще віднайшли багато відео унікального, яке зібрали учасники подій.
Вийшло так, що таких дій снайперів ніхто не очікував того ранку, 20 лютого. Весь відеоматеріал було знято або репортерами, які мешкали чи просто перебували в готелі «Україна», або й випадковими людьми, які знімали на мобільні телефони. А документалістів того ранку на майдані майже не було. Адже за ритмом, який склався там за три місяці, це мав бути безхмарний ранок. Ніхто не очікував нападу, всі пішли спати.
І тому в стрічці «Небесна сотня», на жаль, ідеться просто про наслідки тих подій. І нам шкода, що прибігли вже близько 11-ї ранку, знімали, як приїздить міліція львівська, яка прийшла захищати майдан, знімали тіла вбитих, кров. Хоча, можливо, те, що хлопці затрималися, їх уберегло. Інакше, думаю, наші оператори теж там були б, у перших рядах, і невідомо, як би це закінчилося.
Тож спочатку в нас не було розуміння, як розказувати про ці події, не маючи відео зсередини історії. І це була досить складна ситуація, з якої, мені здається, ми досить непогано вийшли, і перший фільм циклу, «Небесна сотня», вийшов справді потужним. Ми зібрали дуже багато інтерв’ю – всі, на жаль, до стрічки не ввійшли – й вийшло справді хороше драматичне кіно про ці три найгарячіші з усіх боїв дні – 18, 19, 20 лютого.
– Якою є творча участь у цьому проекті «1+1»?
– Телеканал надав дуже багато матеріалу, який знімали саме репортери «1+1». З боку «1+1» найбільше співпрацюємо з продюсером Наталкою Якимович і редактором проекту Акімом Галімовим. Ще в роботі над «Небесною сотнею», наприклад, задіяли авторський голос – Сергія Могилевського. Монтаж робимо ми, це абсолютна режисура «Вавилона».
– З ким узгоджуєте фільми перед виходом в ефір?
– З Олександром Ткаченком. Він розглядає кожний проект, він бере в цьому дуже активу участь – у форматі людини, яка каже «Офігенно. Берем». Це дуже добре, тому що я розумію, що на нижчому рівні щодо багатьох моментів вирішили б не ризикувати.
– Чи сплачуватиме канал за ці стрічки?
– Ми працюємо в комерційному форматі. Звісно, щодо циклу цих фільмів ми не торгувалися, як і не шукали альтернативних телеканалів. Але «1+1» має заплатити нам гроші. І далі з цим проектом ми співпрацюватимемо на умовах 50:50 винагороди за продаж фільмів для іноземних каналів. Цим проектом уже цікавилися канали іномовлення, які орієнтовані на українську діаспору.
Проект має принести матеріальну винагороду всім учасникам. Під час зйомок на майдані та в Криму ми втратили частину обладнання. У того ж Слави Пілунського забрали автомобіль, техніку…
Процес підготовки циклу «Зима, що нас змінила» потребує виробничих витрат, і зараз ми ці фільми робимо авансом. Для цих додаткових зйомок ми беремо в оренду частину техніки, світло. Ми можемо дозволити собі робити абсолютно доросле кіно на потужному хорошому телевізійному виробництві. Бо ж гроші в кіно – як для художника фарба, завдяки фінансуванню ми посилюємо засоби виробництва.
– Яка документалістика можлива зараз на українському телебаченні? Чи позначилися, на вашу думку, ці вимоги часу на концепції стрічок циклу «Зима, що нас змінила»?
– По суті, документальне кіно в нас абсолютно вижили, його на телебаченні нема. Є замінники, дуже далекі від документалістики – цикли програм, які займаються реконструкцією тощо. Це радше форма подання чогось, що водночас претендує й на художнє осмислення, а безпосередня реальність, з якою людина живе, абсолютно відсутня на телеекранах.
Революція, що відбулася в Україні, є й культурною революцією. В центрі уваги опинилися саме люди, які виходять на вулиці Києва – цікаві, емоційні, про них можна просто розказувати, без огляду на драматичні історії, карколомні сюжети чи екстраординарні випадки (коли хтось став мільйонером, приміром). Ця винятковість відійшла, відвалилася, як лушпиння. І саме «Вавилон’13», у стрічках якого йтиметься, в першу чергу, про звичайних героїв нашого життя, може дещо переломити ситуацію. Зараз є соціальний запит українців на кіно про самих себе в такому документальному форматі, де вони можуть себе ідентифікувати, зрозуміти своє місце і якось себе відрефлексувати як щось більше, ніж просто гвинтик у якомусь механізмі. І дуже класно, що «1+1» прокидається й починає щось робити в цьому напрямку.
– Теми проанонсованих фільмів проекту «Зима, що нас змінила» – трагічні події, які потрясли всю країну. Чи можливий, на вашу думку, інтерес каналів до документального кіно, де йдеться не лише про кровопролиття?
– Питання риторичне. У нас є пару серій, що не мають стрункого, гострого сюжету. Це нариси, в яких ідеться про менш напружені потоки змін, що несли революцію до перемоги – Самооборона, Автомайдан… У цих історіях драматизм, можливо, не такий загострений, як в історіях про смерть і кров, однак не менш цікавий і захопливий: усі фільми циклу побудовані на тому, що ми стежимо за нашими героями – учасниками революції.
– «1+1», зокрема ТСН, не раз критикували за жерсть і загострення в новинах…
– Тонкі моменти, яких, як ми припускали, канал може злякатися, пов’язані не з кров’ю, а з певними політичними темами: революція виявила абсолютну безпорадність опозиційних політиків. І цей лейтмотив присутній, тому що люди це пам’ятають, і герої наших фільмів розуміють такі нюанси. Це досить гострі речі, інколи вони вискакують дуже явно. І ми засумнівалися – чи не виникне в каналу бажання уникнути таких тем, мовляв, давайте нашу країну єднати. Однак «1+1» не злякався.
– Чи бачите ви особисто для себе перспективи в телевізійній документалістиці? Чимало зрілих документалістів, як і ви, доволі скептично висловлюються щодо трактування цього жанру сучасним телебаченням, яке часто спрощує вимоги до документального кіно, подаючи під його виглядом публіцистику, а то й розгорнуті сюжети.
– Для мене це питання: «Чи готові ви грати за тими правилами, яких зараз вимагає телебачення?». Все це залежить від того, що ти робиш і як до цього ставишся. Ходити на роботу й робити кіно для телебачення мені, звісно, не хочеться.
Зараз, принаймні, є винятковість цього проекту, цих подій. І цикл «Зима, що нас змінила» – поза правилами, які диктує сучасне телебачення. Склалася така ситуація, що реальність травматична і люди не хочуть бачити цієї реальності. Й існує дуже потужний міф, що треба все робити так, як хочуть глядачі – тоді такий продукт вони дивитимуться, і він принесе рейтинги. Але це не так. Насправді в документальному кіно люди шукають не тільки розради, а й відповідей на свої запитання, яких із життя не отримаєш.
Жахлива біда українського телебачення в тому, що воно втратило свою соціальну функцію, яку, наприклад, відіграють у нормальному здоровому суспільстві ті ж докуфільми. У нас на рівні телевізійних історій таке кіно перетворюють на щось, що не має викликати негативного сприйняття в аудиторії чи, навпаки, повинно максимально провокувати людей на негативні емоції. Але в такій подачі ці соціальні емоції завжди перебувають поза соціальним контекстом.
Якби я хотів, я би цим займався. Але я не працюю ні на телебаченні, ні з телевізійними проектами.
– Під час роботи і на майдані, і в Криму учасники «Вавилона’13» підготували дуже багато матеріалу. «Зима, що нас змінила» на «1+1» спонукає глядачів більше цікавитися й роботами вашого об’єднання. Яким буде підсумок усіх цих зйомок, які велися напруженими місяцями? Нам чекати на альманах чи, можливо, «Вавилон’13» готує повнометражний фільм?
– Я ще не знаю, чесно кажучи. Щодо альманаху, наші новели й без цього їздять за кордон досить успішно. Режисерів об’єднання запрошують до Скандинавії, Норвегії, Латвії. У цьому сенсі проект уже відбувся як прецедент, що розказує про реальність, у якій Україна перебувала всю зиму. З нами зв’язуються представники й фестивалів, і громадських організацій, пропонують приїхати. Це якась клубна практика – людям цікаво дізнатися про те, що відбувається в Україні.
– Кому належать авторські права на стрічки «Вавилона’13»?
– У нашого колективного об’єднання є рада із семи осіб, яка вирішує всі матеріальні та правові питання.
Олена Коркодим, «Телекритика», 5 квітня 2014 року