Валерія Радзієвська, Gazeta.ua
Режисер Володимир Тихий, 43 роки – учасник проекту «Вавилон 13». Студія ось уже два місяці знімає документальні ролики про події на Майдані.
– Як утворився ваш проект?
– Студія “Вавилон 13” створилася 30-го листопада, якраз наступного дня, коли побили студентів на першому Євромайдані. Організувалися ми хаотично, стихійно. До того часу лиш ходили біля стели, думали, що треба якось допомагати творчо революції. Навіть якісь гасла хтось придумував. Вирішили знімати маленькі фільми, і їх будуть показувати великі телевізійні канали. По факту з каналами ми не домовилися, тому що наші канали – як ринок Петрівка. Не важлива якість того, що ти продаєш, а важливе місце і зв’язки. З нами співпрацюють на даний момент Громадське телебачення та іноземні канали: “Аль-Джазіра” англомовна, турецький канал, болгарський канал, поляки беруть нас, канадійське телебачення просить наші матеріали.
– Події змінюються дуже швидко. Багато може пройти повз камеру.
– У перші дні час розімкнувся, події були скомпресовані шалено. І вся ця історія відбувалася за декілька днів, за які по 2-3 години люди спали. На першій зйомці було чоловік 7-8. У режисера Івана Сауткіна мікроавтобус. Він зателефонував, підібрав мене, ми поїхали, техніку добрали і оператора Юрія Грузинова підхопили. Їздили по місту, на Михайлівській площі знімали обурених людей. Ми нічим не відрізняємося від невеличкої компанії, яка робить певний обсяг відеоінформації. Знімаємо, монтуємо, викладаємо в інтернет. Якщо в годинах – це кілька діб можна дивитися те, що ми назнімали. Операторів 5-6 у нас зараз працюють. Режисерів – близько 10. Звукорежисерів – 3-4. Адміністрація в нас є – 3-4 чоловіка. Перекладачі – 2 чоловіка. На англійську мову перекладають. Субтитри робить одна людина. Багато речей відзнятого матеріалу не стало роликами. Бо воно якесь банальне і телевізійне.
– Ролики, які знімаєте, яку мають роль відіграти, крім документального фіксування подій?
– Наші ролики допомагають створити сучасний культурний контекст Євромайдану. Зараз певна соціально-культурна революція в країні відбувається. Люди мають не тільки отримувати інформацію, а й робити висновки. Кіно в Радянському Союзі було чи не єдиною формою соціалізації людей. Люди через фільми утворювали певну горизонталь, в якій існували навіть анекдоти. Кіно зараз втратило цю функцію. Телебачення певний час виконувало соціальну функцію, але зараз воно максимально відштовхнуло від себе суспільство своїми політичними програмами, які є тупо пропагандою. Зараз усю функцію соціалізації суспільства в Україні взяла на себе інтернет-мережа. В цій сфері майбутнє розвитку аудіо- і відеотворів, які можна назвати фільмами – від 3 хвилин до серіалів (50 годин). І те, що ми робимо – це дуже сучасно і круто. Тому що зараз веб-документ – найпрогресивніша річ, номер один в Європі й Америці.
– Хто вас підтримує фінансово?
– Ми не потребуємо великих фінансових вливань. Ця техніка або наша, або позичена. Але багато витрат на переїзди. Це гроші, які витрачаються, причому нормально. Нам жертвують гроші прості громадяни, які знаходять нас. Маємо амбітні надії на грантівські пропозиції, які, може, отримаємо від структур, які займаються розвитком соціального громадського сектору в Україні.
Валерія Радзієвська, Gazeta.ua, 31 січня 2014 року