2 січня 2018 року українську комедію Олега Борщевського «Dzidzio Контрабас» було випущено у відкритий доступ на YouTube-каналі Dzidzio.
Фільм вийшов в український кінопрокат 31 серпня 2017 року і став найуспішнішою вітчизняною стрічкою року. Його подивилися 311 тисяч глядачів, а касові збори склали понад 22 мільйони гривень.
На Новий рік відбулася телевізійна прем’єра комедії на телеканалі «1+1», після якої стрічку й було розміщено у мережі.
Водночас, 2 січня 2018 року «Dzidzio Контрабас» мав бути удоступнений для користувачів онлайн-кінотеатру Megogo. Цього дня тут була анонсована небезкоштовна онлайн-прем’єра стрічки.
Megogo продавало права доступу до комедії «Dzidzio Контрабас» за 49 гривень. І окремі користувачі радо скористалися можливістю заздалегідь придбати доступ до фільму, аби 2 січня 2018 року розчаровано дізнатися, що на YouTube і безкоштовно фільм з’явився раніше.
Можна зрозуміти рішення авторів фільму «Dzidzio Контрабас» випустити його на власному YouTube-каналі, який вони дуже активно і ефективно використовували для промоції стрічки, одразу по телевізійній прем’єрі. Це дозволяє їм отримати певні – нехай і невеликі – доходи завдяки демонструванню реклами під час YouTube-показів, а також – збільшити кількість користувачів, які підписані на канал, на якому розміщено стрічку.
Зрозуміло також, чому удоступнення фільму у високій якості було зроблено одразу по його телевзійній прем’єрі. Адже у країні, хронічно інфікованій Інтернет-піратством, телевізійна трансляція стрічки практично автоматично робить доступ до неї безкоштовним і відкритим для більшості користувачів мережі, нівелюючи можливості заробітку на Інтернет-продажах фільму.
Водночас, таке радикальне рішення проведення безкоштовних YouTube-показів, як бачимо, виявилося неузгодженим із попередньо укладеною стратегією комерційного поширення стрічки «Dzidzio Контрабас» Інтернетом в легальних онлайн-кінотеатрах. І «підклало свиню» правосвідомим користувачам Megogo, які скористалися можливістю подивитися фільм в Інтернеті за гроші, щоб – ще до показу, за який заплатили, – побачити його у доступі, відкритому для всіх.
Навряд чи такий досвід споживання українського кіно допоможе розбудові відповідального ставлення до інтелектуальної власності.
Якось незручно вийшло.
Сергій Васильєв