28 травня 2015 року в Українському Кризовому Медіа-Центрі відбувся круглий стіл «Як покінчити з імітацією?», на якому було презентовано групу «Культура» Реанімаційного пакету реформ (РПР) і її перші напрацювання.

На круглому столі експерти групи «Культура» РПР:

• надали оцінку та запропонували механізми доопрацювання законопроектів щодо запровадження контрактної форми роботи в галузі культури і конкурсної процедури призначення керівників закладів культури, поданих на розгляд Верховної Ради урядом (законопроект №2669) і народним депутатом Іриною Подоляк (законопроект №2669-1);
• висловили позицію групи стосовно Довгострокової стратегії розвитку української культури, що була запропонована Міністерством культури (саме цей аспект діяльності відомства у першу чергу і було охарактеризовано «імітацією»);
• оприлюднили робочу версію власних пріоритетів (директив) культурної політики, над якими вони нині працюють.

Ключова теза, озвучена під час круглого столу головним експертом групи РПР «Культура» Наталією Кривдою, полягала у тому, що українська культура потребує зміни парадигми – з обслуговування ідеології (чи приватних інтересів) на створення умов для функціонування та розвитку культури (збереження культурної спадщини, модернізації культурних процесів та інновативного мислення).

При тому під час обговорення пані Кривда неодноразово закликала і колег-експертів, і учасників круглого столу змінити власне ставлення до культури і говорити про неї по-новому, уникаючи згадок про культуру як «сферу» чи «сервіс» і не акцентуючи увагу на завданнях і проблемах її окремих галузей.

(Варто зазначити, що така позиція, виправдана, сказати б, на світоглядному рівні, суто практично під час роботи над формуванням стратегії культури постає не зовсім зручною, адже унеможливлює ефективне урахування специфіки окремих культурних сфер, що у творчо-виробничому і фінансово-економічному аспектах функціонують і розвиваються цілком по-різному, а тому потребують і різних механізмів стимулювання, підтримки, регулювання тощо).

У круглому столі узяв участь віце-прем’єр-міністр, міністр культури В’ячеслав Кириленко. Його присутність, безумовно, додала ваги та значущості зібранню, але водночас дещо зашкодила конструктивності обговорень пропонованих питань. За активної участі посадовця, що намагався мінімізувати критику, яка лунала на адресу Міністерства культури, дискусія нерідко перетворювалася на емоційну гризотню. Не сприяли встановленню «теплої та дружньої атмосфери» і деякі учасники круглого столу, які також занадто емоційно напосідалися на пана міністра: певною мірою з теми дискусії, а певною мірою просто тому, що отримали можливість особисто висловити В’ячеславу Кириленку свою позицію з болісних локальних проблем; і скористалися цією нагодою у порушення порядку денного круглого столу.

Внаслідок цього, попри чіткі запевняння В’ячеслава Кириленка у готовності враховувати зауваження та побажання експертів групи РПР «Культура» і співпрацювати із ними під час розробки Довгострокової стратегії розвитку української культури й реформ культури загалом, враження та відчуття від виступів посадовця склалося цілком протилежне – закритості Міністерства культури від зовнішніх, власне громадських ініціатив.

Але й окремі представники мистецького експертного середовища також були достатньо зашорені у своїй критичній позиції: агітуючи боротися особисто з міністром, вони, по суті, не пропонували чіткої програми того, що робити у галузі культури після перемоги у цій боротьбі. Магістральний напрямок для розробки такої програми колективно запропонувала група РПР «Культура». Він полягає у реформуванні все ще радянської структури Міністерства культури, що силою інституційної інерції деформує будь-які – навіть найсвітліші та народжені громадянським суспільством – ініціативи, перетворюючи їх на совкових покручів.

(Водночас, слід усвідомити, що таке реформування мусить передбачати не лише перебудову «керівної ланки», а й зміну форм і принципів діяльності усіх без виключення державних закладів культури, інакше – отримаємо ту ж таки радянську культурну модель, але у новій реформованій «обгортці»).

Про конкурсну процедуру призначення керівників закладів культури

Група РПР «Культура» запропонувала низку доопрацювань до законопроектів щодо конкурсної процедури призначення керівників закладів культури. Вони покликані забезпечити відкритість і прозорість конкурсів, формалізацію вимог до професійної компетентності кандидатів на посади, участь громадськості та мистецького середовища у конкурсних процедурах і контролі за виконанням керівником заявленої програми, з якою він переміг на конкурсі (за це мусить відповідати інститут піклувальних рад). Також група РПР «Культура» пропонує поетапно впроваджувати кадрову реформу.

Разом із тим в аналізі законопроекту обійшли увагою головну його новацію, про яку в своєму виступі згадав В’ячеслав Кириленко: запровадження контрактної системи для усіх художніх і артистичних кадрів закладів виконавського мистецтва. За великим рахунком, саме це рішення матиме набагато швидші та потужніші наслідки для вітчизняної культури – особливо в умовах, коли мистецьким закладам доведеться уже найближчим часом працювати у режимі наджорсткої економії коштів, скорочуючи видатки на фонд заробітної плати і звільняючи працівників творчих професій.

Ще один аспект реформи, який обійшли увагою у своїх виступах експерти, полягав у визначенні контрактних зобов’язань органу влади, із яким укладає угоду менеджер культури (у тому числі щодо гарантованого обсягу фінансування діяльності закладу). Адже в чинній ситуації стрімкого подорожчання теплоносіїв мистецькі заклади із їхньою застарілою інфраструктурою й низьким рівнем енергозбереження фактично вже цього року будуть поставлені на межу виживання – і жоден керівник, навіть демократично обраний за конкурсом, не зможе втілити творчої програми, з якою він прийшов на посаду, в силу об’єктивних чинників.

Зрештою, про те, що параметри програми діяльності закладів культури мусять бути формалізовані у нормативно-правових актах і викладені відповідно до стратегічних завдань розвитку вітчизняної культури, мова – в рамках розгляду питання конкурсної процедури призначення керівників – також не йшла.

Про Довгострокову стратегію розвитку української культури

Довгострокову стратегію розвитку української культури, винесену Міністерством культури на громадське обговорення, експерти РПР «Культура» назвали «імітацією». Вони зазначили, що документ підготовлено методологічно невірно: у стислі строки – зазвичай, такі акти розробляють близько двох років, – без попереднього аналізу існуючої в українській культурі ситуації та викликів, які перед нею стоять і постануть у ближчому майбутньому (із цими закидами, щоправда, розробники Стратегії, присутні на круглому столі, не погодилися).

У РПР «Культура» склалося враження, що Довгострокову стратегію розвитку української культури уклали суто формально, для того, щоб відзвітувати перед «вищими органами» про виконання запланованого завдання. Документ не дає уявлення про те, що таке культура та стратегія її розвитку, для чого вона необхідна, яким чином, на яких засадах і задля якої мети та ким має втілюватися, на кого орієнтована, зазначили експерти.

При тому кричущі проблеми з усвідомленням значущості культури для існування України присутні на всіх рівнях державної влади, підкреслив арт-менеджер Володимир Кадигроб. Адже, до прикладу, Стратегія національної безпеки, затверджена указом президента України Петра Порошенка 26 травня 2015 року, взагалі не містить жодної згадки про культуру, хоча – особливо в нинішніх умовах потужної скоординованої інформаційної агресії проти України – саме культурна політика мусить бути визначальним фактором національної безпеки. У цьому контексті Ганна Шерман, головний редактор журналу «Антиквар», зазначила, що культура фактично сьогодні відсутня у вітчизняному інформаційному просторі. Повернути її туди – одне зі стратегічних завдань.

Обговорення позицій Довгострокової стратегії розвитку української культури унаочнило проблему збереженого радянського підходу в державному управлінні, про який згадували експерти: у виступах запрошених, які брали участь у формуванні стратегії, співпрацюючи із Міністерством культури, лунали закиди на адресу групи РПР «Культура», які, загалом, зводилися до того, що свої пропозиції група не подала у терміни, офіційного відведені для того (збирали їх до 15 травня). Такий бюрократичний формалізм, що проривався у розмові про засади розвитку вітчизняної культури на чимало років наперед, виглядав, м’яко кажучи, дивно. Особливо за умов відсутності узгодженого світоглядного бачення того, якою мусить бути культурна політика держави загалом.

Так само не зовсім адекватним виглядала і відповідь Олександра Буценка, директора Українського центру культурних досліджень при Міністерстві культури (саме цей заклад опікується укладанням Стратегії). Коли його запитали, хто є автором поданого на розгляд і обговорення документу, він відповів: «Народ». (Слід зазначити, що така відповідь стала скоріше наслідком недосконалої комунікації учасників дискусії).

Конструктивні зауваження до проекту Довгострокової стратегії розвитку української культури запропонував виконавчий продюсер, сценарист, член НСКУ Сергій Галетій. Він зазначив, що методологічно принцип формування стратегії на основі пропозицій, які збираються від громадськості, є неправильним, адже від початку треба залучати до формування стратегії компетентних фахівців, експертів і ставити перед ними конкретні завдання. Інакше документ перетворюється на добірку розрізнених лозунгів.

У проекті стратегії від Міністерства культури це яскраво помітно. Про авторське право, що для культурних індустрій є визначальним, тут, наприклад, написано лише в одному пункті, а про виклики цифрової культури, що нині виходять на перший план, по суті не сказано нічого, просто зазначено «приділити увагу цифровим технологіям».

Більше Сергій Галетій говорив про кінематографію (дещо відійшовши від заявленого на початку принципу відсутності акцентів на окремих галузях культури). Він зазначив, що про кінематографію в проекті Довгострокової стратегії розвитку української культури написано загальні фрази, які ні з чим не пов’язані. Стратегія не дає відповіді на питання, що робити з державними кіностудіями, творчими кадрами, який креативний продукт слід виробляти, інакше кажучи – не вирішує нічого.

Сергій Галетій навів приклад реформування британської галузі кінематографії. Щоб укласти реформу, працювала головна група з дванадцяти спеціалістів, які формували її загальну структуру, і ще шість груп з десяти спеціалістів кожна, які оцінювали окремі сегменти кіноіндустрії. Експерти спершу довгий час аналізувати кожен з цих сегментів, і на основі такого аналізу було укладено стратегічний план. Саме таким шляхом слід було іти Міністерству культури, адже те, що воно запропонувало на розгляд громадськості – це просто «фільчина грамота», завершив свій виступ Сергій Галетій.

Директиви культурної політики

Насамкінець, група РПР «Культура» презентувала робочу версію одинадцяти директив культурної політики, над якими нині працюють експерти:

1. Визначити культуру основою суспільного життя та фундаментом модернізації України, надавши культурній політиці пріоритет.

2. Визнати культури ключовим чинником запобігання суспільним конфліктам і підгрунтям об’єднання суспільства.

3. Закласти підвалини деколоніального вибору української культури та будувати культурні відносини з іншими культурами на засадах рівності та партнерства.

4. Створити умови для існування культури як динамічної складної системи. Всі процеси, всі види і типи культури мають бути присутні, важливі світові культурні продукти і практики мають бути локалізовані, українські – глобалізовані.

5. Створити умови для розвитку та саморегуляції культури. Утвердити принцип інституціоналізації закладів культури, відмовившись від радянського принципу управління культурною сферою.

6. Впровадити нові підходи до фінансування та стимулювання культурних процесів.

7. Сформувати належний захист інтелектуальної власності, гармонізуючи законодавство про авторські і суміжні права з європейськими і міжнародними нормами.

8. Впровадити нову концепцію освіти в культурі і мистецтві. Забезпечити рівний доступ до культурно-мистецької освіти впродовж всього життя.

9. Визнати збереження та актуалізацію культурної спадщини підгрунтям культурної ідентифікації суспільства і особистості.

10. Поєднати цілі захисту довкілля і спадщини з розвитком міст і сіл і плануванням публічного простору.

11. Визнати креативні індустрії одним із пріоритетів сталого розвитку економіки України.

Озвучений перелік якнайкраще узгоджується із побажанням групи РПР «Культура» говорити про культуру в цілому. І водночас, не підкріплений дієвою Довгостроковою стратегією розвитку вітчизняної культури, виглядає як своєрідні утопічні побажання. Слід сподіватися, що вони набудуть нормативно-правової конкретики у подальших розробках експертів групи РПР «Культура».

Сергій Васильєв