Днями Сергій Дзюба, співсценарист військового детективу Зази Буадзе «Позивний “Бандерас”», що не надто вдало крокує українським кінопрокатом, опублікував роздуми про стан «феодалізму» в українському кіно.
За його словами, «феодалізм» проявляється в «бійці» кінокомпаній за розподіл державних коштів на нові фільми. «Якщо патріотичний «Позивний “Бандерас”» провалюється в прокаті, а зіркове «Скажене весілля» має шалений успіх, то аргументи на користь останнього [щодо отримання бюджетного фінансування] суттєві», – наголосив він.
На думку Сергія Дзюби, «соціально важливе українське кіно» спеціально демонструють з мінімальною рекламою і в дуже незручний час, щоб такі фільми «швидше сходили з прокату».
У свою чергу «зіркові комедії» вітчизняного виробництва «зводять шанси патріотичного кіно нанівець. А що ж робити – фільмів багато і вони вже починають конкурувати один з одним! Реклама у комерційних комедій гучніша та яскравіша, тому перемагає сильніший! Формально патріотичне українське кіно демонструється, але фактично його ніхто не бачить. Комерційне українське кіно гнобить патріотичне та авторське, щоб потім отримати нові кошти на виробництво».
Йдеться в дописі Сергія Дзюби також про квоту на демонстрування українських фільмів, виконання якої пов’язується першочергово зі стрічками патріотичного спрямування («…українське патріотичне кіно має вироблятися і демонструватися у кінотеатрах. Є квота і вона повинна виконуватися!») і роль держави у промоції стрічок (негаразди кінопрокату патріотичних фільмів пов’язано із тим, що у них «немає потужної реклами, на яку державних коштів не вистачає»).
Рік тому завадою успіху українських патріотичних фільмів у вітчизняному кінопрокаті визначали голлівудські блокбастери (як це було у грудні 2017 року, коли влада обговорювала із мережами кінотеатрів умови кінопрокату «Кіборгів» у конкуренції із черговими «Зоряними війнами»), тепер – інші українські стрічки, при тому створені за підтримки Державного агентства України з питань кіно.
У цьому полягає самобутність висновків Сергія Дзюби.
Через конкуренцію українських патріотичних фільмів із українськими фільмами, популярними у глядачів, виникає ситуація, «у якій «хто багатший, той і сильніший»[, що] має катастрофічні наслідки найперше для патріотичних фільмів, які особливо важливі під час неоголошеної, але справжньої війни!» – акцентує Сергій Дзюба, порівнюючи ситуацію із феодальним розбратом.
Зазначу, що фільм «Позивний “Бандерас”» було створено не на державне замовлення, а за часткового державного фінансування. Держкіно виділило на його виробництво половину належних коштів – 19 млн. 565,1 тис. грн. (це набагато більше, ніж було виділено на виробництво «Скаженого весілля», «зіркової комедії», про яку критично веде Сергій Дзюба).
Решту коштів – 19 млн. 565,1 тис. грн. – у виробництво військового детективу вклала кінокомпанія «ТРИ-Я-ДА ПРОДАКШН».
За наявності чималих приватних інвестицій у стрічку, пов’язувати проблеми із її рекламою напередодні старту кінопрокату виключно із обмеженими фінансовими ресурсами Держкіно на промоцію – некоректно.
Також слід уточнити, що згадувана квота поширюється на демонстрування кінотеатрами усіх без виключення українських фільмів, а не лише стрічок патріотичного спрямування, вироблених за бюджетні кошти.
Кінотеатри вільні у формуванні свого репертуару і вільні у виборі українських стрічок, яким вони віддають перевагу (особливо, коли є чимало українських фільмів, з яких можливо обирати).
Так само вільні у своєму виборі глядачі.
Фактично, саме вони «гноблять» певні фільми, яким приділяють меншу увагу, роблячи інші комерційно успішними, купуючи на них квитки.
Це не «феодалізм».
«Феодалізм» проростає у дописі Сергія Дзюби радше прагненням змінити ситуацію, що склалася, не завдяки роботі над власними помилками і вивченню успішного досвіду колег-конкурентів, які більше зусиль спрямували на просування власної стрічки, знайшовши для того необхідні ресурси, а завдяки збільшенню ролі держави, що має організувати конкуренцію у бажаний спосіб, перетворивши Держкіно на «феодала», що не лише фінансово підтримуватиме усі ланки кінопроцесу (у тому числі – виділятиме чималі кошти на промоцію українських патріотичних фільмів), а й матиме істотний організаційний вплив на формування репертуару українських кінотеатрів – шляхом обмеження пропозиції, в тому числі й українських стрічок.
По суті, критика «феодалізму» тут перетворюється на очікування «феодалізму», що відгонить адміністративно-командною системою та радянським болотом, з якого Україна намагається виборсатися вже чверть століття.
В тому числі, за допомогою українського кіно.
Сергій Васильєв