Режисер Рон Говард
У ролях: Том Генкс, Фелісіті Джонс, Ірфан Хан, Бен Фостер, Омар Сі
Sony Pictures, США, 2016 рік

Від 13 жовтня 2016 року в українському кінопрокаті йде трилер «Інферно» – третя частина пригод професора Роберта Ленгдона, вигаданого письменником Деном Брауном й інтелігентно втіленого Томом Генксом – вельми привабливого для глядачів героя, який у творах мистецтва минулих епох – головно Відродження – бачить сліди минулих і сучасних таємних змов, тим самим розчакловуючи складну у своїй неосяжності таємницю творчості великих майстрів і перетворюючи її на утилітарний засіб секретної комунікації, зрозумілий усім своїм прагматизмом.

Цього разу професор має розкрити таємницю, від якої залежить життя мільярдів, власне половини людства – знайшовши місце схрону новоствореного смертоносного вірусу, який розробив звихнутий геній-мільярдер (Бен Фостер). Завдяки новітній чумі він прагнув, переполовинивши людство, врятувати планету від перенаселення, але запустити маятник тотальної смерті не встиг, сам колоритно загинувши на початку фільму. Втім, перед смертю шлях до своєї зброї масового ураження він зашифрував – у посланнях, опертих на «Божественну комедію» Данте Аліг’єрі і розкиданих Флоренцією та іншими містами-туристичними принадами.

«Шифровки» звихнутого мільярдера не відрізняються складністю, скоріше навіть відгонять примітивізмом, одначе Роберт Ленгдон не здатен одразу відкрити їх – у нього добряча травма голови, він страждає на втрату пам’яті та навіть не розуміє, як саме опинився в Італії, де й відбувається дія фільму. Місцевий лікар Сієнна Брукс (Фелісіті Джонс), що дивним чином ще у своєму геніальному дитинстві пізнала творчість професора і прочитала всі його книжки, допомагає йому відновити спогади, а ще – бігти уперед, адже на Роберта Ленгдона іде ціле полювання: його шукають і наймані вбивці, шукають і представники Всесвітньої організації охорони здоров’я, шукають і темні впливові сили «світових лаштунків» і т.п., і т.д., але – до певного часу – не можуть знайти.

Повсякчасне – суто фізичне – прискорення героїв, помножене на величезну – загальнолюдську – загрозу, яку вони за будь-яку ціну мають зупинити, та очевидні проблеми головного героя із головою, мусять відвести увагу глядачів від примітивних загадок, а також – притягнутих за вуха поворотів сюжету. Частину неоковирних сцен, варто зазначити, пізніше буде пояснено самими авторами, які знайдуть спосіб виправдати кричущу алогічність «інфернальних» подій. Але, загалом, – зроблено це буде не надто переконливо і не вплине на холод неправди і маніпуляції, яким тягне з екрану до зали.

Силуваний хід історії народжує відчуття її нежиттєвості, штучності, механічності, змушуючи радше сприймати не ціле, а окремі елементи фільму самі по собі: так само як окремі елементи творів мистецтва стають важливими для персонажів Дена Брауна в якості ключів, що відкривають конкретні двері у світ конкретної таємниці. Щоправда, в «Інферно» такі відокремлені деталі егоїстично слугують лише самі собі.

Зокрема, в око впадають:

• майстерне використання максимально наближеної до обличчя Тома Генкса камери, що мусить передати психологічну нестабільність його персонажа;
• масштабне відтворення жахливих марень професора, насичених традиційними образами Дантового пекла, доповненими широкими вибухами крові, що видовищно заливає кадр;
• гедоністичне ставлення до пам’яток архітектури і мистецьких артефактів, які з’являються в кадрі, прикрашаючи його образами туристичних світлин і рекламних листівок;
• потужні сцени смертей, зокрема, пов’язані з падінням з висот пам’яток архітектури (і частковим цих пам’яток пошкодженням, коли гедонізм замилування об’єктом заміщується нервовим захопленням від жахливого трюку, азартом фізичної пригоди);
• зрештою, увага до малих деталей, які засвідчують професіоналізм роботи творців голлівудського видовища (особливо вразило відтворення очей персонажів, що після травм наливаються кров’ю і лишаються такими протягом наступних сцен).

Приваблива точність окремих деталей і образів дисонує із неоковирністю та непереконливістю історії в цілому. Її відірвано від реальності, заражено вірусом надмірності – загроза смерті половини населення землі, що її має відвернути Роберт Ленгдон, видається скоріше сценарним трюком, аніж доконаним фактом життя персонажів. Через те активність – і всесильність – Всесвітньої організації охорони здоров’я, представлена у фільмі, постає своєрідною карикатурою. Виглядає на те, що її агенти бігають за героєм тому, що він не здав вчасно флюорографію, завинивши перед навчальним закладом, в якому працює, а не з огляду на ризик смерті кожного другого на планеті Земля.

Зазначу, що комерційним здобуткам «Інферно» така голлівудсько-технологічна природа постання стрічки – бездушної машини, що випинається частинами мертвих механізмів – аж ніяк не шкодить. За перший вікенд у світі стрічка за попередніми підрахунками зібрала 50 млн. доларів. Що дуже непогано, зважаючи на стриманий бюджет у 75 млн. доларів. Данте такого «Пекла» собі й уявити не міг.

Насамкінець вельми точна бліц-рецензія видання Indiewire на стрічку Рона Говарда із Томом Генксом у головній ролі: «Радимо передивитися “Саллі”» (із тим таки Томом Генксом, тільки у Клінта Іствуда). Краще й не скажеш.

Сергій Васильєв