Аня Єресько та Олена Зашко, Громадське про роботу над документальним фільмом «Людина з табуретом» пам’яті Леоніда Кантера.
Віднести чотири звичайних табурети з київської квартири до 4 світових океанів. Такий квест у 2004 році вигадав мандрівник і режисер Леонід Кантер разом із друзями. Пригоди вони фільмували й з кожної подорожі робили кіно. Останньою стала мандрівка до Тихого океану, яка тривала більше року.
Роботу над стрічкою «Людина з табуретом» Кантер розпочав цьогоріч у лютому. Але закінчити не встиг: на початку червня він скоїв самогубство. У передсмертних листах він попросив закінчити фільм, лишивши вказівки про те, як саме.
Громадське поговорило з продюсеркою стрічки Катериною Мізіною, режисером Ярославом Поповим і колишньою дружиною Кантера Діаною Карпенко про те, як це — робити кіно про Леоніда без нього.
За час мандрівники відвідали 30 країн і зняли 400 годин відео. Кантер з друзями не просто подорожували. Вони ставили вуличні вистави, жили в глухих селах, працювали за їжу, Діана збирала казки різних народів. У 2014 році Леонід у співавторстві з Павлом Солодьком видав книжку «З табуретом до океану», описавши пригоди, які сталися за час подорожей. Проте фільм про мандри Кантеру довелося відкласти: на початку Революції Гідності саме він був одним із тих, хто скерував грейдер під Адміністрацію президента на Банковій. А коли почалася війна на сході України, Леонід рушив туди. Разом із режисером Іваном Яснієм він зняв два повнометражні документальні фільми — «Добровольці божої чоти» та «Міф».
Лише на початку цього року Кантер знову взявся за табурети. Команда зібралася, бурхливо обговорювала майбутнє кіно, планувала кампанію зі збору коштів на додаткові зйомки й анімацію. Самогубство Кантера 4 червня шокувало всіх, хто його знав. Команді довелося швидко оговтатися і доробляти фільм за планом, який детально розробив сам Леонід.
«Найбільша дилема команди — як поєднати щастя й постріл. Адже в задумі це був фільм-казка про одного героя, який пішов мандрувати світом і шукати щастя. І цей останній учинок не повинен перекреслити цю магічність. Тепер ми стали героями власного фільму — ми мусимо відповісти на всі питання. А як це зробити? У нас не вистачає матеріалу, немає героя, щоб його дозняти, запитати, чому він так зробив. Нам немає в кого питати, тому ми повинні питати в себе», — каже продюсерка Катерина Мізіна.
Останні години життя Леонід знімав на GoPro-камеру: розповідав про подорожі, про майбутній фільм, а також зняв власне самогубство. Це відео планують використати у стрічці. «Мені було погано перші 4 рази, коли я дивився це відео, — ділиться режисер Ярослав Попов. — З нього можна багато чого зрозуміти — люди може думають, що він такий дурнуватий, веселий пішов з життя, але на відео видно, що людині погано, і він хоче, щоб його врятували. Зрозуміло, що для фільму це дуже яскравий матеріал».
У фільмі також використали кадри Леоніда, зняті під час бою за донецький аеропорт: Кантер провів у новому терміналі кілька тижнів. Друзі розповідають, що саме психологічна травма, яку Леонід дістав на війні, й стала однією із причин самогубства.
«Останній рік ми з Леонідом не бачилися, оскільки розійшлися. І я не маю уявлення, що з ним відбулося. Після всього, що сталося, мені зателефонував Ярослав і сказав, що треба робити фільм. У мене це викликало обурення — мені було важко, це здавалося недоречним. Я навіть була проти, бо у фільмі є багато кадрів зі мною, з дітьми, а це вже більше кіно про нього, ніж про подорож. Але фільм задумував Леонід, і я розумію, що він буде. Треба витримати тонку межу — не засудити й не романтизувати цей учинок. Хтось каже, що він полетів далі, але дуже сумнівно, що це за мандрівка», — каже Діана Карпенко.
Стрічка «Людина з табуретом» вийде на екрани на початку 2019 року.
На фото – Леонід Кантер під час збирання врожаю пшениці на хуторі «Обирок» в межах етно-культурного фестивалю «ХЛІБ», Чернігівська область, 7 серпня 2013 року
Аня Єресько, Олена Зашко, Громадське, 14 листопада 2018 року