#Babylon’13. Революція режисерів | Бюро української кіножурналістики

babylon.13

Анна Григораш, INSIDER

З першого дня Євромайдану відомі українські режисери почали фільмувати революцію. Разом вони створили лабораторію документального кіно про події на Майдані.

Група українських кінорежисерів, операторів і продюсерів не сплять вже третю добу. У кімнаті їхнього “штабу” постійний рух. Хтось хапає штатив і вибігає на зйомку, хтось монтує відео. На підлозі біля входу – канцелярська дошка, яку так і не встигли почепити на стіну. Хаотичні написи – план на найближчу ніч. Назви сюжетів і прізвища авторів – усе разом. Вихоплюю слово “Babylon’13”. Це пароль до WiFi, і одночасно назва спільноти, яка об’єднала кіномитців.

З першого дня Євромайдану відомі українські режисери почали фільмувати революцію. Спочатку просто брали камери і кидалися в епіцентр подій. Після розгону мирних протестів виникло інстинктивне бажання об’єднатися. Разом вони створили лабораторію документального кіно про події на Майдані.

Серед них – автор фільму про “Межигір’я” Володимир Тихий, відомий кліпмейкер Олександр Стеколенко, володарка “Золотої пальмової гілки” у Каннах Марина Врода, десятки молодих режисерів і операторів, які працювали над альманахом “Україно, Goodbye” і “Мудаки. Арабески”.

Протест кінорежисерів вилився у десяток документальних роликів. Їхні герої – звичайні люди, які вийшли на Майдан. Ченці йдуть по вулиці і співають пісню; дівчина грає на роялі у приміщенні КМДА, поки революціонери сплять на підлозі; чоловік на ім’я Аділь третій день на Майдані готує плов. Особливої зворушливості замальовкам додає художній погляд на події Євромайдану.

Творчий комунізм

– У нас тут такий андеграунд. Для повної картини треба тільки, щоб ще хтось спав на підлозі, – жартує Володимир Тихий, демонструючи творчий безлад у кімнаті.

Сам він сидить за комп’ютером і монтує відео. Відривається лише на кілька секунд – щоб налити чергову чашку кави з термосу і підключитися до розмови.

Тихий вже встиг зняти свій перший ролик, але не зізнається, який саме. Всі режисери працюють під спільним брендом “Babylon’13”.

– Це називається творчий комунізм, ніхто тут не намагається відокремитися і виступити окремою яскравою творчою особистістю, – каже він.

Поряд з Тихим – режисер монтажу Юрій Грузинов, який один з перших побіг знімати революцію. Під час подій на Банковій Юрію шумовою гранатою поранило руку. Щоб отримати найкращі кадри, він заліз прямо з трактор, що сунув на «Беркут» під Адміністрацією президента.

– Ми всі – громадяни, і було би просто хамством сидіти вдома і лайкати пости у Facebook, стежити за новинами в телевізорі, – каже він.

Творча команда формується стрімко і хаотично. Лише зараз процес починає набувати якоїсь структури. Усього в групі #Babylon’13 – 30-40 учасників. За три дні вони «фактично з коліс» зібрали справжню продакшн-студію.

– Ми сформували чітку концепцію і вирішили, що кожного разу починаємо з ідеї ролика. До нас приходять молоді режисери і оператори зі сформованою ідеєю, а ми допомагаємо втілити задум – технікою, людьми, монтажем, озвучкою. Такий замкнений цикл кіновиробництва, – пояснює продюсер Денис Воронцов, підсідаючи до колег.

Найбільшою проблемою команди наразі є брак часу. Творча група іноді не встигає переглядати весь відзнятий матеріал. Тому аматорів до роботи не допускають.

– Ми обмежені в часі і не можемо собі дозволити витрачати час на дебюти. Тому йдемо протореною доріжкою. В нашій команді багато професіоналів. У нас тут так: якщо людина приходить з пальмовою гілкою з Каннського фестивалю, ми її беремо. І те, не з першого разу, – жартує Володимир Тихий.

Творча лабораторія працює на повному ентузіазмі – режисери і оператори зносять в студію свою професійну техніку і не замислюються про винагороду. Приміщення митцям надали «добрі люди» також безкоштовно.

– Ми вирішили робити те, що вміємо, чим займалися у мирні часи. Це спроба осмислення того, що зараз відбувається, – вступає в розмову кінознавець, відомий завдяки проектам «Кіно-Коло» та «Аргумент-кіно» Володимир Войтенко. Він говорить тихо, але у його голосі поступово починають звучати нотки обурення.

– Те, що відбувається в країні, вимагає нашої прямої дії. А рефлексувати стосовно зробленого ми будемо після. Коли буде це “після” – через тиждень, місяць чи рік – ми не знаємо, – каже він, почувши питання, чи збираються режисери випустити згодом альманах короткометражок про Євромайдан.

Продюсер Денис Воронцов збиває градус розмови:

– Ми не підтримуємо жодної партії, жодних політиків. Основна ідея нашого руху – це підтримка людей, які вийшли протестувати. Хочемо, щоб їх почули і припинили ігнорувати. Наша мета – заповнити той інформаційний вакуум, який створюється нашими ЗМІ.

Попри широке висвітлення подій Євромайдану, ЗМІ концентруються на політиках і на “гарячих точках”. Документалісти ж переконані, що головні на революції – люди.

– Серед людей відбуваються чудові речі. Суспільство зараз вже на тому рівні, на якому політики планували бути через 3 роки, – каже Володимир Тихий.

“Цим людям вже не потрібні політики”

Питання, чим відрізняється нинішній Майдан від Майдану 2004 року, викликає бурхливу дискусію серед режисерів. На найближчі 15 хвилин продакшн-студія перетворюється на «революційний штаб».

– Зараз прийшло нове покоління. Їх називають дітьми української незалежності. Вони готові обстоювати своє право жити в іншій країні. У 2004-му більшість людей йшла за політиками. Тоді теж було просвітлення, але більш пасивне. Можливо, цей Майдан в хорошому розумінні прагматичний. Люди чітко усвідомлюють, чого вони хочуть і готові це зробити самі. Політики лише прилаштовуються, – каже Володимир Войтенко.

– Та які політики! – втручається Володимир Тихий, – Вони вже втрачають свою сакральність, топчуться на місці і не можуть нічого з’ясувати. Думаю, за місяць стане зрозуміло, що вони нам абсолютно непотрібні, и вийшли на новий рівень. У 2004-му, це була акція з поганим дизайном – з портретами лідерів, підковою і гаслом “Так”, яке більше нагадує назву якогось бару. Тоді вийшла вся наша радянська свідомість – є сакральна влада, яку треба правильно змінити, і всім нам буде щастя.

Майдан вразив документалістів консолідованістю громадянського суспільства, рівнем самосвідомості, високою самоорганізацією. Щось подібне відбувається і всередині їхньої спільноти – там нема лідерів і чіткого розподілу обов’язків.

– Не хочеться будувати якусь неповоротку машину. Тут працюють живі люди. Якби йшла мова про якісь зарплати, тоді потрібна була б якась організація. А зараз тут нема кого мотивувати, – пояснює Воронцов.

Зараз творча група увійшла майже у цілодобовий режим роботи – поки одні працюють у «штабі», інші їдуть «в поля». Коли все закінчиться, вони не знають.

– Ми не можемо відповісти на питання, як довго це триватиме. А як довго триватиме те, що зараз відбувається в країні? – знизує плечима Володимир Войтенко.

Наостанок питаю, звідки взялася назва “Вавилон’13”. Відповідь звучить романтично: “В Україні довго існувало якесь непорозуміння. Але нинішні події його ламають, рушать. Він лишається десь там. Вавилон падає”.

Документальні короткометражки, зняті #Babylon’13:

Фольклорний колектив “Гудаки” іззахідної України пробиває сталеву стіну