Ольга Веснянка, Deutsche Welle

Представниця німецького кінофонду Бриґітта Мантей розповіла DW про можливості співпраці України і Німеччини у виробництві кіно та новий фільм українського режисера Олега Сенцова.

Бриґітта Мантей відповідає у фонді Medienboard Berlin-Brandenburg за копродукцію зі Східною Європою. Такого досвіду в України з ФРН ще небагато: це фільми Сергія Лозниці та Дар’ї Онищенко – українських режисерів, які мешкають у Німеччині. Нині фільм за підтримки України, ФРН та інших країн завершує також грузинський режисер Заза Буадзе. А режисер Олександр Міндадзе якраз знімає художнє кіно на Сході України. Саме фонд Medienboard Berlin-Brandenburg підтримав новий фільм кримчанина Олега Сенцова “Носоріг”. Зйомки цього фільму мали розпочатись, коли режисера за звинуваченням у підготовці терактів затримала ФСБ Росії.

DW: Пані Мантей, цьогоріч Ви приїхали на Одеський міжнародний кінофестиваль, попри бойові дії на сході країни. Не боялись їхати до України?

Бриґітта Мантей: З самого початку, коли дізналася, що Одеський міжнародний кінофестиваль і його професійна секція відбудеться, вирішила їхати, не мала сумнівів. Але з часом криза в Україні лише посилювалась. Водночас я дуже уважно стежила за новинами, за тим, що відбувається в Україні, особливо щодо Майдану й політичних подій довкола. Але не так добре знала, що діється на сході країни. З’явилась засторога від МЗС Німеччини, де радили не подорожувати до України в ці дні, й не лише на схід. Мені довелося отримувати дозвіл від моєї компанії, щоб я могла поїхати.

Як події за останні півроку в Україні вплинули на роботу кінофонду, адже ви працюєте над копродукцією?

Ми лише недавно фінансово підтримали новий кінопроект режисера Олега Сенцова – фільм “Носоріг”. Це було нелегко: вже у травні нам потрібно було завершити роботу над бюджетом, адже ми дуже тривалий час збирали гроші на проект. Все було неясно, адже на ту мить в Україні вже була складна й непередбачувана ситуація. Нарешті, Олег отримав кошти з українського боку і був готовий знімати. Ми теж вже могли виділити свої гроші. На жаль, не можу назвати зараз весь бюджет, це питання українських продюсерів, але ми з німецької сторони змогли підтримати невеликою сумою у сто-двісті тисяч євро. Отже, всі були готові, залишалось розпочати зйомки. Але Олега Сенцова викрали…

Через ситуацію в Україні ми у фонді дещо “заблоковані” щодо співпраці з Росією. Моя діяльність у цьому напрямку призупинена, але не з Україною. Навпаки, приїхала й зустрічаюсь з новими людьми у галузі кіновиробництва. Є й певні домовленості ще з минулого року, контакти з Одеського фестивалю два роки тому. Тож рада, що співпраця триває і триватиме. Це дуже важливо, навіть якщо саме зараз ми небагато можемо робити, але бути у контакті, ділитись планами – надзвичайно корисно.

Ви сказали, що співпрацю з Росією щодо спільного кіновиробництва заблоковано?

Знаєте, це якось само по собі відбувається. Але більше з боку росіян. У них відбулися зміни (кадрові й у напрямках роботи) у Держкінофонді Росії, й вони більше не зацікавлені у копродукції. Раніше було створено спеціальний фонд для копродукції (“Німецько-російський фонд розвитку копродукції”. – Ред.), і його роботу варто було продовжити. Але, можна сказати, Путін поставив туди людей, в яких немає інтересу, аби продовжувати копродукцію. Отже, в нас просто більше немає партнерів, аби продовжувати.

А чому б не працювати з приватними кінокомпаніями?

Якщо хтось з приватних кінокомпаній має проект у копродукції, і постукає у наші двері, ми відчинимо й, може, навіть профінансуємо з німецького боку. До речі, саме зараз на підході новий фільм спільного виробництва Росії, України і Німеччини. Кіно називається “Напередодні війни” (режисер Олександр Міндадзе. – Ред.) й у ці дні його знімають на Сході України. Стрічка – копродукція російської компанії “Пасажир”, української Sota Cinema Group та з німецького боку – Гайно Декерт, компанія Ma.Ja.De Filmproduktion.

Тобто з росіянами Ви зараз не співпрацюєте, але той єдиний проект, який у процесі фільмування, – спільного виробництва з Україною? Про що цей фільм, про теперішні бойові дії?

Це історичне художнє кіно, не пов’язане з актуальними воєнними діями на сході країни. Події у самому фільмі відбуваються на території радянської Росії. Цей проект – результат роботи німецько-російського кінофонду, який вже “помер”, пропрацювавши лише півтора року. В основі майбутнього фільму – суто особиста, повна переживань, історія інженерів Петра і його німецького колеги Ганса, який прибув до СРСР в довоєнний час для роботи на радянському заводі.

Сюжет засновано на реальних подіях і спогадах їхніх безпосередніх учасників. Звісно, на великий комерційний успіх не варто розраховувати. Але був сильний сценарій, та й Міндадзе, думаю, не такий режисер і сценарист, що можна розраховувати на мейнстрім, а от на фестивальний успіх – можна. Коли вийшов фільм Сергія Лозниці “Щастя моє” у копродукції, ми теж не чекали великої популярності, але задоволені мистецьким результатом, це справді вартісне кіно.

Якщо говорити про тематику фільмів, раніше українці і європейці часто разом знімали про Чорнобиль, тепер же відбувся Майдан. Як гадаєте, така тема фільмів може зацікавити глядача у Німеччині? Можливо, документалістика?

Якщо говорити про копродукцію, то слово за молодими кінематографістами. Уже тепер в Європі молодь чула про Олега Сенцова. Звісно, спільне кіновиробництво може відбуватись жвавіше, якщо талановиті кінематографісти будуть. От чи є у вас такий самий, як Олег Сенцов? Можливо, після всіх новин буде більше інтересу до України. Але що можна очікувати від кіновиробництва у країні, в якої стільки викликів просто зараз? Просто можуть бути завищені очікування від кіно з України, та й просто зараз українському Держкіно, напевне, нелегко працювати. Але скажу, що так, інтерес буде, якщо заглядати далеко наперед.

Водночас, щодо приходу з своїми фільмами до німецької аудиторії – це важко, адже кіноринок переповнено, в нас понад п’ять сотень прем’єр щороку. Дуже багато фільмів, й українські фільми не будуть серед найпривабливіших. Адже вони не обіцяють бути кумедними, розважальними. А найпопулярнішими на загал є комедії, не так багато глядачів готові йти на, скажімо, претензійне кіно. Що ж до документальних фільмів, то кіно про Майдан Babylon’13 показали у кінотеатрах в ФРН, й у фонді ми працюємо з документалістикою.

Що ж до політичної тематики, то зараз новини популярні, не кіно. Знаєте, коли впав Берлінський мур, не було популярних фільмів про його падіння протягом кількох років. Це – як змагання поміж самими подіями і описом цих подій. Ти не можеш зробити гарне, осмислене кіно про Майдан просто зараз. Це ще дуже вибухово, має пройти час, прийти осмислення і перейти в пам’ять. Лиш тоді, через роки можна сказати: “Давайте озирнемося, згадаємо минуле. Як це було на Майдані?”.

Ольга Веснянка, Deutsche Welle, 24 липня 2014 року