20 травня 2016 року розпочалася онлайн-реєстрація на безкоштовні покази Children KinoFest, який стартує в Києві наприкінці місяця. Це вже не перший кінофорум для дітей, який проводить команда «Артхаус-трафік», під керівництвом свого незмінного голови — Дениса Іванова. Що цього разу буде запропоновано юним українським шанувальникам кіно і, що не менш важливо, їх батькам, розповість головний ідеолог фестивалю Денис Іванов.
Світлана Агрест-Короткова, «День»
— Денисе, в той час, коли практично відсутній дитячий кінематограф у країні, ти наважився робити фестиваль дитячого кіно. Як прийшла така ідея і що лежить в її основі?
— Ідея прийшла тому, що дуже стрімко почала змінюватися країна. І якраз це той час, коли розгорталася інформаційна війна, прийшла ідея починати з дитинства виховувати публіку, працювати з тими, хто потім ходитиме в кіно, тому що у нас в середовищі дитячих медіа панує абсолютна одноманітність. Є голлівудські фільми непоганої якості, але вони представляють завжди один і той самий жанр — фентезі, що базується на бестселерах, як правило, англосакських. Правда, є непогана анімація, але вона теж працює з деяким придуманим світом і має свій добре відпрацьований формат. Ми хочемо до Європи, але інтегруватися до Європи потрібно теж із дитинства, розуміти те, що ти живеш у суспільстві, і проблеми існують не лише у тебе. Не такий великий відсоток людей у нас має можливість подорожувати, кінематограф замінює цей брак поїздок. Для багатьох дітей це подорож до іншої країни, до іншої культури, яка нам має бути ближчою за американську.
Зараз ми розвиваємо Children KinoFest як велику платформу не лише для показу кращих європейських фільмів для дітей, а й як освітній проект. І ще — це великий благодійний проект, тому що всі покази Children KinoFest є безкоштовними, потрібна лише інтернет-реєстрація. Ми багато працюємо з організованими групами, з дітьми, в яких є соціальні дисфункції, які потрапили в складні життєві обставини, мають проблеми зі здоров’ям. У нас все не дуже пристосовано для таких дітей, їх прийнято ховати від людей, тому діти-інваліди, діти з дитячих будинків існують у своїй паралельній реальності. Ми цим дітям показуємо кіно, яке базується на європейських цінностях. Нас активно підтримують представництво ЄС в Україні, Агентство у справах кінематографії України, культурні центри: Гете-інститут, Французький інститут в Україні, багато посольств.
— Від самого початку формат фестивалю не передбачає постійного президента. Ви оголошували про те, що кожного року він змінюватиметься. За яким принципом обирається особа президента, які його функції?
— Це посол фестивалю, його функції дуже прості — відома людина, яка допомагає нам говорити, як важливо показувати дітям хороше кіно, як важливо ходити разом з ними і дивитися фільми. Тому ми прагнемо вибирати діячів культури, які безпосереднім чином пов’язані з кіно. У нас же в Україні відсутній інститут кінозірок. Тому у 2014-му була Джамала, яка зіграла в картині «Поводир», у нинішньому — Ахтем Сеїтаблаєв, — режисер і актор — це все зірки, яких діти повинні впізнавати з дитинства, звикати до них.
— Цього року на фестивалі з’явився новий формат — для підлітків, тінейджерів. Це найскладніша вікова категорія, яка все заперечує, самостверджується таким чином. Яким чином плануєте працювати з таким непростим глядачем?
— Для підлітків створюємо Європейську кіноакадемію — 50—60 підлітків (діти 12—14 років) дивляться три фільми. Це фільми для цього віку, які дивляться одночасно по всій Європі, тобто 31 країна бере участь у голосуванні за кращий європейський фільм для дітей і підлітків. Ми організовуємо київську частину показу. Формат спілкування з підлітками, коли після показу фільму йде дискусія, в якій висловлюються різні думки, дуже важливий. У більшості населення існує проблема з критичним мисленням. В принципі вся ця інформаційна війна стала можливою, тому що дорослі не ставили собі питань: «Що я дивлюся? Кому це вигідно? Що я тільки-но побачив? Чому мені тут включили сумну музику? Чому ось ці два кадри змонтували так, а не інакше?» Тому так важливо починати працювати з дітьми, дати їм можливість висловитися про фільми, принаймні, поставити собі питання: «Що я тільки-но побачив? Чому мені це сподобалося? Чому не сподобалося? Що мені хотіли сказати? Правий був цей герой чи ні? Чому?».
— Які «мітки» ти можеш поставити в програмі фестивалю цього року?
— Конкурсна програма фестивалю, яку судить конкурсне журі, — це сім фільмів, які було відібрано на декількох світових фестивалях. Це фестиваль «Синій кит» у Амстердамі, фестиваль у Торонто, дитяча програма Берлінале, те, що ми показуємо, — абсолютні хіти. Всі ці фільми — майбутня класика дитячого кіно. Мені всі фільми хочеться порадити. Для малят — картину «Міні і Мозі» — це данська анімація, її можна дивитися від 5 років. Далі йде ретроспектива британської студії Aardman, яка відома «Баранчиком Шоном» та «Уоллесом і Громітом», — класика пластилінової анімації. І українська пластилінова анімація «Моя країна — Україна», якою займався Степан Коваль, переможець Берлінале. В іншій частині спектру — картина для підлітків «Ми кращі» Лукаса Мудіса, доволі іменитого автора. Ця картина про дівчаток-підлітків, які вирішили створити гурт в 80-х і виступити на метал-фестивалі, їх перші поцілунки, стосунки, протест у шведських реаліях. Фільмом відкриття буде Phantom-boy («Хлопчик-фантом»), фільм, який переміг у багатьох дитячих фестивалях, анімація, яка розповідає про хлопчика на інвалідному візку, в якого є унікальна можливість підніматися в небо силою думки. Це збігається з тим, що ми намагаємося зробити на фестивалі, інтегрувати в звичайне життя, запросити до перегляду людей цих соціальних груп і поговорити зі здоровими людьми про цю проблему, як до неї потрібно ставитися. Всі фільми дуже хороші, і ми демонструємо їх величезній аудиторії в 18 містах України.
— Вже слідкуючи за фестивалем упродовж певного часу, що ти можеш сказати про глядацький інтерес, про розширення або, навпаки, про конкретизацію аудиторії?
— Зараз ми дуже захоплені тим, що відбувається. Цього року переїхали до нового фестивального центру в кінотеатрі «Київська Русь». Це найбільший кінозал в Україні на даний момент, там понад 1000 місць. Інфраструктурно, я думаю, ми «наростили м’язи», і перебуваємо на дуже цікавому етапі — починаємо розвивати це все як платформу. Сhildren KinoFest — явище, яке дозволяє знайомитися з мистецтвом кіно, використовувати кіно з метою дитячого розвитку, адже у нас медіаосвіта відсутня, а це потрібно робити. Сприяти тому, аби діти захоплювалися кіно, починали його знімати, в гуртках, самостійно або з батьками. Тому розвиватимемо Children KinoFest не лише як фестиваль, а як платформу, з якої може стартувати кіноосвіта для дітей.
Світлана Агрест-Короткова, «День», 20 травня 2016 року, №86—87