Подаємо діалог Анни Купінської та Ігоря Грабовича, «Українска правда. Життя» про «Креденс» Валентина Васяновича.
На 4-му Одеському міжнародному кінофестивалі в Українській конкурсній програмі поряд з іншими трьома повнометражними фільмами змагається фільм Валентина Васяновича «Креденс».
А.К: Чи був сюрпризом для тебе фільм “Креденс” Валентина Васяновича? Бо багатьох глядачів, розчарованих його попереднім фільмом “Звичайна справа”, він приємно вразив своїм новим фільмом. Більшості сподобалися види Львова, які виступають тлом у цій картині, і трагікомічний сюжет.
Мені “Креденс” видається дуже смішним і дотепним. Як на мене, це український варіант коенівської “Серйозної людини”, щоправда, український герой, на відміну від його єврейського “побратима”, все-таки робить спробу взяти життя під контроль. А що ти думаєш з цього приводу? Чи адекватно передав Васянович львівську атмосферу?
І.Г.: Я чекав цей фільм з нетерпінням, бо був одним з перших, який підтримав сценарій “Креденса” ще на “Коронації слова”. Мене зачепила ця дуже реалістична, дуже драматична та, як ти кажеш, комічна до абсурду історія. Мені сподобалося, що автори сценарію Валентин Васянович та Ія Мислицька розмістили історію у декораціях Львова і зробили головного героя, Ореста, оркестрантом Львівської опери. І сам конфлікт у фільмі дуже історичний та правдивий, адже йдеться про протистояння місцевих українців та “визволителів”, як правило, російськомовних ветеранів та їхніх нащадків, які довго залишалися господарями у місці.
Тобто я чекав фільму, сподівався, що його буде знято близько до сценарію і мав надію, що його сюжет публіка прийме прихильно. На сьогодні фільм залишається сенсацією Одеського фестивалю номер один, він дуже сподобався розмаїтій аудиторії, багато хто називає цю картину проривом для українського кіно. Після сеансу публіка довго не відпускала авторів фільму.
Чи задоволений особисто я результатом? Загалом так, бо збережено головний конфлікт, підібрано чудовий акторський склад, фільм добре знято (оператор Юрій Дунай). Все це плюси, які нечасто можна відшукати у вітчизняному кіно. Проте мені все ж хотілося більше різдвяного Львова, бо історія, зрештою, має доволі серйозну християнську складову, адже йдеться про народження нової людини. Львів’яни, галичани, все ж трохи по-іншому сприймають і святкують Різдво, ніж це показано у фільмі.
Тобто Валентин Васянович створив більше загальноукраїнську, універсальну історію, ніж питомо львівську. Для когось це плюс, для когось – мінус. Особисто мені хотілося би бачити Львів у традиціях українського кіно, де його часто зображали насамперед греко-католицьким та відверто опортуністичним до України загалом. Від “Іванни” (1959) Віктора Івченка і до “Спокути чужих гріхів” (1978) Валерія Підпалого Львів на екрані був викликом, і таким він залишається дотепер. У “Креденсі” саме релігійне тло, навіть подане як хроніка підготовки до Різдва, могло би зробити мотивацію головного героя більш виразною та наочною. Але для негаличан ці мої вимоги можуть здатися несуттєвими.
Взагалі твоє порівняння з “Серйозною людиною” Коенів вважаю доречним, щоправда, Коени не дають жодного щасливого фіналу. Зрештою, обговорення “Креденсу” буде продовжено після його виходу на широкі екрани восени цього року.
Анна Купінська , Ігор Грабович, «Українска правда. Життя», 16 липня 2013 року