Голова Державного агентства України з питань кіно Пилип Іллєнко про особливості кінопрокату українських фільмів на прикладі підсумків першого вікенду кінопрокату “Сторожової застави” Юрія Ковальова, з 12 по 15 жовтня 2017 року.

Спойлер: ТойХтоДочитаєЦейТекст до кінця, дізнається, яким є новий касовий рекорд українського національного фільму на власному ринку:)

З року в рік, на кожному кіноринку, десятках круглих, квадратних, прямокутних та інших столів, під час дискусій в реальному житті й суперечок в інтернеті – не вщухає спір про те, чому українські фільми не потрапляють в українські кінотеатри так, як того хотілося би українським кіновиробникам.

І протягом всього цього часу, українські кіновиробники були в позиції обвинувачуваних. Мовляв і кіно ви знімаєте таке, яке ніхто не хоче дивитися, і промотувати свої фільми не вмієте, і зірок у вас нема, і взагалі вам держава допомогає, а американські кіностудії від американського уряду не отримують ні центу.

В той же час, власники та менеджери кінотеатрів виступали в ролі таких собі прагматичних бізнесменів, які, незважаючи на весь свій патріотизм та любов до української культури, не готові прокатувати українське кіно так, як вони прокатують американське, а донедавна й російське, окільки воно, нібито, нецікаве глядачу. Як казав персонаж одного відомого фільму “Нічого особистого, це лише бізнес!”.

Що ж, можливо, це дійсно чисто ділова мотивація, обгрунтована суворою економічною реальністю? А всі ті, хто звинувачуть українських прокатників в свідомому ігноруванні українського продукту (а між іншим, окремі кінотеатри взагалі ніколи не показують українське кіно) є просто лузерами, що не можуть створити конкурентноздатний продукт?

Донедавна практично не було системних кейсів, на яких би можна було перевірити справедливість такого твердження, але ситуація змінилася.

Першою “ластівкою” став випадок, пов’язаний з прокатом українського анімаційного 3Д фільму “Микита Кожум’яка”, який впевнено збирав аншлаги поки його без всяких підстав не посунули із залів на користь прямого конкурента – американського мультфільму “Тролі”. Пояснити таке рішення ніхто з прокатників так і не зміг.

Пройшов рівно рік, і подібна ситуація ризикує повторитися з іще однією українською жанровою стрічкою – фентезі “Сторожова застава”.

Вже в перший прем’єрний вікенд український фільм, який збирає аншлаги, деякими великими кіномережами був розписаний по сеансам в значно меншій кількості, ніж американська прем’єра цього ж тижня “Баррі Сіл – король контрабанди”.

Наприклад, в неробочий понеділок, 16 жовтня, в кінотеатрах мережі “Мультиплекс” Lavina Mall (Київ) “Баррі Сіл” йшов на 21 сеансі проти 9 сеансів “Сторожової застави”, в Sky Mall (Київ) співідношення сеансів склало 18 до 7, в Dati (Харків) – 12 до 6, в Victoria Gardens (Львів) – 10 до 5.

В київських кінотеатрах мережі “Планета кіно” в цей же день 16 жовтня “Баррі Сіл” демонструвався на 25 сеансах, а “Сторожова застава” – на 6.

В київському кінотеатрі мережі “Cinema City” 16 жовтня “Баррі Сіл” можна було переглянути на 13 сеансах, а “Сторожову заставу” – на 9.

Це при тому, що велика кількість людей, в тому числі і цілий ряд моїх знайомих, так і не змогли потрапити на перегляд “Сторожової застави” на минулих вихідних, через відсутність вільних місць у залі! Про людей, що в цей же час не зреалізували своє прагнення подивитися на Тома Круза, я не чув.

Є й об’єктивні показники – наприклад, у кінотеатральній мережі київського комунального підприємства “Київкінофільм” обидва фільми йшли приблизно на одній і тій же кількості сеансів, при чому, станом на 17:00 в неділю, “Сторожова застава” випереджала “Баррі Сілла” на 105840 грн. за касовими зборами і на 1862 проданих квитка.

Середній збір на одну копію фільму “Сторожова застава” за перший вікенд склав 30 595 грн. Для порівняння відповідний показник схожого за жанром міжнародного блокбастеру режисера Тіма Бартона “Дім дивних дітей Міс Сапсан” склав 40286 грн. Трохи більше, але варто врахувати, що на відміну від Юрія Ковальова Тім Бартон все таки не дебютант:)

Вже перші ж відгуки глядачів і навіть критиків на “Сторожову заставу” показують – це якісне глядацьке кіно, його промокампанія організована краще, триває значно довше і значно потужніша ніж у фільмів конкурентів. Зрештою, американський фільм не зміг викликати такого жваваго обговорення, того самого “сарафанного радіо”, яке так потрібне, аби глядач пішов в кіно.

На цьому тлі, підхід окремих кінотеатральних менеджерів до розпису сеансів національного фільму навряд чи грунтується виключно на бізнес-рішеннях. Скорійш за все на традиційному упередженому та зневажливому ставленні до українського кінематографу, навіть якщо це ставлення вже є абсолютно необгрунтованим з бізнесової точки зору.

Проблема стосується загалом не лише конкретно взятої стрічки “Сторожова застава”. Виробництво українських фільмів впевнено росте і ще до кінця цього року вийде як мінімум кілька картин, які розраховані на інтерес широкого глядача. Багато прем’єр вже заплановані й на наступний рік.

Якщо з таким ставленням кінотеатрів доводиться стикатися стрічкам, розрахованим на масового глядача, то уявіть наскільки складнішим буде шлях до екрану не менш важливих, але орієнтованих не на такого широкого глядача стрічкам, як, наприклад, “Будинку «Слово»” Тараса Томенка, який сьогодні має прем’єру на Варшавському міжнародному кінофестивалі?

Останнім часом було впроваджено ряд надзвичайно ефективних квот національного контенту на радіо. Вже на наступний день після цього, український масовий радіослухач з подивом дізнався, що розповіді власників радіостанцій про недостатню кількість якісної української музики для виконання квот виявилися, м’яко кажучи, неправдивими.

Чітке виконання квот для української музики на радіо та мовних квот на телебаченні пов’язане впрешу чергу з тим, що діяльність телерадіокомпаній підлягає ліцензуванню та порушення умов мовлення тягне за собою стуттєві штрафи та санкції, аж до позбавлення ліцензії.

В той же час, сума адміністративного штрафу за недотримання квот на демонстрацію національних фільмів в кінотеатрльних мережах складає всього лише 1530 грн. – сума, якою навряд чи можна вплинути на менеджмент більш менш серйозного кінотеатру.

В ухваленому в цьому році Законі України “Про державну підтримку кінематографії” його розробники передбачили цілий комплекс заходів державної підтримки розвитку кінопрокату та кінотеатральних мереж, особливо в невеликих містах. Так само цілий комплекс пільг для кінотеатрів передбачено в законопроектах про внесення змін до Митного та Податкового кодексів України, що мають незабаром бути роглянуті Парламентом.

Історичний досвід показує, що кінематограф став найбільш ефетивним інструментом формування національної та культурної ідентичності, здатен створювати суспільні цінності, рефлексувати на актуальні проблеми.

Але якщо український кінопрокат і далі буде розвитватися лише як структура, що обслуговує виключно інтереси іноземного кіно, звідки би воно не походило, то начасі є запровадження значно більш суворих санкцій за порушення встановлених законом квот на показ національних фільмів, а також механизмів контролю за їх виконанням.

P.S. Сказане стосується далеко не всіх кінопрокатників, я надзвичайно вдячний багатьом кіномережам і окремими кінотеатрам, які регулярно і потужно презентують глядачу наше кіно!

P.S.S. А поки я писав цей текст, дізнався, що бокс-офіс “Сторожової застави” за перший вікенд склав 8 184 869 грн., а подивилися фільм 110 628 глядачів! Вітаю нас усіх з новим рекордом українського кіно в прокаті! Але він міг бути більшим!

Пилип Іллєнко, 17 жовтня 2017 року