У чому найбільший тріумф Джамали на «Євробаченні»? Свою документальну версію відповіді на це запитання представив журналіст «Громадського телебачення» Богдан Кутєпов. 19 липня 2016 року відбулася презентація стрічки, 23 липня о 21:40 її показав «UA:Перший» (повтор планують 27 липня перед «Битвою міст 2»), планується показ і в ефірі «Громадського».

Олена Коркодим, «Детектор медіа»

Допрем’єрний показ музичної стрічки «Дивись на себе!» Богдан Кутєпов влаштував замість кінозали в амфітеатрі «Мушля», що в Маріїнському парку Києва. За 15 хвилин перед початком там не лишилося вільних місць.

Цьому не варто дивуватися: Богдан Кутєпов відомий своїми репортажами для телебачення й інтернету. Його стиль зі жвавими панорамками, динамічним монтажем, життєвими репліками і «музичним слухом» є добре впізнаваним. Ця впізнаваність нещодавно перейшла з репортажів у фільми Кутєпова, серед яких «Донецк, Goodbye», цикл «Восток». Крім того, в рамках проекту «Декомунізація.ua» Відеоакадемії документального серіалу DOC Emotion Богдан Кутєпов виступив куратором фільму «Живі і нескорені».

Назва стрічки «Дивись на себе!» — переклад Джамалою кримськотататарського вислову «Özüni baq!» Його значення можна витлумачити як «Будь собою!» чи «Не зважай ні на кого!» Метою фільму, за словами Богдана Кутєпова, було продемонструвати, якою насправді є людина, яку більшість аудиторії бачить лише у світлі софітів.

В основу фільму лягли матеріали щоденників для «Євробачення», які Богдан Кутєпов знімав для «UA:Першого» і «Громадського телебачення». «Відтак стилістика матеріалу була обумовлена наперед, — розповів Богдан Кутєпов. —Я мав заявляти себе в кадрі. Зазвичай я цього не роблю, бо ж як тільки під час відрядження вмикаю камеру, неодмінно щось трапляється». Також Богдан додав, що від початку задав собі шалений темп зйомок — по три доби в режимі нон стоп — і став його заручником під час цього десятиденного відрядження у Стокгольмі, а згодом — ще й під час зйомок поїздки Джамали до Львова. А в процесі монтажу сам вирішив працювати в такому самому темпі.

У фільмі можна побачити фрагменти «шведських тренінгів» Джамали та її неформального спілкування, кадри з роботи української команди, попурі миттєвостей із життя інших учасників конкурсу з акцентом на Росію, бекстейдж всесвітньовідомого конкурсу.

І хоча в кадрі вокалістки й трохи менше, аніж самого Богдана Кутєпова, уваги камери їй не бракує. Адже у сценах, коли репортер розшукує нашу зірку в Стокгольмі чи фільмує реакцію на її виступ, — теж Джамала. Лише з фільму ми не можемо судити, наскільки типовими для непопсової виконавиці є епізоди, що увійшли до фільму. Наприклад, звертаючись до глядачів зі сцени «Мушлі», Джамала не без нотки провини зауважила, що все у фільмі правда: у Стокгольмі було справді багато інтерв’ю, і саме тому вона часом просила свого менеджера дати їй трошки спокою. Цілком можливо, Джамала не так часто виказує своє невдоволення. Цілком можливо, що вона є не менше примхливою, аніж талановитою. Зафільмовані ж «вокальні епізоди» в перервах між репетиціями більше розкривають потенціал голосу співачки.

«Дивись на себе!» насамперед читається як фільм про українця, який радий перебувати в Європі, але гей-вечірку в рамках «Євробачення» вважає темою для скетчів. Який із готовністю «перекладає» слова шведського водія автобуса на київські реалії: «Шо там у нас за проїзд? Нє, вже є афганець і чорнобилець».

Промовистим є факт, що зі Стокгольма, де містяни щиро відриваються, спостерігаючи музикантів з усього світу, без будь-якого переходу в монтажі, глядачі «падають» у Львів із його повільними репліками перехожих і поодинокими музиками. Тут вони виступають, сидячи на тротуарах, не сяючи й натяком на сподівання привернути до себе бодай якусь увагу. Можливо, якби візит Джамали до Львова збігся з «Альфа джаз-фестом», картинка була би іншою. Але саме з цього фільму Львів постає містом, для якого на даний час музика (як і культура) не на часі. В понурій атмосфері, мов єдина перламутрова мушля, вирізняється команда Джамали. Музиканти тримаються за руки і слухають її настанови відкласти якомога далі думки про «Євробачення» й цікаво виступити.

Ще одна особливість фільму — увага до російської команди на «Євробаченні». Саме в цьому напрямку гонзо-журналіст Богдан Кутєпов демонструє найбільший сарказм. «Sergey, how are you?», — звертається репортер до учасника команди з РФ. «Савік!!!!!», — ошелешує чоловіка, який нагадує зірку вітчизняного телеекрану. А відзняті репортером кадри пропаганди в дії журналістів LifeNews і телеканалу «Россия» подає без купюр як пародію на здоровий глузд.

Поставивши собі за мету зробити насичені репортажі про «Євробачення», Богдан Кутєпов, мабуть, сам не помітив, як задокументував магію — саму по собі абстрактну й невловиму мить тріумфу Джамали на світовій сцені. Ні, не в сенсі овацій глядачів і світлового шоу. Пронести це торжество автору фільму, який і сам є музикантом, вдалося в очах Джамали й людей, які напружено працювали за лаштунками міжнародного шоу. В цьому конкурсі перемогла не тільки Україна. В першу чергу це визнання особистості, яка відмовилася обирати пісню з репертуару «фріків». А отже, це історія про те, як недобре часом узагальнювати замість називати конкретні імена й приклади.

Сам формат музичного фільму з’явився на етапі монтажу. До нього увійшли фрагменти 40–50 музичних творів, кліпові епізоди і «прийоми — порушення всіх правил».

«Дивись на себе!» — фільм на межі гонзо-журналістики й есе. Хоча це все ще робоча версія стрічки. І не тільки тому, що, як розповів Богдан Кутєпов, у фільмі, який демонструвався на допрем’єрному показі, три фінали. А через те, що обрати фінал автор стрічки запропонував глядачам. І тому що ця робота не в усьому продумана й вивірена щодо монтажу. Можливо, колись Богдан повернеться до цієї унікальної хроніки ще раз.

Про те, як Богдан Кутєпов працює у фільмуванні, він розповів «Детектору медіа» перед прем’єрою стрічки:

— Я не випадково опинився в потрібному місці в потрібний час.

Цю стрічку я сам зняв і сам змонтував. Бо коли хочеш зробити добре, зроби сам.

На перший день від мене всі тікали, на другий призвичаїлись, а на третій, після перегляду в ефірі «Щоденника», вже починали позувати.

Взагалі, під час «Євробачення» я слав купу відео й фото на обидва канали. СММ-ники тільки відмахувалися: «Нам не до “Євробачення”». Але коли Джамала перемогла, ставлення до моєї роботи змінилося.

Такої перемоги ніхто не очікував. Букмекери вперше помилилися: ставок на перемогу Джамали не було.

Єдиний фільм, який приніс мені дохід — «Донецк, гудбай». За 600 доларів Катерина Горчинська продала права на показ «Радіо Свобода».

Окрім показу на телеканалах, викладу фільм на YouTube. Щодо кінотеатрального прокату можу сказати, що в моєму розумінні 5 тисяч глядачів для фільму — занадто мала цифра, щоб перейматися прокатним посвідченням. Якщо кінопрокат не працює, я не йтиму до кожного директора домовлятися про показ. Не бачу своїх фільмів і на фестивалях. Хіба колись завершу стрічку про Шкіряка. Класно було б домонтувати, як він сидить у залі й реагує на фільм про себе. Оце на фестиваль подати можна. Бажано подалі від України — кудись у Мексику.

Тендери Держкіно (пітчинги. — ДМ) — це, мабуть, для шикарних зйомок і фільмів. Я знімав без будь-яких коштів, вкладаючи гонорар за «Щоденники». Справжнє кіно має бути незалежним, тому тендерами не цікавлюсь. Як і кінотусовкою. Всі кінематографічні тусовки дуже закриті. Я не розумію, як вони пишуть один про одного рецензії, імітуючи якийсь процес… Ні, я сам по собі.

Кримінальна справа щодо крадіжки моєї техніки й досі відкрита. Винних не знайшли. Я страждаю, бо звик носити техніку з собою, щоби знімати постійно.

Олена Коркодим, «Детектор медіа», 25 липня 2016 року