Фільм „Рідні / Родные” визначного режисера Віталія Манського було презентовано на 7-му Одеському кінофестивалі.

Сергій Тримбач, голова НСКУ

Режисер незрідка називає себе літописцем, обов’язком якого є стежити за реальним життям. На різних його рівнях, в тому числі й приватному.

В „Родных” Манський продовжив розпочате ще в „Частных хрониках” (1999) і „Нашей Родине” (2004) – через історії приватного життя намагається зрозуміти хід загальної, нашої спільної історії. Як правило документалісти рухаються у протилежному напрямі – через готові ідеологічні конструкції намагаються відтворити картину історії. Виходить банально, виходить „масло масляне”, бо відповідь дана ще до початку екранного „розслідування”.

Манський же працює ніби у „прямому ефірі”. Скажімо, маму свою, корінну львів’янку, запитує: „Твои родители, твои дед и бабушка кем были? – Литовцы польские. – А как же ты стала украинкой? – Ну как? Записали, вот и стала…»

Подібним чином автор розмовляє зі своїми родичами і в Одесі, Криму, Донбасі. Усі говорять російською, одначе політично налаштовані по-різному, а іноді й діаметрально протилежно. Ось вам ілюстрація до питання, що таке нація – вона тримається не на етнічних чинниках (хоча й вони важливі), а передусім на політичних установках, політичних реаліях.

Відтак ніби рідні, ніби ж однією мовою говорять. А от і ніц – рідні та нерідні у політичному сенсі. Представники різних націй на одній і тій самій території.

Одначе режисер не дозволяє собі жодного указівного жесту, жодного наголосу. Справді літописець! Справжній кінематографіст!

Сергій Тримбач, НСКУ, 27 липня 2016 року