Подаємо фрагмент огляду Інни Долженкової, підготовленого для видання «Детектор медіа», в якому ідеться про використання образу Леоніда Бикова і його фільму «У бій ідуть самі “старі”» в телепрограмах 9 травня…
8 і 9 травня для так званих великих телеканалів стали днями не менш великого іспиту. Можу лише уявити, чого коштувало топ-менеджменту деяких із них не поставити в ефір «старих добрих» радянських фільмів про «Велику Вітчизняну війну». Проте більшість таки впоралися з неминучим, як Новий рік, нападом «побєдобєсія» в День Перемоги, й 8 і 9 травня кінопоказ на великих та малих телеканалах переважно тішив добрим смаком у доборі стрічок […].
8 травня телеканал ICTV змінив сітку мовлення, виключивши з неї всі розважальні програми. Натомість тут показали один із найважчих фільмів про часи Другої світової війни — оскароносний «Список Шиндлера» Стівена Спілберга. Порівнювати американський шедевр із радянськими фільмами «про війну» (на лапках наполягаю, бо це вже давно спеціальний радянсько-російський жанр. — Авт.) не випадає. Навіть із найкращими — «Летять журавлі», «Білоруський вокзал» чи всенародно улюбленим «В бій ідуть самі “старі”» Леоніда Бикова.
Стівен Спілберг зняв справжню античну трагедію про те, як звичайна людина, та ще й типовий («побутовий», якщо можна так сказати, адже вступив до НСДАП суто з меркантильних міркувань) нацист стає вінцем господнього творіння, рятуючи від неминучої смерті в концтаборі Аушвіц польських євреїв. Тут усі герої постають тими, ким були: німці — німцями, поляки — поляками, євреї — євреями. Інша річ, що їхня поведінка в екстремальних умовах диктується геть не національними особливостями. Але на те вони й екстремальні умови.
Натомість у всіх радянських фільмах згадки про національність героїв або взагалі немає, або ж вона згадується хіба що в парадигмі «дружби народів». Мовляв, усі народи СРСР боролися проти німецького фашизму пліч-о-пліч. Окрім кримських татар, щоправда. Ті взагалі «зрадники», не варті згадки.
«Наш» Леонід Биков, знімаючи свою стрічку, не зміг подолати опору найвищого кіноначальства (про це, до речі, згадували його друзі в одному з випусків циклу «Сімдесятники» «UA: Першого» від 9 травня минулого року, що його повторили цьогоріч теж 9 травня), яке не дозволило йому зробити фільм українським. Про національне походження капітана Титаренка в фільмі нагадують кілька його слів про українське небо, мовляв, воно, як і повітря та все інше на його батьківщині, «другое!». Сказані, до речі, чистісінькою російською мовою.
Неможливість розповісти про реальну участь українців у Великій Вітчизняній війні (ну хай уже так, бо фільм знімався за радянських часів) рідною мовою, показавши героїзм саме українських льотчиків, які захищали свою землю, вихолостив справжній трагізм тієї війни. В наслідку вийшла хай дуже талановита, навіть переконлива, але пласка кіноагітка для «народного користування». Натяку на античну трагедію, не кажучи вже про об’ємну тривимірність «Списку Шиндлера» з його неймовірною пластикою достеменності, тут годі й шукати. Цей фільм радше ближчий до жанру оперети.
Саме тому він так легко вписується в парадигму святкування Дня Перемоги на радянський кшталт. Саме тому торік, під час чергового традиційного концерту на каналі «Інтер» під назвою «Победа. Одна на всех» його безсоромно експлуатували, представивши романс «Виклик» («Ніч яка місячна») улюбленою піснею Леоніда Бикова з фільму «В бій ідуть самі старі».
Цього року, в черговому традиційному концерті до Дня Перемоги на «Інтері» під аналогічною назвою пісня «Ніч яка місячна» знову прозвучала. У виконанні вже, щоправда, не народного артиста Олександра Пономарьова, а невідомого авторці Івана Березовського (співав він, до речі, незгірш Пономарьова). Титри до композиції, дякувати богові, теж змінили — замість просто «народна пісня», як торік, указали авторів романсу «Виклик» Миколу Лисенка та Михайла Старицького.
Для розмаїття замість підводки про улюблену пісню Леоніда Бикова перед романсом на екрані продемонстрували той самий кадр із «українською темою» капітана Титаренка, про який ішлося вище. Вбивши тим самим двох зайців — і народний радянський фільм «про війну» згадали, і про Україну не забули.
[Водночас], більшість телеканалів 9 травня цього року, верстаючи чи то святкову, чи то жалобну сітку, відмовилися від трансляції радянських фільмів, натомість зробивши ставку або на голлівудські блокбастери (ICTV, Новий, частково «1+1»), або на традиційний для кожного конкретного каналу контент (СТБ, теж частково «1+1») […].
Інна Долженкова, «Детектор медіа», 11 травня 2016 року