Міністр культури України Євген Нищук в інтерв’ю Олегу Вергелісу, “Дзеркало тижня” розповів про найближчі плани діяльності Мінкультури. Подаємо його міркування про фінансування культури і кінематографії, “чорні списки” митців і мовне квотування ефіру.
— Євгене Миколайовичу, тема розмови буде відверто заданою — найважливіші кроки Мінкульту, який ви нещодавно очолили, у просуванні реформ, у розбудові сучасного культурного середовища. Отже, перші кроки — хоча б на ІІ півріччя 2016-го?
— Гадаю, важливо максимально реалізувати за цей період стратегічні й законодавці ініціативи. У співпраці з парламентським комітетом з питань культури і духовності. […].
Ще один надважливий крок, який є для мене пріоритетним, — це активізація співпраці з європейськими програмами, з європейськими інституціями. Саме європейські культурні фундації останнім часом пропонують дуже багато цінних для нас ініціатив. Отже, годиться поновити контакти. Важливо використовувати їх досвід. Так само важлива співпраця в рамках актуальних спільних культурних проектів. […].
— Цей та інші кроки — важливі. Але, як я розумію, скарбниця Мінкульту не наповнена вщерть? Отже, де шукати джерела фінансування цих і наступних кроків у культурі?
— Попереду — фінансова ревізія в Мінкульті. Згодом буде повний звіт. Але, наскільки мені відомо, скарбниця справді майже порожня. Є інформація, що бюджет Мінкульту майже наполовину перекинутий на “капіталку”, тобто на капітальні ремонти в різних закладах культури. І до кінця року, вочевидь, ситуація буде дуже напруженою.
З меценатами в цьому плані — також складно. Бо ж не маємо закону про меценатство. Отож ще один крок — повернення до законодавчої історії з приводу меценатства в Україні.
З іншого боку, ще раз наголошую, є надія на активізацію найближчим часом роботи з європейськими інституціями, з програмою “Креативна Європа”. І це дасть змогу отримати гранти на нові проекти, на нові ідеї.
Важливо також долучитися до реалізації ідей, які нещодавно запропонували культурній спільноті і Микола Княжицький, і Наталя Заболотна, і інші. Мова про так званий Фонд культури. Про різні джерела його наповнення. У тому числі з акцизів, з лотерей. Бачення такого фонду в різних креативних сторін — різне. Але переконаний: знайдемо саме ту формулу, яка влаштує всіх.
У майбутньому такий фонд і акумулював би кошти, потрібні українській культурі. Це має бути абсолютний прозорий “акваріум”. Тобто все абсолютно відкрито, чесно, ніяких подвійних ходів і стандартів.
— Чи не дублюватиме така ідея “культурного фонду”, власне, ідею, пов’язану з Фондом кіно, який, зі свого боку, лобіюють Держкіно та ряд популярних олігархів?
— Про дублювання не може бути й мови. Має бути єдиний Фонд культури, що передбачатиме підрозділи — кіногалузь, сучасне мистецтво, театр…
— У разі юридичного оформлення саме такого фонду, а також погодження його Кабміном і парламентом, чи не лишиться Мінкульт останнім із тих, хто на нього впливатиме й матиме від нього кошти?
— Сподіваюся, що процедура діяльності такого фонду, його формула буде докладно прописана. До речі, ще в листопаді я спілкувався на цю тему і з Володимиром Гройсманом, і з Арсенієм Яценюком, і вони підтримали цю ідею.
Гадаю, її можна оформити вже до нового бюджетного року. І всі юридичні нюанси опрацювати — зокрема й стосовно звітності.
Переконаний, що взаємодія Мінкульту з таким потенційно важливим фондом має бути адекватною. І нам вдасться реалізувати низку прекрасних культурних ініціатив, які пропонує, в тому числі, й недержавний сектор культури. […].
— Гостра проблема, якої не можна оминути, — “чорні” та “білі” списки іноземних митців, а також “квоти” в ефірі, що пересварили багатьох українських музикантів.
— Насправді я проти складання “чорних” і “білих” списків та піару на них. Однозначно. Я за те, аби спільно з відповідними органами напрацювати правильний підхід щодо тих людей, які шкодять Україні, які є пропагандистами, які зазіхають на нашу незалежність. Має існувати жорсткий захист інформаційного, медійного, творчого простору від таких іноземних митців. Але це не повинно переходити в публічну демонстративність, у складання таких собі “списків” з десятків різних людей. Це має бути американська модель, яка чітко визначає “хто” може, а “хто” не може перетинати кордон країни — і з якої причини. Саме тому, що такі окремі люди (а не “списки”) є персонами нон-грата. Тобто має бути чіткий, жорсткий і адекватний — індивідуальний — підхід до кожного зокрема. З числа тих, хто справді загрожує нашому суверенітетові, хто зазіхає на нього. Має бути менше “піару” довкола таких списків, а більше серйозної роботи.
Стосовно квот. Я серед тих, хто першим озвучував українською мовою на “1+1” найпопулярніші фільми. Тобто з тих, хто доводив, що якісний український дубляж привертає увагу до мистецтва і російськомовне населення, і представників інших народів, які населяють нашу країну. Тривалий час в Україні саме політики розігрували мовне питання — як карту, як провокативний козир для свого електорату. І таким чином постійно спекулювали… Тому я, як керівник Міністерства культури, бачу свою місію в тому, аби популяризувати державну мову, утверджувати її й водночас об’єднувати суспільство, уникати відверто маніпулятивних, провокативних конфліктів, до яких, на жаль, вдаються окремі політичні гравці… Питання мовних квот у ефірі треба вирішувати — обов’язково: послідовно, еволюційно, без демонстративного галасу, а співпрацею між медіавласниками та органами влади. Переконаний, що поступальний адекватний шлях, а не піар-провокації, буде ефективнішим, кориснішим. І стане тим шляхом, який об’єднає наше суспільство — в любові та шані до рідної української мови.
Фото Василя Артюшенка
Олег Вергеліс, “Дзеркало тижня“, 20 квітня 2016 року