Подаємо інтерв’ю кінорежисера Олександра Жовни із Оленою Белінською, «Точка Доступу» про те, як сприйняли кіно з Новомиргородщини на кінофестивалі «Молодість».
З 25 жовтня по 2 листопада 2014 року в Києві проходив кінофестиваль «Молодість», у програму якого входив зокрема й перегляд фільму Олександра Жовни «Милі мої українці». Як сприйняла цей фільм столиця, які тенденції зараз наявні в українському та світовому кіно, наскільки впливає політика на стосунки між представниками культури різних країн – про це ми поговорили з Олександром Юрійовичем незабаром після завершення кінофесту.
– Новомиргородці ваш останній фільм сприйняли досить тепло. Тут памʼятають Степана Кожумʼяку, у повітрі витають ідеї створення памʼятника цьому патріоту. Як цей фільм оцінили ті, хто про головного героя нічого раніше не чув?
– Після новомиргородського глядача наступним був кіровоградський. Прем’єра відбулась в кінотеатрі «Портал». Я переживав, чи будуть люди. Реклами по місту не було, усюди білборди кандидатів у депутати, передвиборча метушня. Тому був приємно здивований повним аншлагом. Тоді я й спробував зробити експеримент, не розповідаючи глядачу взагалі, хто такий Степан Кожум’яка. Мені було важливо. як сприйметься, власне сам фільм, без прив’язки до земляка, відомої чи не відомої особистості. Ну й перші схлипування в темній залі засвідчили, що долею Кожум’яки переймаються не лише новомиргродці, які знали діда, а й люди, які дізналися про нього вперше з екрану.
Наступною перевіркою вартості зробленої роботи звичайно став Міжнародний кінофестиваль «Молодість» де відбулася презентація «Милих моїх українців», так би мовити, на рівні країни, і гостей з закордону та міжнародного журі. Зразу хочу заспокоїти друзів та не друзів, що фільм був представлений на позаконкурсній програмі, яка звалася «Українська прем’єра», і вона не передбачала змагального характеру та призів. Просто були вже обрані кращі фільми, відзняті в Україні 2014 року. Вибрали їх всього п’ять, серед них і наш фільм, що приємно. В конкурсній же програмі, я як автор брати участі не мав права, тому що свого часу вже представляв на фестивалі фільм «Маленьке життя». Такі правила. А «Милих моїх українців» проводжали зі сльозами на очах та надто тривалими оплесками, від чого було трохи незручно.
– Які фільми на фестивалі вам сподобалися найбільше й чому? Можна виділити стрічки українські й зарубіжні.
– Чесно кажучи, за ці дні переглянув більше фільмів, ніж, можливо, за цілий рік. Маю на увазі, саме такого рівня. Перегляди відбувалися кожного дня з ранку до ночі, тому все доволі перемішалося, однак загальне враження, як завжди на фестивалях, сильне. Особливо від зарубіжного кіно. Проте й українці не пасуть задніх. Зокрема мені сподобалась короткометражка молодого режисера Іллі Макаренка «Апофеоз», з автором ми потім познайомились. Вона не отримала нагород, але мені чомусь запам’яталася. Знову ж таки все індивідуально. Дуже хотів подивитись «Кукурудзяний острів» Георгія Овашвілі, виробництво: Грузія, Німеччина,Франція, Чехія, Казахстан. Однак фільм демонструвався майже паралельно з моїм, і мені як автору необхідно було представляти свій фільм в червоному залі. Так само в цей же час в синьому залі демонструвалась українська повнометражка «Брати». Теж, на жаль, не побачив. Разом з тим, протягом фестивалю, отримав насолоду від багатьох картин, а особливо від фестивального духу, нових знайомств та спілкування.
– Я особисто вважаю, що стрічки на зразок вашої останньої варто показувати по телебаченню для збільшення глядацької аудиторії. Вам вже пропонували щось подібне? І взагалі – яким ви бачите майбутнє українського телебачення – з нього витіснять російські серіали європейськими, Україна почне виробляти своє популярне кіно чи зробить ставку на кінокласику й власні ток-шоу?
– Розмірковуючи про телеканали, разом з тим, не поспішаю, допоки є інші перспективи. Можливо менш масові, проте більш привабливіші з точки зору престижності, які більш задовольняють автора, так би мовити, фахові інтереси. Зокрема, фільмом зацікавились в Нью-Йорку. А саме Юрій Шевчук з Колумбійського університету, який здійснює продакшн українського кіно в Америці та Європі. Є й інші пропозиції, про які поки що промовчу.
Щодо майбутнього українського телебачення. Звичайно добре, що європейські серіали витіснять російські, але ще краще витіснити взагалі будь-які серіали, як мистецький продукт, тому що це, як правило, низький творчий рівень, який, в свою чергу, виховує низькі глядацькі смаки. Чи з’явиться вартісне українське кіно? Напевно, колись з’явиться. Особисто я зробив би вибір на користь кінокласики. Українське ж телебачення, як на мене, абсолютно передбачувано віддасть перевагу розвитку ток-шоу. Точніше, продовжить його запозичення та копіювання з зарубіжних каналів, зокрема, як не ганебно, за традицією з російських. Відбувається ж так все тому, що на чолі каналів стоять далеко не творчі особистості, а бізнесові підприємці, що тупо й послідовно колотять бабло.
– Зазвичай у митців питають про творчі плани. Але після масових заходів варто питати про інше – чи озвучувалися ідеї якихось масштабних проектів, чи запрошували вас до участі в них? Чи зацікавили вас якісь ідеї?
– Був конкретний проект з Романом Балаяном. Я написав сценарій повнометражного фільму, який ми мали втілити на екран з російськими кінематографістами. Гадаю, всім зрозуміло, чому це не сталося. Вичерпну відповідь на це час від часу можна почути від українських ультрас з футбольних арен. А далі просто, ла-ла-ла-ла-ла… Хоча, праця була недаремною. Замість кіно вийшла нова книга «Історія Лізи». Поживемо, можливо настане час і для однойменного фільму.
– З ким із колег з-за кордону ви спілкувалися? Як на стосунки митців впливає політика?
– Майже всі дні провів з Балаяном. Хоча спілкувався з багатьма. З тим же незмінним генеральним директором кінофестивалю Андрієм Халпахчі, режисерами: Фіалко, Матешко; колишнім рупором Майдану, теперішнім міністром культури Евгеном Нищуком. Балаян знайомив з багатьма зарубіжними режисерами, акторами, з головою міжнародного журі французькою актрисою Флоранс Дарель, відомим польським кінокритиком Янушем Гайосем. Балаян всіх знає, його всі знають, а за бокалом гарного вина добре знайомитись. Тож позафільмова програма була не менш привабливою й змістовною. А політика все ж має вплив і не тільки на українських митців. Наприклад той самий поляк Януш зустрічав мене з тепер вже знайомими більшості світу вітанням: «Слава Україні!», а режисер з Бельгії не зовсім вірно, проте таки підтверджував: «Героям слава!» Тож з політикою все нормально.
– І наостанок – вас переслідує містика. Чи приніс 44 кінофестиваль «Молодість» якісь містичні знаки?
– Цього разу на фестивалі зі мною була моя дружина. Можливо через це моя давня приятелька Містика просто не наважилась наблизитись.
Олена Белінська, «Точка Доступу», 14 листопада 2014 року