Сергій Тримбач, голова НСКУ

Усього лишень три місяці лишається до 75-ї річниці від дня народження Богдана Ступки (народився 25 серпня 1941 року).

Почну оповідки про нього. Може, когось іще простимулюю.

Оповідка перша, оперна.

Членам преміального Шевченківського комітету показують оперу “Ярослав Мудрий”, висунуту на найвищу державну відзнаку. Перед тим нас, членів і членкинь комітету, добряче нагодували і напоїли – аби так само добряче сподобалось. Не допомогло. Богдан Ступка сидів біля мене і десь уже на десятій хвилині почав іронічно коментувати виставу. Він, що виріс за оперовими кулісами, знав про що говорив.

А далі згадав Мейтусову оперу, “Ріхард Зорге”, про легендарного радянського розвідника. І почав мені на вухо наспівувати арії з тієї опери. Назавжди запам’яталось: в одному вусі – Ярослав Мудрий і старокиївські рулади, а в іншому перипетії розвідницького штибу…

Любив, любив Ступка оперу. З дитинства. З гумором розповідав, як у дитинстві пробував співати удома. А увечері сусіди жалілись батькові: “Сильвестре, скажи своєму синові, щоби він не ревів отак…”

Насправді, слух у нього був. І голос був. Невеликий, а був. Талант він у всьому талант. Тільки оперність свою загортав у сміхову обгортку.

Сергій Тримбач, НСКУ, 24 травня 2016 року