Від 20 вересня 2018 року у київському кінотеатрі «Жовтень» протягом семи днів демонструють «Донбас» Сергія Лозниці – в українському озвучуванні.
Короткий кінопрокат необхідний, щоб стрічка мала право кваліфікуватися на «Оскар» у номінації «Найкращий іншомовний фільм». Співпродюсер і дистриб’ютор «Донбасу» – компанія «Артхаус Трафік».
Українське озвучування фільму, натомість, є обов’язковим, оскільки «Донбас» має статус національного фільму і був створений за державної підтримки.
Подаємо допис Альони Пензій про якість цього озвучування:
«Ми … таки взяли штурмом кінотеатр “Жовтень” і потрапили на фільм “Донбас” в українському дубляжі.
Заходжу в кінотеатр за десять хвилин до початку. Очікуваного аншлагу – немає. Підходжу до каси, щоб обміняти квитки – переді мною одна жінка.
– Можна два квитки на “Донбас” – запитує вона.
– До середи квитків вже немає. В жовтні ще раз будуть показувати, – відповідає їй касирка.
– Нічого собі зацікавленість – подумала я.
Та в першу чергу цьому дубляжу мають обуритися люди, які через свої політичні чи естетичні уподобання хотіли б подивитися фільм українською. Ми то фільм бачили в норм варіанті і від цієї затії з українським дубляжем нічого хорошого не очікували.
А цей дубляж серйозно так підпсував фільм. В першу, чергу він звів нанівець всю ювелірну [роботу] звукорежисера Володимира Головницького. Ніяких звукових та інтонаційних нюансів, звичайно, вловити було неможливо. Для Сергія Лозниці ж надзвичайно важливий звук. В його фільмах кожне слово на фоні невипадкове. Мені стало боляче і образливо за людей, які ось це побачать зараз і навряд прийдуть ще раз дивитися фільм в оригінальній версії.
Та, крім цього були проблеми й іншого характеру. В нас завжди було погано в кіно з перекладом матів. Або заміняли все одним словом, або ж використовували такі слова, які й філологи не знають. Тут пішли першим шляхом. І на кожне “блять” знайшовся свій “блін”.
От скажіть, на милість, для чого ж перекладати прізвища? Вони ж в, як і в Гоголя “говорящиє”!
Та при всіх цих мінусах я подумала, що в україномовних сепаратистам є і плюс. Може це підкреслить, що фільм не про окремий взятий анклав, де люди перетворилися в орків, а універсальна історія-попередження (не випадково “Донбас” починається зі сцени в український облраді, а потім звучить гімн), про те до чого призводить корупція та про наслідки війни і безкарності.
От сиджу тепер і думаю…»
Альона Пензій, 22 вересня 2018 року