Правління Національної спілки кінематографістів України з глибоким сумом сповіщає про раптову смерть видатного українського кінорежисера, сценариста, художника Григорія Романовича Кохана.
Найглибші, найщиріші співчуття рідним, близьким, колегам, усім, хто знав і любив цю чарівну й напрочуд обдаровану людину.
Прощання з Григорієм Коханом відбудеться 5 січня 2014 року, в неділю, об 11.00 в Ритуальному залі Байкового цвинтаря. Поховання на 33 ділянці кладовища.
Кохан Григорій Романович народився 23 червня 1931 року в с.Бортків (нині Львівської області). Закінчив художній відділ Українського поліграфічного інституту імені І.Федорова (1955) та Вищі режисерські курси (1964). Працював у Вірменському державному видавництві художньої літератури (1955-1962), режисером Київської кіностудії науково-популярних фільмів (1962-1969). З 1969 р. – режисер Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка.
1978 р. Г.Кохану присуджено Державну премію СРСР, 2011 р. – Державну премію України імені Олександра Довженка. 1998 р. його удостоєно почесного звання Народний артист України. Кавалер ордена Трудового Червоного Прапора.
Свою кінематографічну діяльність почав на студії „Київнаукфільм”, яка упродовж 1960-80-х років була світовим лідером науково-популярного кіно. Особливу увагу митця віддано українському народному мистецтву та його майстрам. Фільми „Кам’яний живопис” (1967), „Сотвори своє сонце” (1968) стали справжнім кінематографічним відкриттям потужного шару вітчизняної культури, а в сенсі пластики та екранної виразності вони продовжили традиції Українського Поетичного кіно.
Відтак логічним був прихід Г.Кохана в ігрове кіно. Фільми „Хліб і сіль” (1970, спільно з М.Макаренком) та „Жива вода” (1971) виказали уміння режисера поєднувати гостро-фабульну оповідь з експресивною, максимально виразною пластикою. Через десятиліття це вміння виявиться в роботі над масштабною стрічкою „Ярослав Мудрий” (1982), де реалії минулого подано у спектрі особливої екранної чуттєвості. Митець виявляє особливий інтерес до української історії, одначе подає її через призму сучасних зацікавлень моральними та естетичними проблемами. Так само успішними були картини „Циганка Аза” (1987) та чотирисерійний телевізійний фільм „Кармелюк” (1986).
Смак до стрічок з авантюрною, пригодницькою сюжетикою спричинився до появи телесеріалів „Схованка біля Червоного каменю” (1972) та „Народжена революцією” (1977), які мали великий успіх у глядачів. Останній з них досі не сходить з телеекранів. Митець зробив свій внесок і в процес переосмислення недавньої історії у телесеріалі „Війна” (1990, спільно з Т.Левчуком) та „Страчені світанки” (1996) – в останньому з них подано збалансований, без ідеологічно зумовлених акцентів, образ подій, що відбувалися в Галичині у повоєнні роки.
Загострення конкуренції на кіноринку викликало посилену увагу до жанрового кіно. Здобутками Г.Кохана у боротьбі за увагу вітчизняної аудиторії стали пригодницькі стрічки „Убити шакала” (1989), „Бухта смерті” (1991), „Стамбульський транзит” (1992).
Сумний діагноз моральної деградації суспільства зроблено митцем у фільмі „Тупик” (1998).
У фільмах Г.Кохана знайшли себе і свою творчу долю чимало вітчизняних митців, насамперед художників, операторів, акторів. Сам він до останніх днів продовжував працювати як художник, його образотворчі роботи експонувалися на ряді виставок, в тому числі персональних.
Г.Кохан брав активну участь у громадському житті. Неодноразово обирався до правління Національної спілки кінематографістів, очолював Гільдію кінорежисерів.
Дивовижна універсальність режисерського обдарування Г.Кохана, високий професіоналізм, невпинність мистецьких пошуків визначили його особливе місце в історії українського кіно.
НСКУ, 3 січня 2014 року