«Поводир» Олеся Саніна – картина, яка вперше в історії України в масовому прокаті демонструється з використанням технології тифлоперекладу (перекладу відеоряду для незрячих та людей з вадами зору), яку впроваджено за підтримки «Ощадбанку».

«Ощадбанк» зробив крок назустріч людям з вадами зору 

Одна з причин того, що економіка України розвивається значно повільніше, ніж могла б: вітчизняний бізнес продовжує мислити і діяти в парадигмі win-lost, тобто «я отримав, якщо ти втратив». Ця логіка не є ефективною в довгостроковій перспективі. За останні півстоліття фінансовий капітал та інші матеріальні ресурси стрімко поступаються ресурсам нематеріальним – потенціалу робочої сили, рівню суспільної довіри до держави і бізнесу тощо.

Соціальний капітал – це капітал ХХІ століття. Саме тут сьогодні створюється максимальна додаткова вартість. Чи може в таких умовах процвітати бізнес, який намагається завоювати ринок шляхом експлуатації суспільних ресурсів? Доба Януковича показала, що може, але недовго. Єдино можливою стратегією для сучасного бізнесу є стратегія примноження суспільного капіталу.

12 листопада 2014 року відбулась прес-зустріч на тему: «Корпоративна соціальна відповідальність як механізм ребрендингу: кейс Ощадбанку» за участю голови правління Ощадбанку Андрія Пишного, режисера Олеся Саніна, маркетологів, представників українських ЗМІ.

Учасники зустрічі мали змогу подивитись стрічку Олеся Саніна «Поводир». Картина вперше в історії України в масовому прокаті демонструється з використанням технології тифлоперекладу (перекладу відеоряду для незрячих та людей з вадами зору), яку впроваджено за підтримки Ощадбанку.

На придбання спеціальної апаратури для оснащення шести українських кінотеатрів відповідною апаратурою пішло близько 700 тис. грн. Протягом двох тижнів у кінотеатрах Києва, Харкова, Дніпропетровська, Запоріжжя, Одеси та Львова заплановано до показу 84 сеанси «Поводиря» для незрячих і слабозорих людей.

Починаючи з серпня 2014 року Ощадбанк реалізував п’ять масштабних проектів, націлених на сприяння соціальній інтеграції. Їх сукупний бюджет становить близько 10 млн. грн.

Зокрема, за підтримки Ощадбанку було відбудовано школу в Слов’янську (с. Семенівка), зібрано 5,2 млн. грн. для лікування та реабілітації 50 поранених бійців АТО в ході благодійного аукціону «Мистецтво, що рятує», профінансовано вихід першої книги-дослідження Євромайдану #EUROMAIDAN – History In The Making.

Регіональні управління Ощадбанку допомагають дитячим будинкам. 27 листопада 2014 року в Києві планується відкриття першого відділення банку, пристосованого для людей з особливими потребами.

Андрій Пишний, голова правління Ощадбанку:

Для чого ми взагалі існуємо як банк, для чого заробляємо гроші, що є основним капіталом банка? У нашої країни колосальний людський капітал, і для всіх нас дуже гостро стоїть питання відповідальності один за одного. Це питання трансформації людей. Банк в даному випадку не може знаходитись осторонь. Тому ми робимо, можливо, не зовсім властиві для банку проекти. Соціальна відповідальність? Можливо, з точки зору маркетингу це так. Для мене це просто людяність.

Олесь Санін, режисер-постановник фільму «Поводир»:

Присутність незрячих людей у глядацькому залі, які сидять поруч і за допомогою спеціальних пристроїв дивляться кіно, дуже змінювала сам зал. Ми зняли кіно про душу, але я ніколи не думав, що для того, щоб ми стали більш людяними, потрібен такий невеличкий крок – дати цим людям можливість бути як всі, вийти назовні, жити повноцінним життям. Наша здатність лишатись людьми попри все – надихає. І я дуже вдячний Ощадбанку за те, що він продемонстрував: у цинічному бізнесі професіоналів є щось набагато цінніше за статус і гроші.

Артур Цвинтарний, начальник управління маркетингу та реклами Ощадбанку:

Ми хочемо стати частиною великого українського соціуму та тих змін, яких потребує наша країна. Саме тому корпоративна соціальна відповідальність стала основою бренда Ощадбанку. Більше 16 млн. грн. зібраних через мережу банку благодійних внесків на підтримку військових, продаж казначейських зобов’язань «Військові» вже на 76 млн. грн., відбудова школи в Слов’янську, підтримка інваспорту та людей з особливими потребами (до речі, ми в банку використовуємо лише такий термін), дитяча благодійність – це наша щоденна робота.

Віталій Хромець, доцент Інституту філософської освіти і науки НПУ ім. М.П.Драгоманова, кандидат філософських наук, інвалід І групи по зору:

Для звичайної людини основним каналом пізнання світу є зір, який дає близько 80% всієї інформації. Незряча людина позбавлена цього каналу сприймання, і тому дуже чутлива до слів і смислів. Тифлопереклад не просто адаптує фільм для незрячих: він формує окремий рівень трансляції смислів і тим самим додає всьому твору додаткової глибини. Ощадбанк зробив важливий крок до інтеграції людей з особливими потребами. Це – сигнал для всього суспільства.

14 листопада 2014 року

Історія проекта

Ідея народилась за кілька місяців до прем’єри. Олесь Санін завітав до голови правління Ощадбанку Андрія Пишного зовсім з іншого приводу. І так, між іншим, зазначив, що незрячі актори, які знімались у ролях кобзарів, хотіли б теж переглянути фільм. Так виникла ідея зробити для них тифлопереклад – окрему звукову доріжку з коментарем візуальних елементів, описом жестів, костюмів, декорацій фільму. Ми поставили за мету передати за допомогою слів те, що в цю мить відбувається на екрані. А оскільки незрячих і слабозорих людей в Україні десятки тисяч, то вирішили масштабувати проект на найбільші міста країни.

Враховуючи те, що ідея повністю відповідала принципам корпоративної соціальної відповідальності Ощадбанку, частиною якої є розвиток інклюзивного суспільства, правління банку охоче підтримало проект. Банком було придбано пакет рекламних послуг під час прокату фільму, що надало можливість закупити спеціальну апаратуру для тифлоперекладу. Обладнали шість кінотеатрів – у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Запоріжжі, Одесі і Львові. Зробили й субтитрування фільму для людей з обмеженнями слуху.

Таким чином, люди з особливими потребами по зору і слуху отримали доступ до перегляду “Поводиря” на рівні з усіма.

Такого в нас ще не було. Крім того, фактично започатковано сучасну українську школу тифлоперекладу, оскільки доти вона існувала на аматорському, експериментальному рівні. І то лише у Львові.

Можете собі уявити, що до вас на вулиці підходить чоловік або жінка в темних окулярах, і, постукуючи білою паличкою по тротуару, питає: “Де тут кінотеатр?”, або ж ви приходите на перегляд фільму й бачите, що в черзі до каси стоять незрячі? Це неймовірна картина, коли у глядацькій залі в першому ряду сидять люди, які не бачать, і, навіть не дивлячись на екран, “переглядають” разом з вами кіно. Відтепер це дійсність.

За матеріалами «Ощадбанку»