Подаємо матеріал Олесі Анастасьєвої, «Детектор медіа», висунутий у номінації «Театр і кіно» премії PRESSZVANIE–2019.

Патріотичне кіно: що, як і навіщо?

Ми все більше запроваджуємо російський механізм у кіно.

Минулого року під час підготовки до другого читання держбюджету на 2018 рік сталася несподіванка, що здивувала та занепокоїла частину українських кінематографістів. Замість збільшити бюджет Держкіно до 1 млрд грн., урядовці вирішили розділити мільярд навпіл і половину — 500 млн грн. — віддати Міністерству культури на «виробництво (створення) та розповсюдження фільмів патріотичного спрямування».

У попередні роки Мінкульт сам не займався розподілом коштів на кіновиробництво, ці обов’язки виконувало Державне агентство з питань кіно. Новий закон «Про державну підтримку кінематографії в Україні», який із «боєм», не з першого разу, але все ж таки ухвалила Верховна Рада й підписав Президент, не передбачає того, що за кіно буде відповідати Мінкульт. Та й самого законодавчого терміна «патріотичне кіно» не існує. Навіть у Міністерстві не змогли відповісти на мій запит із проханням дати юридичне визначення цього терміна.

Нововведення «500 млн грн на патріотичне кіно через Мінкульт» умить обросло домислами. У кінокулуарах пов’язують такий розподіл із серією критичних сюжетів телеканалу «1+1» на адресу Держкіно та з намаганнями низки телеканалів отримати гроші на виробництво серіалів. Окрім «1+1», кажуть, у боротьбу включаться й телеканали холдингу Віктора Пінчука, зокрема ICTV. Не виключаємо й іншої версії про глибшу причину — боротьбу різних політичних груп впливу за великий шмат бюджетного пирога.

Здається, нас очікує справжня битва не на життя за ці півмільярда. Ми спробували розібратися, що відбувається з українським кінопроцесом і як на нього намагається вливати влада.

Що таке «патріотичне кіно»?

Спершу ми вирішили запитати в міністра культури Євгена Нищука, що таке патріотичне кіно. І от що відповів міністр: «Критерії виробляють експерти. Фахові люди, які працюють у галузі кіно. Саме при міністерстві ми будемо формувати нову експертну раду. Ми будемо задавати теми, на які будемо проводити конкурс». Отже, гроші виділили під створення того, визначення чого поки не існує.

«Експертна рада формується в найближчих два тижні. Затверджується порядок використання коштів», — сказав міністр 7 лютого. Станом на ранок 19 лютого міністерство не повідомило ані складу цієї ради, ані принципів її формування, ані хто відповідає за її формування. Невідомо, чому це відбувається непублічно та як у міністерстві збираються уникати можливого конфлікту інтересів, якщо до складу ради увійдуть люди, пов’язані з учасниками майбутнього конкурсу. Тобто непублічно формується якесь коло експертів, які вироблять критерії того, на що вже виділено гроші.

За словами міністра, Мінкульт визначатиме теми, на які проводитиме конкурс: «Тобто тема на якесь добре сімейне кіно. Чи тематика подій на Сході, яка підпадає під патріотичне кіно, чи героїка відносно певних дат, наприклад, Крути».

Зазначимо, що сам пан Нищук уже знімається в «доброму сімейному кіно» — фільмі «Тільки диво». Так само він грає й у фільмі про Крути, який вийде у прокат наприкінці 2018 року. Обидві ці стрічки виграли пітчинги Держкіно й отримали держфінансування. Тобто для державної підтримки їм не знадобився окремий рядок у бюджеті на «патріотичне кіно» й окремі конкурси.

«Певна різниця між Держкіно й нами полягає в тому, що ми будемо задавати теми, — пояснює пан Нищук. — І тоді в уряді буде схвалення цих проектів. Потім проекти проходитимуть затвердження тендерною комісією. Ми хочемо, щоб це не перетворювалося, коли один продюсер зразу представляє по десять фільмів».

На ці слова міністра хочу нагадати, що на пітчингах Держкіно регулярно проводяться «тематичні секції». Ще за попередньо влади був кумедний випадок, коли оголосили тематичну секцію документальних фільмів про ювіляра Леоніда Кравчука.

Щодо схвалення проектів урядом у мене виникає низка питань. Як міністр охорони здоров’я чи міністр внутрішніх справ будуть їх затверджувати? Чим вони керуватимуться? Наскільки урядовці є компетентними в питаннях кіновиробництва? Чи мають знання з історії світового кінематографа? Чи зможуть адекватно оцінити кошторис фільму? Чи будуть вони читати всі сценарії всіх проектів-переможців, чи обмежаться лише синопсисами?

Щодо десяти фільмів від одного продюсера — справді, така практика була поширеною. Хитріші продюсери, щоправда, вже виробили систему, коли створюють по кілька фірм, призначають там різних директорів і навіть роблять їх засновниками компаній, щоби за базою реєстрів не можна було би відстежити їхнього прямого зв’язку.

За словами міністра, назріла ситуація, коли до нього звертаються люди з запитанням: «Чому не знімається кіно про це?». Тому було вирішено виділили 500 млн грн на українське кіно, мультики і, робить акцент міністр, телесеріали. «Цього року ми хочемо почати створення українських серіалів: українською мовою, з українськими акторами та українським контентом. Якщо держава фінансує на 50 % чи 60 % (у законі про кіно прописано, що на серіали можна отримати до 50 %, це означає, що можна й менше. — Авт). Серіали у форматі 8–12 серій», — сказав міністр.

Особисто для мене поки лишається незрозумілим, чому держава має виділяти гроші комерційним телеканалам на телесеріали, коли в різних країнах навпаки — комерційні телеканали часто виділяють гроші на знімання кінофільмів або купують уже готові для телепоказу.

«Ця система (фінансування через Мінкульт. — Авт.) створюється паралельно до нового закону про кіно, який було ухвалено і підписано Президентом минулого року», — сказав міністр. Тут постає одразу кілька запитань. Навіщо створювати нову систему, якщо іншу нову було тільки затверджено законом «Про державну підтримку кінематографії в Україні»? Навіщо створювати нову систему, якщо під неї ще треба напрацювати купу нових документів, які б її регламентували? Кому й навіщо це знадобилося?

Куди варто спрямовувати зусилля?

Якби весь мільярд гривень у держбюджеті 2018 року було виділено Держкіно, це б дозволило вирішити кілька нагальних для індустрії питань.

По-перше, профінансувати всі проекти, які вже виграли пітчинги й занесені до програми виробництва та розповсюдження національних фільмів. За словами голови Держкіно Пилипа Іллєнка, цього року в держбюджеті його відомству саме на створення фільмів виділено 480 млн грн. «На сьогодні по контрактах, які вже підписані, нам необхідно на цей рік фінансування в розмірі 405 млн грн. Також у нас у програмі виробництва фільмів є чимало стрічок, які перемогли на попередніх конкурсах. За нашими підрахунками, деякі з них поки не будуть запускатися, але за тими проектами, продюсери яких надали свої фінансові плани і планують укладати цього року договір із Держкіно, у нас виникне зобов’язань на близько 202 млн грн. Якщо скласти 405 млн і 202 млн, то виходить більше, ніж 480 млн», — прокоментував пан Іллєнко ситуацію з фінансування його відомства цього року.

По-друге, зробити так, щоб ухвалений і підписаний минулого року закон почав працювати. А саме: а) спробувати прозоро утворити нову раду, що проводила би відкриті засідання, на яких вирішувала подальшу долю проектів; б) запустити систему cash rebates, яка активно працює в багатьох країнах світу вже не перший рік і дозволяє цим країнам не лише обмінюватися кінодосвідом, а й отримувати прибутки як іміджеві, так і економічні; в) дати економічну підтримку підприємцям, які хочуть відкрити кінотеатри в невеликих (населення до 250 тисяч мешканців) містах, адже ми жаліємося, що в країні відчувається брак екранів, на яких можна було би показувати, зокрема, українське кіно.

Що ж нам насправді потрібно, так це «Єврімаж» (Eurimages). Це європейський фонд підтримки спільного кіновиробництва і прокату кінематографічних та аудіовізуальних робіт, створений при Раді Європи. Підтримка від «Єврімаж» дає проекту більше шансів за межами країн, у яких він створювався (що виступили співпродюсерами) як на фестивалях, так і в прокаті. 16 березня міністр культури разом із головою Держкіно мають їхати до Єревана, де комісія «Єврімаж» розглядатиме українське питання. За словами міністра, нам зробили знижку і в результаті цього року ми маємо сплатити приблизно 5 млн грн. членського внеску. Пан Нищук пообіцяв, що для цього гроші в держбюджеті буде знайдено. Водночас Верховна Рада ще повинна ухвалити відповідне законодавство в галузі авторського права.

Наслідуємо російський досвід?

Відповідаючи на запитання моєї колеги, чи запровадженням тематичних секцій ми не робимо свою систему ідентичною російській, міністр відповів, що не знає, як це відбувається в Росії.

Мушу визнати, що, на мій особистий жаль, ми все більше запроваджуємо російський механізм у кіно. Паралелі не тільки у затвердженні згори правильної тематики, на яку треба знімати кіно, але і в забороні фільмів та намаганні в ручному владному режимі керувати приватними дистриб’юторами. Наприклад, в Україні неможливо показати профінансований Держкіно фільм «Під електричними хмарами» Олексія Германа-молодшого, тому що одну з ролей у ньому зіграла акторка з «чорного списку». Або ж телеканалам заборонено показувати будь-які російські фільми, вироблені після 1 січня 2014 року, навіть якщо це, припустимо, «Левіафан» Андрія Звягінцева. Гадаю, міністру культури Росії Володимиру Мединському час уже починати нам заздрити, бо ми такими темпами вже і його «ініціативи» можемо обігнати.

Поки ж це все наштовхує на одну думку: українське кіно — велика політика, де заради впливу та грошей люди готові використовувати всі методи. А пан міністр, здається, вже визначив, кому й на що дати гроші на кіно. У своїй статті на «Українській правді» він написав: «”Коханців юстиції” — читати обов’язково! А сценаристам варто серйозно задуматися про екранізацію: на щастя, і державні кошти на це є, і українське кіно переживає нині свій стрімкий розвиток та реально завойовує серця українців».

Українським же кінематографістам, певно, варто також відкривати календар пам’ятних і визначних дат і починати строчити сценарії.

Олеся Анастасьєва, «Детектор медіа», 19 лютого 2018 року