Подаємо відкритий лист із приводу призначення голови Державного агентства України з питань кіно, написаний Антоном Пугачем від імені та за дорученням ініціативної групи кінематографістів України.

Президенту України Петру Порошенку
Прем’єр-міністру України Арсенію Яценюку

Вельмишановний Пане Президенте!
Вельмишановний Пане Прем’єр-міністре!

На останньому засіданні Уряд підтримав кандидатуру П.Іллєнко (член партії «Свобода») на посаду Голови Держкіно України.

Перед тим, як ця подія відбулася, мала місце низка подій, серед яких публічні обговорення кандидатів на цю посаду. 18-го квітня цього року у Міністерстві культури відбулася нарада (за участю міністра культури та депутата В.Кириленка), на якій були присутні 15 кіноекспертів. Пилипа Іллєнка не підтримав жоден з них, а кандидата, якого висунула Спілка кінематографістів України, підтримало 8 чол., тобто більшість. Після цього, відкрито нехтуючи результатами конкурсу та обговорення, віце-прем’єр Сич О. (член партії «Свобода») організовує додатковий тур та слухання претендентів, але на цю нараду запрошують вже 54 чол. та голосування відбувається таємно. Обурює той факт, що це обговорення відбулося за відсутності майже всіх провідних діячів кіномистецтва України. І навпаки – були запрошені люди, багато з яких маловідомі кіноспільноті, але їх участь була пов’язана з цілком прогнозованою підтримкою кандидатури П.Іллєнка. Навіть, за таких обставин П.Іллєнко не отримав більшості голосів. Таким чином, на засіданні Уряду було прийнято рішення, яке пов’язано з підсумками маніпулятивного публічного обговорення, яке відбулося 13-го червня, але справа не тільки в цьому.

Якщо призначення П.Іллєнка відбудеться, це буде не тільки прикрий шаг в бік від розбудови громадянського суспільства, але й така подія, яка завдасть шкоди відновленню повноцінного діалогу з громадянами України, які проживають в регіонах, де відбуваються сепаратистські події. Посада Голови Держкіно – це посада керівника галузі, на якій зосереджено увагу переважно молоді. Як сучасний глядач в кінотеатрах, так і ті, хто цікавиться розбудовою національною кінематографії – це передусім соціально активна молодь. Це ті люди, за підтримки яких Україні не відновити спокій в буремних регіонах. Як свого часу голосування за відміну мовного Закону мало негативний вплив на події в Криму та по всій країні, так саме і зараз – призначення члена праворадикальної партії «Свобода» очільником кіновідомства зашкодить процесу відновлення довіри між владою та молодими і соціально активними громадянами східної частини України. Будь-яка інша посада не має такого символічного значіння для молоді, бо кіно, як ніяка інша діяльність, завжди було пов’язано з мріями та сподіваннями людей. Американський Голівуд історично таку назву і отримав – «фабрика мрій». І ось саме цей наш «острів надії» Уряд намагається віддати представнику політсили, яка давно і безперервно «постачає» кремлівській пропаганді все нові й нові підстави для перекручення та спотворення подій, що відбуваються в Україні, хоча ніхто й не заперечує значний внесок активістів «Свободи» у повалення режиму Януковича.

Тим більше дивує підтримка Уряду кандидатури П.Іллєнка, та навіть самої партії «Свобода», бо у часи Януковича П.Іллєнко очолював Громадську Раду при Держкіно України та фактично «кришував» корупцію та цинічне фінансування фільмів російських режисерів з українського бюджету, яке відбувалося систематично у ті роки. Десятки мільйонів гривень витікали рікою з кишень наших податківців на сумнівні російські проекти (по одному з таких проектів навіть тоді було порушено кримінальну справу, матеріали якої було знайдено в Межигір’ї), а Голова Громадської Ради П.Іллєнко жодного разу щодо цього не висловився. Значні корупційні порушення в роботі Експертної комісії (ЕК) Держкіно змусили піти з посади Голови цього органу спочатку народного артиста України Р.Балаяна, а потім народного артиста України О.Фіалка. Припинили свою роботу в ЕК і декотрі інші експерти, публічні звинувачення яких набули широкого розголосу в ЗМІ, але як це, так і позиція голів ЕК, які припинили співпрацю з Держкіно, не мало жодного впливу на діяльність Держкіно часів Януковича, і не в останню чергу тому, що Громадська Рада, яку очолював П.Іллєнко, мовчала та виконувала ганебну роль кишеньково-фарсового характеру.

На цьому тлі навіть не варто уваги, що досвід цього кандидата не дає жодних підстав для того, щоб обіймати посаду державного керівника, але і це є: у доробку П.Іллєнка лише один фільм та цілком пересічна діяльність у галузевій сфері.

В Україні є митці, якими ми пишаємося, які нас надихають і які прославили Україну багато разів, але, за винятком одного режисера, ці люди були відсутніми на обговоренні кандидатур, яке дивним чином відбулося 13-го червня цього року. Якщо вже стався такий конфлікт, то тільки провідні митці можуть бути арбітрами у цій справі. Хоча дивує, що Кабінет міністрів нехтує всіма тими фактами, які викладено у цьому листі, але, можливо, не було часу у цьому розібратися, зі зрозумілих причин важкого стану в нашій країні. Реальна, а не імітаційна, нарада має порадити, чи є корисним і логічнім призначення П.Іллєнка на посаду Голови Держкіно, і взагалі, яким чином це питання вирішити. В списку, що пропонується для такої наради, лише дванадцять прізвищ, але є і інші митці, авторитет яких безсумнівний, і їх теж можна було б додати, якщо хтось з них обґрунтовано буде на цьому наполягати та не має довіри до того, що ці дванадцять кінематографістів законним чином презентують нашу кінематографію (список складено з вже визнаних країною та світом кінематографістів старшого покоління, та молодих кінематографістів, які за останній час отримали нагороди найпрестижніших форумів світу, в алфавітному порядку).

1. Балаян Роман, народний артист України, режисер 19 фільмів, один з яких («Польоти уві сні та наяву») є визнаною класикою кіномистецтва.
2. Буковський Сергій, народний артист України, режисер неігрового кіно (понад 30 документальних стрічок, серед яких фільм про Голодомор «Живі»), володар багатьох міжнародних нагород, серед яких «Гран-прі» міжнародних фестивалів у Лейпцігу, Потсдамі, Дьорі та Шецині.
3. Врода Марина – режисер, володар «Золотої пальмової гілки» МКФ в Каннах за к/м фільм «Кросс» (2011).
4. Коваль Степан – режисер мультиплікаційних фільмів, володар «Срібного ведмедя» на МКФ у Берліні за фільм «Йшов трамвай дев’ятий номер» (2003).
5. Лозниця Сергій – режисер ігрового та неігрового кіно, 17 фільмів, володар багатьох міжнародних нагород, серед яких шість «Гран-прі» міжнародних фестивалів та приз світової кінокритики (FIPRESCI) за найкращий фільм МКФ у Каннах (за х/ф «У тумані»); режисер д/ф «Майдан» (2014), що брав участь у Каннському фестивалі цього року.
6. Міхальчук Сергій – оператор-постановник, 16 фільмів, володар нагород міжнародних фестивалів, серед яких приз за найкращу операторську роботу МКФ у Сан-Себастьяні за х/ф «Коханець».
7. Муратова Кіра – режисер, народний артист УРСР, 26 фільмів, володар багатьох міжнародних нагород, серед яких головні призи МКФ у Берліні, «Ніки» та «Кінотавру».
8. Сейтаблаєв Ахтем – режисер, володар призу «Ніка» за х/ф «Хайтарма» (за найкращий фільм країн СНД, 2014).
9. Слабошпицький Мирослав – режисер, володар 3-х нагород останнього МКФ в Каннах, серед яких «Гран-прі» спецпрограми «Тиждень кінокритиків» за х/ф «Плем’я» (цей же фільм отримав і «Гран-прі» фестивалю ім.Андрія Тарковського у цьому році).
10. Стрембицький Ігор – режисер, володар «Золотої пальмової гілки» МКФ в Каннах за к/м фільм «Подорожні» (2005).
11. Черкаський Давід – народний арстист України, режисер мультиплікаційних фільмів, серед яких такі класичні мультфільми, як «Пригоди капітана Врунгеля» та «Доктор Айболит».
12. Фіалко Олег – народний артист України, режисер 11 х/ф, серед яких х/ф «Повернення Баттерфляй» та «Iмітатор», голова Оскарівського комітету України.

Зі сподіваннями на порозуміння,

від імені та за дорученням ініціативної групи кінематографістів України
Антон Пугач

21 червня 2014 року