Голова Держкіно Пилип Іллєнко розповів “Еспресо” про Оскарівський комітет, фінансування українського кіно і заборону російського кіно в Україні.

Максим Івануха, “Еспресо“

На даний час вже завершився процес формування української Оскарівської комісії, чи він ще триває?

Оскарівський комітет вже сформований. Мова йде про те, щоб знайти секретаря комітету. Це технічна функція, позиція для людини, яка не прийматиме рішень. Але в її обов’язки входитиме комунікація з Aмериканською кіноакадемією, організація і проведення переглядів, прийом заявок, перегляд членами комітету фільмів, які претендують, підрахунок і організація голосування, оприлюднення і надсилання документів по фільму, який буде висуватись від України до кіноакадемії. Ось, власне, це весь функціонал цієї людини.

Коли запрацює Оскарівський комітет?

До 15 серпня, наскільки я пам’ятаю, за правилами кіноакадемії, новий секретар має повідомити, підтвердити склад комітету, про те, що він сформований. І далі, відповідно, зможе запрацювати комітет.

Ви постійно переглядаєте нові українські фільмі. Чи є зараз такі, які могли б претендувати на “Оскар”?

Звичайно, адже у нас зараз з’являються повнометражні фільми – нові, які виходять у прокат і всі вони можуть претендувати, на мою думку. Кожен фільм по-своєму цікавий і це вже питання роботи комітету, який фільм обрати. Було б некоректно, якби я назвав назви фільмів.

Ви, кілька місяців тому, на тлі скандалу з серіалом “Не зарікайся”, розпустили Експертну комісію з питань розповсюдження фільмів. Тепер затверджений новий склад. Чим нова комісія відрізняється від старої?

Фактично місяць назад затверджено новий склад комісії. Склад комісії був оновлений. На мою думку, він є професійним. Туди увійшли як нові люди, так і ті, хто вже мав досвід роботи в попередньому складі, причому незалежно від їх голосування по тих чи інших фільмах. Найголовніше – це було провести публічно і відкрито процес формування комісії.

Всі кандидатури, які були, – вони всі були запропоновані громадськістю. Там немає жодної кандидатури, яка з’явилася невідомо звідки. По кожній людині була оприлюднена коротка біографічна довідка. Вони всі, так чи інакше, отримали певний рівень публічності, вони не зможуть ховатися за якоюсь колективною відповідальністю.

Це дуже важливо, бо широка громадськість не знала, хто входить до попереднього складу комісії. І не формувалася вона публічно, тому я вважаю, що це крок вперед в роботі цього органу.

Чи не бачите Ви дублювання функцій у роботі Державного агентства з питань кіно і Нацради з телерадіомовлення, які виносять рішення з приводу заборони фільмів і серіалів?

Дублювання тут практично нема. Функції чітко розділені. І тут нема конфлікту управлінського характеру. У кожного є свій вплив. Звичайно, Експертна комісія з питань розповсюдження фільмів займається і серіалами, бо згідно з чинним законодавством серіали теж є фільмами і для їх демонстрації потрібне прокатне посвідчення.

Єдина проблема – це те, що зараз на нас, як на Держкіно покладені нові функції, додаткове навантаження і нам треба думати про зміну структури… У нас насправді питанням прокатних посвідчень у Держкіно займається 5 людей. Тобто маленький підрозділ з 5 людей.

Враховуючи те, скільки їм треба передивитися, оформити, скільки до них надходить інформаційних запитів, скарг, які треба розглянути… Вони також працюють над розробкою нових нормативно-правових актів. Цей весь комплекс – він значний і очевидно, що тепер у них з’явилися нові функції.

Це, можливо, потребує розширення їх кількості, при тому що державні службовці в Україні отримують низьку заробітну плату, яка не дає можливості мотивувати їх у роботі. І справедливо винагороджувати їх працю.

Чи пробували Ви якимось чином вирішити це питання ? Чи звертались у Кабмін?

Я не думаю, що це буде окремим питанням, яке має вирішуватись з Держкіно. Це загальна проблема, що низька оплата праці державних службовців призводить до проблем. Всяка праця має бути справедливо оплачена. Винагороду має отримувати працівник. Особливо, коли це працівник найнижчого рівня, в якого найменша ставка, в якого нема досвіду роботи.

Наприклад, це молода людина, яка приходить. Вона отримує смішну зарплату. Дуже важко знайти бажаючих. В нас є вакансії в Держкіно, які би ми хотіли заповнити. Ми ставимо досить високі вимоги до своїх співробітників. Ми не можемо брати абикого.

А за час Вашої роботи у Держкіно були якісь звільнення через те, що співробітники були незадоволені зарплатою?

Були, звичайно. Певна кадрова ротація відбувається.

Розкажіть про підтримку Одеського кінофестивалю. Наскільки я розумію, не лише Ваша фізична присутність на фестивалі, але й є фінансова з боку держави?

Звичайно, ми підтримуємо проведення Одеського кінофестивалю. В тому числі, матеріально. У нас, на жаль, нема значної можливості підтримувати, але сума все-таки відчутна.

Для нас важливо, що Одеський кінофестиваль стає дуже важливою кінематографічною подією. Не тільки для глядачів і поціновувачів кіномистецтва, але й для кінопрофесіоналів. Тут відбувається важлива індустріальна програма, куди приїжджають не лише іноземні фахівці, але й важливі люди у світовій кіноіндустрії.

Наприклад, у нас запланований круглий стіл по співпраці з Ізраїлем, де буде мій колега, голова ізраїльського Кінофонду. Буде важлива історія, яку представлять наші турецькі колеги, їх досвід розвитку власної кіноіндустрії.

Тут присутні багато відбірників важливих фестивалей, представники дистриб’юторських кампаній. Для наших кінематографістів, для яких часто великою проблемою є часті поїздки закордон, щоб зустрічатися під час інших заходів з ними – це дуже зручно, бо це – Україна. Це не потребує такого, будемо називати речі своїми іменами, фінансового тягаря.

Для того, щоб поїхати в Канни представити свій проект, цим же людям треба витратити значно більшу суму, ніж для того, щоб дістатися до Одеси. Тут відбуваються прем’єри наших фільмів, тут є національна програма. Для нас ОМКФ стає важливим майданчиком.

Якщо подивитесь розклад презентацій Work in progress, художніх фільмів, які виробляються, то там абсолютна більшість фільмів, що створюється за підтримки Держкіно, або які вже виграли конкурс у нас, або з якими ми в процесі укладання договорів. Ми підтримуємо не Одеський кінофестиваль насправді, ми підтримуємо українську кіноіндустрію.

Одеський кінофестиваль стає впізнаваним у світі, сюди вже приїжджають кінематографічні зірки – люди, внесок яких у світовий кінематограф є загально визнаним. Таким чином фестиваль здобуває авторитет і впізнаваність. Про нього вже говорять у світі. Я це знаю, бо часто буваю на інших кіноподіях.

Верховна Рада прийняла у першому читанні закон “Про державну підтримку кінематографії в Україні”, який передбачає створення Державного фонду підтримки кінематографії? Як Ви ставитесь до цього?

Цей Фонд – це не юридична особа і не організація. Це рахунок у банку, який би акумулював кошти і я до цього ставлюсь позитивно, тому що ми якраз були співавторами цього законопроекту, безпосередньо брали участь у розробці.

Цей Фонд адмініструвався б Держкіно, як центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у галузі кінематографії. Він би мав статус поза спеціального фонду державного бюджету, тобто він би міг акумулювати кошти, які не зникають у кінці року, як кошти з загального фонду державного бюджету.

Таким чином, це значно б спростило нам роботу, це дозволяло б накопичувати ці кошти і їх витрачати у випадку, якщо з якихось причин ми не встигаємо їх використати у цьому році, а кіно – це виробництво, яке прив’язане не до фінансового року, а до якихось інших речей і триває воно декілька років підряд. Фільм знімається рік-півтора, а в українських реаліях, він може зніматися 2-4 роки, насправді. Це все треба враховувати.

На Вашу думку, чи вистачить голосів депутатів для прийняття закону у другому читанні?

Я на це дуже сподіваюсь. Я вважаю, що якщо цей закон не буде прийнятий у другому читанні – це буде серйозний удар по українському кіно. Це буде крок назад у розвитку індустрії. І втрата часу, втрата перспектив.

Від нас очікують прийняття цього закону. Ми вже презентували його зміст на багатьох зустрічах, в тому числі той, що направлений на розвиток міжнародного співробітництва, на те, щоб залучати в Україну іноземних кіновиробників, вони цього чекають.

Головне науково-експертне управління Верховної Ради вже розкритикувало проект закону до прийняття в цілому.

Значить вони погані експерти. Якщо вони вистипули проти – це означає, що вони формально підходять до цього. Ви знаєте, я працював колись в Головному науково-експертному управлінні і насправді там немає експертів з кіно.

Тому вони зробили якийсь формалістичний аналіз і, на мою думку, він з юридичної точки зору не зовсім правильний. Вони не аналізували ефект від запровадження цих норм. З цього вони мали би почати, бо не юридичний аналіз вони мають робити. Вони мають робити аналіз застосування цих норм.

Бути реальними експертами, а не робити формальний, поверхневий аналіз, що їм там якийсь термін не подобається і через це не треба приймати закон, який містить революційні норми. Вам не подобається термін? Ну, тоді запропонуйте, на вашу думку, його коректне визначення. Якщо ви вважаєте, що його треба вдосконалити.

Чи є виправданою, на Вашу думку, заборона усіх російських фільмів в Україні, вироблених після 1 січня 2014 року?

Закон є закон. Я не можу коментувати норму закону. Є така норма – значить, ми будемо її виконувати. Ми не є органом, який створює закони, але ми є органом, який зобов’язаний його виконувати. Я, як державний службовець, не маю права коментувати і ставити питання взагалі.

Це не правильно, щоб державний службовець казав, що от мені там подобається чи не подобається той чи інший закон. Ми ніяких змін не ініціювали з цього приводу, цієї дати 1 січня 2014 року. Ми лише підтримали уточнення юридичного характеру, які усунули певні різночитання, які ускладнювали його виконання. А взагалі, в першу чергу, нас має хвилювати не доля російського кіно в Україні, а доля українського кіно в Україні.

А доля російського кіно – повірте, є кому за неї хвилюватися, є кому його розвивати, є кому його фінансувати. Є в них ресурси для цього і вони ними ефективно розпоряджаються. Нам треба дбати про своє, а не перейматися проблемами чужого. Чужі і без нас розберуться.

Максим Івануха, “Еспресо“, 28 липня 2016 року