19 липня 2016 року під час майстер-класу з копродукції Літньої школи Одеського МКФ британська незалежна продюсерка, керівник кінокомпанії Sixteen Films та член журі міжнародної конкурсної програми розповіла про власну роботу над кінопроектами і пояснила, чому вихід Великобританії зі складу ЄС – це погано для кіноіндустрії.
Марія Дачковська, «Детектор медіа»
«Найліпше місце для налагодження контактів – це фестивалі. Як от, наприклад, Одеський кінофестиваль. Але Одеському кінофестивалю непогано було би запросити людей з інших країн, організувати їм зустрічі. Було би добре почати з ринку східно-європейської продукції, запросити продюсерів звідти та влаштувати їм сесію. Серед фестивалів найкращим місцем для копродукції для мене є Канни, а також Берлін (Каннський та Берлінський кінофестивалі. – ДМ), у них є сесії спільного виробництва. Практично щоразу на таких сесіях я знаходжу нового партнера», – зізналася вона.
Україні продюсерка порадила починати копродукцію зі своїми сусідами на Заході: «Гадаю, ваша країна повинна подивитися, які умови участі в Eurimages. А взагалі все залежить від сценарію та ідеї, а також від того, наскільки ви хороший продюсер, наскільки вмієте переконувати. Якщо можете, то ви знайдете партнера. Звичайно, якщо фільм лише про вашу країну, то це важче. Але якщо ні – то цілком можливо. Ось у Британії не дуже добре налагоджена копродукція. В інших країнах ЄС є взаємність. Якщо ви підтримуєте мене, то я підтримую вас. Мені здається, Україна має зараз хорошу нагоду зробити фільми, які будуть помітними в ширшому контексті. Взяти, до прикладу, Ісландію. Вони щороку випускають по два масштабні фільми. А там усього 200-300 тис. людей. Тому чому Україна не може?»
На запитання про ставлення до Brexit продюсерка відповіла, що він – «жахливий в усіх сенсах».
«Я думаю, що це жахливо неправильна ідея, цей Brexit. І це дуже по-дурному, люди таким чином голосували проти політики Вестмінстеру, проти людей у сірих костюмах. Це дуже пригнічує. Таке відчуття, ніби ранній ранок, а хтось помер. Люди проголосували за те, щоби покинути Європу через іміграцію, і ще тому що вони дурні та неосвічені. Це також погано для кіноіндустрії. Бо всім людям, які працюють у ній, потрібна свобода в пересуванні, у залученні іноземців. Крім того, дуже багато підтримки надають європейські організації, та ж Creative Europe. Гроші від них також дуже допомагають прокату. Прокат взагалі дуже добре підтримується за рахунок ЄС. Та, як я вже говорила, найголовніше – це, по суті, свобода переміщення. Brexit – це жахливо в усіх сенсах. Люди одне проти одного налаштовуються. Я думаю, що нам буде дуже складно піти. І мені цікаво, що відбуватиметься протягом кількох наступних років. Якщо Шотландія лишиться у ЄС, то я знайду свій шотландський паспорт і переміщу свою компанію в Шотландію. Я там народилися, я там виросла», – пояснила вона.
Що стосується джерел фінансування – продюсерка розказала, що працює виключно з організаціями й ніколи не залучала приватних грошей: «У Британії за коштами, по суті, можна звернутися лише до трьох організацій: Британського інституту кіно, Channel 4 та BBC. Але я дуже рідко працюю менше, ніж з десятьма джерелами».
Ребекка О’Браєн також зауважила, що для успішного продюсування проекту в нього потрібно закохатися. Хоча й це не дає гарантії успіху стрічки: «Потрібно закохатися у цей проект. Треба, щоби ви могли його вирощувати, піклуватися про нього, бути його матір’ю. Часом буває болісно дивитися свій фільм на великому екрані вперше і бачити, що глядачам він не подобається так, як подобається вам. Хочеться розвернутися й сказати їм: “Ану бігом назад, у зал”. Та поки ти не покажеш фільм групі людей, які взагалі про нього нічого не знають, не зрозумієш, успішний він чи ні».
Чимало розповідей Ребекки стосувалися співпраці з Кеном Лоучем, оскільки вона продюсувала 15 його робіт. Ще в 2013 році британський кінорежисер заявляв, що йде на пенсію, проте цього року його стрічка «Я, Деніел Блейк» здобула «Золоту пальмову гілку» в Каннах: «Я намагалася переконати його в тому, щоби він написав мемуари. Він може розказати стільки цікавих історій. А він, буває, зателефонує і скаже: “Ну що, може, знімемо ще якийсь фільм, такий малесенький?” А останнім малесеньким фільмом для нього виявився “Я, Деніел Блейк”. Мені дуже подобаються ідеї, які він висуває».
Протягом зустрічі на кіномайданчику двоє учасників запропонували пані О’Браєн звернути увагу на їхні проекти, проте та відмовила, пояснивши це браком часу через велику поточну завантаженість проектами. Це спровокувало запитання про те, як же О’Браєн відбирає фільми для перегляду й потенційного просування. Перепросивши, продюсерка відповіла: «Якщо люди серйозно хочуть зі мною працювати, то мені перш за все потрібен час. Якщо я маю час, то найперше – мені мусить сподобатися сценарій, ще до зустрічі з режисером. У людей, які мене тут попросили про співпрацю, я би хотіла попросити прочитати синопсис. А після – сценарій. Двері не закриті, але в ці двері дуже важко потрапити, бо я дуже зайнята».
Ребекка О’Браєн працює незалежним продюсером майже тридцять років і керує кінокомпанією Sixteen Films. Вона також є членом Європейської Кіноакадемії і Альянсу продюсерів кіно і телебачення.
Серед фільмів, які продюсувала Ребекка, 15 спільних робіт з Кеном Лоучем, включаючи такі картини, як «Земля і свобода» (приз Європейської Кіноакадемії в категорії «Найкращий фільм» в 1995-му, дві нагороди Каннського МКФ), «Вітер, що гойдає верес» («Золота пальмова гілка» 2006 року), «Доля ангелів» (приз журі Канн-2012), «Я, Деніел Блейк» («Золота пальмова гілка» 2016 року), а також «Містер Бін» (1996), «Принцеса» Енріке Голдмана (представлена в рамках фестивалю «Санденс» 2001 року),«Місто маленьких вогнів» Піта Тревіса і документально-ігровий проект про Кена Лоуча режисера Луїз Осмонд, які знаходяться на стадії пост-продакшну.
Марія Дачковська, «Детектор медіа», 20 липня 2016 року