Український художник по костюмах Руслан Хвастов “одягав” фільми “Мелодія для катеринки”, “Одвічне повернення”, “Настроювач” і “Чеховські мотиви” Кіри Муратової та “Біля річки”, “Будинок з башточкою”і “Пісня пісень” Єви Нейман. Подаємо фрагменти його інтерв’ю про співпрацю із Кірою Муратовою та Євою Нейман, Богданом Ступкою і Ринатою Литвиновою…

Марія Гудима, “Дзеркало тижня“

— Як відомо, Кіра Муратова не так давно заявила, нібито більше не зніматиме нових фільмів. Про що всі дуже жалкують і сподіваються, що наш геніальний режисер опам’ятається. З ким у такому разі цікаво буде працювати в майбутньому тобі особисто? Чи багато кінорежисерів, котрим довіряєш?

— Є Єва Нейман. З нею ми зробили “Пісню пісень”. Вона планує зйомки, але поки що немає конкретних дат. Інші пропозиції, на жаль, просто сміх. Безгрошів’я або нездари з грішми. Простіше відмовитися, ніж потім просити прибрати твоє ім’я з титрів. “Одеське кіно” розчаровує. А в Києві знімають або фільми про вбивства, або якісь нецікаві “містичні історії”. Відродження кіно можливе завдяки фінансовим уливанням, а в нас їх роблять тільки в розподіл територій і посад.

— У картині “Два в одному” знімався Богдан Ступка… Зйомки були важкими, зважаючи на погодні й інші умови. А чи важко з таким великим майстром як Ступка, коли підбираєш дня нього костюм?

— Богдан Сильвестрович, світла йому пам’ять, був потрясаючим! Будь-яке невдоволення на майданчику переводив на жарт. Розповідав анекдот із натяком, але в його вустах це не звучало банально. Коли знімали “Два в одному”, сцену на Потьомкінських сходах, стояв двадцятиградусний мороз. А він мав бігти сходинками нагору з голим задом, відкидаючи халат. Відмовився від білизни з утепленням тілесного кольору. Хотів мерзнути в кадрі по-справжньому. Щоб в очах відбивалася вся скорбота.

Треба знати, що Кіра дуже не любить, коли на майданчику п’ють спиртне. І от вечір, замерзле море, з нього дме вітер, і відчуття, буцім мороз уже градусів тридцять… У Ступки на одному зі сходових прольотів наметик такий стоїть з “дуйкою”. Але однаково, звісно, холодно. І він мені каже: “Руслане, я розумію, що ти боїшся Кіри. Але глінтвейн тобі потрібен!” Я знайшов кип’ятильник. У нього виявилося червоне вино. І ми порушили сухий закон.

В іншій сцені в Будинку вчених (житлі головного героя) він запросто дав автограф моєму троюрідному братові, який приїхав з Кіровограда. Асистенти сичали: “Нельзя, я вхожу в роль!” Богдан сказав: “Якщо він мене любить, то все “льзя”.

Звичайно, великі актори не подарунок. Завойовувати довелося й Аллу Демидову, і Ніну Русланову, і Лію Ахеджакову.

Про Ренату Литвинову взагалі мовчу! Знімаємо “Два в одному”. Усе обговорили. Раптом художник-постановник Євген Голубенко вирішує, що в кадрі мають бути дві Снігурки: Рената й Наталя Бузько. А я ж розумію, що на складі костюмів не знайду, купити не зможу, пошити не встигну за п’ять годин, причому що одна, що інша акторка — обидві непрості, та й Кіра… Викрутився. Пошили! Встигли.

В інших сценах героїню Ренати я запропонував одягти, як солістку групи “Тату” на пенсії: картата міні-спідничка, колготки в сіточку, майже ортопедичні черевики, светр червоний з папугами. Велика каблучка, білий чубчик, дурнуватий хвіст — викапана лімітниця. Рената почала скаржитися Кірі, що їй у цьому некомфортно, намагалася вдягти якусь оксамитову сукенку. Але Кіра відрізала: “Мені цей костюм потрібен, я його затвердила”.

— Багато хто говорить про важкий характер Алли Сергіївни Демидової.

— Демидова — завжди в образі герцогині Мальборо з фільму “Склянка води”. Вона приїхала в Одесу зніматися в “Настроювачі” у Кіри. І я зустрічав її, супроводжував на квартиру, яку для неї винайняли біля театру музкомедії. Вона входить туди — велична. Сідає. І раптом здувається і перетворюється на іншу, справжню — стомлену жінку, а не герцогиню: “Руслане, давайте вип’ємо пива! Зараз приготую м’ясо і вас нагодую”. Правда, ми не відразу з нею поладнали, були й розбіжності.

Із Ніною Руслановою на “Чеховських мотивах” подружилися. Вона любила чекати своєї черги осторонь, нікого не чіпаючи, а я їй то ковдрочку, то чаю гарячого, одним з улюбленців у неї став.

— Повертаючись до “Пісні пісень”, не можу не запитати, яка частка вінтажу у вбранні героїв початку минулого століття і чи складно входити в історичний контекст костюма дизайнерові, покликаному йти на крок попереду моди свого часу.

— Багато було такого, що спеціально зістарювали, витирали, рвали. З біжутерії робили ґудзики під старовину, багато речей вдалося розшукати на складі Одеської кіностудії. Це був той випадок, коли що гірший стан, то краще, адже в них мав бути вигляд ношених, а не щойно пошитих. Ми з Євою Нейман їздили до зйомок у Санкт-Петербург, консультувалися з фахівцями. Відвідали музей єврейського костюма, де зробили багато чого.

Єва, як і Кіра, бере активну участь у доборі костюмів. Любить усе справжнє. Уважно ставиться до деталей. Дуже гарні вінтажні краплеподібні сережки з дрібних перлинок думали використати як брошку для прекрасної акторки Віталіни Біблів.

Єва знаходила час вникнути в усі деталі і при цьому мислити масштабно. Я із задоволенням спостерігав, як вона біля монітора, мов диригент, спокійно розводила по 100—200 осіб масовки. Ми з нею діяли як однодумці, розуміли одне одного з півслова.

А Кіра — нехай вона і “диктатор”, але я багато років з нею, відчуваю її, розумію, люблю, хоча попервах, зізнаюся, було складно.

— Були випадки, коли зірки після зйомок просили продати їм речі, які носили в кадрі?

— Просили. Але я їх дарував, а не продавав. В Алли Демидової кілька легких пальт і суконь. У Жана Даніеля кілька речей, Рената Литвинова щось отримала, Ніна Русланова теж. Гарні речі з’являлися для цих персонажів у кадрі виправдано. Рената взагалі велика модниця.

У Ямамото була колекція, яку на три роки закопали в землю, щоб змінилася фактура тканини, потьмяніла фурнітура, шкіряні деталі стали немов поїдені часом. У Ренати Литвинової були туфлі з цієї колекції. Вона приїхала в них на майданчик, я не витримав, покартав: зірка, а в таких старих туфлях… Вона відповідає: “Загалом-то, це Ямамото!”

Богдан Ступка після фільму “Два в одному” взяв свій костюм, щоб грати в ньому на сцені театру ім. Франка. Ступка в житті скромно одягався — джинси, светр.

— Коли ти тільки починав створювати свої колекції, то був буквально одержимий дорогими “статусними” тканинами — парчею, оксамитом. А як тепер?

— Освіта і роки практики показали, що навіть дешева оббивна тканина може бути гарною у виробі. З покривала “Дивандек” у кубиках і ромбиках я зробив пальто й шапочку для хлопчика — головного героя “Мелодії для катеринки”. Вийшло яскраво й незвично. За сюжетом це пошила для нього покійна мама, а безпритульні хлопчаки вдяганку відібрали, тицьнули натомість брудну куртку. Ці пальто й шапка зараз десь у Києві в продюсера Олега Кохана. А я жалкую, що не знайшов іще таких покривал, зробив би щось цікаве.

Марія Гудима, “Дзеркало тижня“, 28 квітня 2016 року, №16