Тези доповіді на Міжнародній науковій конференції «Троянди й виноград: феномени естетичного і прагматичного в літературі та культурі», 27–28 вересня 2018 року, Бердянськ, Бердянський державний педагогічний Університет.

Васильєв С. С.,
кандидат мистецтвознавства,
Київський національний університет театру,
кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого

Українські фільми у вітчизняному кінопрокаті в оцінках кінокритиків (2015–2017)

У 2015–2017 роках в український кінопрокат вийшло 99 українських фільмів (фільм вважають таким, що вийшов у кінопрокат, якщо його демонстрували протягом семи днів поспіль в одному кінотеатрі). Це були ігрові, документальні, анімаційні стрічки, альманахи, а також збірка українських радянських коротких метрів та “Арсенал” Олександра Довженка, які було випущено 2015 року.

Зростання кількості нових вітчизняних фільмів (передусім повнометражних), які беруть участь у міжнародних кінофестивалях і які демонструють кінотеатри, дозволяє посадовцям все частіше говорити про “відродження” українського кіно. Разом із тим, таке “відродження” передбачає не лише кількісний, але й якісний поступ, а отже критичне осмислення доробку сучасного українського кінематографа.

На початку 2000-х років Національна спілка кінематографістів України за ініціативи кінознавця Олександра Рутковського започаткувала Бюро української кіножурналістики (БУК). Його метою були виявлення та презентація корпоративної ціннісної шкали, якої дотримуються кінокритики і кіножурналісти. Від 2011 року координатором БУК є Сергій Васильєв, автор цих тез.

В рамках опитувань, які БУК провів у 2016, 2017 та 2018 роках, було підбито підсумки українського кінопрокату та кінопроцесу 2015–2017 років. Українські (та зняті за участі України) стрічки, що були представлені в національному кінопрокаті, кінокритиків просили оцінити за шестибальною шкалою, де “6” – це шедевр, “5” – чудова робота, “4” – хороша робота, “3” – стрічка “так собі”, “2” – погана стрічка, “1” – ганебне видовище. В опитуваннях 2016, 2017 та 2018 років взяли участь 29, 43 і 31 респондент відповідно.

Медіана оцінок 34 фільмів, що вийшли у кінопрокат 2015 року, і 31 фільму, що вийшов у 2016-му, становить “3”. Отже, загальне враження кінокритиків від українських стрічок було “таке собі”. Натомість, 2017 року 34 фільми отримали від кінокритиків оцінки, медіана яких склала “4”, засвідчивши “хорошу роботу” вітчизняних кінематографістів.

Кількість оцінок, які отримували стрічки, була дуже нерівномірною. Лише 12 фільмів оцінили одразу три чверті кінокритиків. 44 стрічки оцінила понад половина учасників опитування. 23 стрічки оцінили менше чверті респондентів. 4 документальні фільми взагалі отримали лише по одній оцінці.

Такий результат став об’єктивним наслідком різноманітних стратегій кінопрокату, які обирали виробники стрічок. Поруч із фільмами, орієнтованими на широкий вихід на екрани і контакт із масовою аудиторією (“Інфоголік” Валентина Шпакова та Владислава Климчука, “Сторожова застава” Юрія Ковальова, “DZIDZIO Контрабас” Олега Борщевського у 2017 році (їх оцінили 77% респондентів) та “Незламна” Сергія Мокрицького у 2015 році (76%)), були й такі кінороботи, що обмежили свій кінопрокат одним кінотеатром (“Справа “Рифи”” Олени Мошинської у 2017 році, стрічка отримала одну оцінку).

Для низки фільмів кінопрокат був продовженням успішної фестивальної кар’єри та спирався передусім на їх непересічні мистецькі якості, які, власне, й зробили можливою їх участь у фестивалях у першу чергу. Таке поєднання виявилося найбільш ефективним саме для забезпечення інтересу кінокритиків до них, адже комерційного успіху вони не здобули.

9 з 10 респондентів поставили оцінки “Рівню чорного” Володимира Васяновича у 2017 році (94%) і “Братам. Останній сповіді” Вікторії Трофіменко у 2015-му (90%). 8 з 10 оцінили фільми “Моя бабуся Фані Каплан” Олени Дем’яненко (88%) та “Гніздо горлиці” Тараса Ткаченка (86%) у 2016 році. У 2017-му серед найбільш оцінюваних були “Припутні” Аркадія Непиталюка та “Стрімголов” Марини Степанської (обидва – 84%), а також “Іній” Шарунаса Бартаса (77%), а у 2015 році – “Пісня пісень” Єви Нейман (80%).

З-поміж 12 стрічок, які оцінили три чверті кінокритиків, 7 вийшли у 2017 році, а з 44, які оцінила понад половина кінокритиків, – 24. Це свідчить про посилення системної роботи виробників і дистриб’юторів над організацією ширшого кінопрокату вітчизняних фільмів і збільшенням можливостей доступу глядачів до них.

Аналіз оцінок 44 стрічок, які переглянула понад половина кінокритиків, засвідчує, що найчастіше фільми оцінюють на “4” (як “хорошу роботу”, 29%) та “3” (як стрічку “так собі”, 25%). Кожна п’ята оцінка українського фільму – це “5” (“чудова робота”, 21%). Визнають стрічки “поганими”, ставлячи їм “2”, у 15% випадків, “ганебним видовищем” (“1”) – у 7%. А найрідше називають фільм “шедевром” (“6”) – 3% оцінок.

Найвищий бал – “6” – кінокритики поставили 15 стрічкам. При тому лише у 5 випадках це було несамотнім рішенням. Більше однієї оцінки “6” отримали “Лагідна” Сергія Лозниці 2017 року (фільм назвали “шедевром” одразу 7 респондентів), “Рівень чорного”, “Побачення наосліп” Левана Когуашвілі 2015 року і два документальні фільми – “Все палає” Олександра Течинського, Олексія Солодунова і Дмитра Стойкова 2015-го і “Жива ватра” Остапа Костюка 2016 року.

Прикметно, що “Рівень чорного” кінокритики також назвали “ганебним видовищем”. Такою максимальною полярністю оцінок – однією із ознак мистецького твору, що виходить за межі узвичаєного, – ще були відзначені художні стрічки “Припутні” та “Моя бабуся Фані Каплан” і документальні фільми “Рідні” Віталія Манського та “Дім “Слово”” Тараса Томенка (обидва вийшли у кінопрокат 2017-го). Особливо ж гостру реакцію викликав “Іній”, в якому у дуже некомфортний для вітчизняних глядачів спосіб було продемонстровано осягнення литовським волонтером війни на Донбасі. Він отримав 4 найнижчі оцінки.

Найбільшу ж кількість характеристик “ганебне видовище” здобула ще одна стрічка, яка заснувала свій сюжет на матеріалі російсько-української війни, одначе, зробила це набагато спекулятивніше, – “Captum (лат. Полон)” Анатолія Матешка 2016 року. Медіана оцінок цього фільму – “2”.

Так само “поганими”, із медіанами оцінок “2”, найнижчими для 44 фільмів, виявилися стрічки “Моя русалка, моя Лореляй” Нани Джорджадзе, “Гетьман” Валерія Ямбурського (обидві вийшли у кінопрокат 2015 року), “#Selfieparty” Любомира Левицького 2016 року, “Правило бою” Олексія Шапарєва і “Мир Вашому дому!” Володимира Лерта 2017-го, що виявилися не надто вдалими спробами створення масового кіно (за виключенням авторського висловлювання Нани Джорджадзе, яка, втім, використала у ньому жанрові коди).

Інші такі спроби українських кінематографістів кінокритики оцінили трохи приязніше. Медіана оцінок “Інфоголіка” склала “2,5” (поміж “поганою стрічкою” і стрічкою “так собі”). “DZIDZIO Контрабас” і “Червоного” Зази Буадзе 2017 року назвали “поганими стрічками” (“3”). Медіана оцінок “Незламної” та “Кіборгів” Ахтема Сеітаблаєва 2017 року склала “3,5” (між стрічкою “так собі” і “хорошою роботою”). Натомість, “хорошими роботами” назвали “Сторожову заставу” і кримінальну історію “Межа” Петера Беб’яка (“4”).

Найвищу медіану оцінок – “5” – і присуд “чудова робота” отримали лише два ігрові фільми – “Рівень чорного” і “Лагідна”, а ще – три документальні стрічки: “Жива ватра”, “Все палає” і “Головна роль” Сергія Буковського 2017 року. Також неігрові фільми були відсутні серед найгірших стрічок.

Документальні стрічки кінокритики майже ніколи не називали “ганебним видовищем” (“1” становить 10% усіх оцінок художніх фільмів і лише 1% оцінок неігрових) й утричі рідше – “поганими стрічками” (“2”, 19% і 6% відповідно). Провідними оцінками документальних фільмів були “4” (“хороша робота”, 36%) і “5” (“чудова робота”, 32%), а ігрових – “3” (“так собі”, 26%) і “4” (25%).

Це є свідченням сили української школи документального кіно, яка, попри багатолітнє скрутне функціонування української кіногалузі, не припиняла свого поступу. На відміну від вітчизняного ігрового кінематографа, “відродження” якого лише починається.

Васильєв С. Українські фільми у вітчизняному кінопрокаті в оцінках кінокритиків (2015–2017) // Троянди й виноград: феномени естетичного і прагматичного в літературі та культурі: матеріали Міжнародної наукової конференції, Бердянськ, 27–28 вересня 2018 року. – Бердянськ: БДПУ, 2018. – С. 31–33