Подаємо інтерв’ю Катерини Пешко, «Главком» із Славою Жилою, директором-художнім керівником театру «Актор».

«Мої конкуренти – це театри Франка і Лесі Українки. Три вищі освіти не дозволяють мені «замахуватись» на щось менше»

Український театральний продюсер Слава Жила очолив столичний театр «Актор» навесні цього року. На посаду директора-художнього керівника його було обрано на відкритому конкурсі комісією департаменту культури КМДА. Йдучи на конкурс, Жила озвучив кілька завдань, які ставив перед собою: театр повинен набути чітких рис репертуарного, за сезон потрібні три-п’ять прем’єр, квиткове господарство необхідно перевести на електронну систему, до нових постановок запрошувати відомих режисерів тощо. Проте поява в театрі молодого новатора пройшла не так вже й гладко. Колишня керівниця закладу – вдова засновника театру «Актор» Валентина Шестопалова – Тетяна Родіонова не знайшла спільної мови з Жилою і після звільнення вивела за собою більшість акторів та постановок.

Зі Славою «Главком» зустрівся просто в глядацькій залі театру. Вона за недовгий час його керівництва зазнала змін на краще. Збільшилась кількість місць, а червоні стіни тепер набули більш «гостинного» сірого кольору.

Поки на сцені актори з нової трупи репетирували нову постанову, Жила розповів про те, які «авгієві стайні» йому довелося розчистити в маленькому комунальному театрі, та про те, як він планує далі розвивати «Актор».

«Театр був наче законсервований і добре зберігся з часів Шестопалова»

Очоливши театр «Актор», ви у себе в Facebook написали, що після такого призначення легко можна дізнатись, що «сиве волосся росте швидше, ніж звичайне». Як багато сивини у вас вже додалося?

Робота в державній структурі, особливо в театрі, змушує дуже сильно нервувати, витрачатись емоційно, духовно і фізично.

У якому стані ви отримали театр? Чи були готові до цього, коли брали участь у кадровому конкурсі?

Насправді, я отримав театр у гарному стані. Він був наче законсервований і добре зберігся з часів Валентина Шестопалова (засновник театру «Актор», народний артист України. – «Главком»). Це був невеличкий театр із ангажементною трупою, своїми виставами… Упродовж конкурсу я лише не усвідомлював, що буде складним сам процес його реформування і налагодження там роботи. Доводилось і доводиться долати багато перешкод, починаючи з того, що театр працював лише двічі на тиждень, і попередньому керівництву цього було достатньо…

Але зараз вистави так само йдуть двічі на тиждень: у середу та неділю.

Так, бо нам доводиться ділити це приміщення із кінотеатром («Ліра». – «Главком»). Нам не дають грати вистави частіше. Та от, уже в грудні ми будемо грати на великому майданчику. Звісно, хотілося б збільшити і кількість зіграних вистав тут, на цій сцені. Але не все одразу. Я прийняв театр, і 90% трупи пішли, бо вони не підтримали мої реформаторські ідеї.

Скільки через це «пішло» вистав?

Майже всі. Залишилась лише «Лавка» і залишилось кілька акторів, які увійшли в трупу. Я взяв їх на ставку, хоча до цього вони були тут на «разових». Ми практично зробили новий театр з нуля. Лише у вересні випустили чотири прем’єри («Ведмідь і освідчення», «Здрастуйте, я ваша тітонька», «Двоє на гойдалці», «Бійцівській клуб». – «Главком»). Можна було збожеволіти, тому що чотири, ну, або п’ять прем’єр великі театри випускають упродовж року. Ба більше, це не просто прем’єри, а прем’єри з народними, заслуженими артистами. Ми пошили костюми, зробили ремонт у театрі, було налагоджено дуже серйозно систему виробництва…

Актори з театру пішли через ваш конфлікт із вдовою Шестопалова Тетяною Родіоновою? Вона до вашої перемоги на конкурсі кілька років після смерті чоловіка керувала театром. Що саме не поділили?

Коли прийшов до театру, знайшов дуже багато порушень по господарській діяльності…

Наприклад?

Господарська діяльність взагалі не велася. Наказів було десь лише два папірці. Тобто у театрі, який функціонував, взагалі не велась документація. Схожа ситуація склалася в УМДТ (Український малий драматичний театр. – «Главком») за керівництва там ще Валентини Кімберської (в цьому році в результаті конкурсу директором-художнім керівником театру став Дмитро Весельський. – «Главком»), там навіть через це відкривали кримінальну справу. Побачивши в театрі «Актор» таку ситуацію, я просто сказав, що надалі так тривати не може. Тетяна Сергіївна написала заяву на звільнення.

Розглядалися варіанти, за яких вона могла залишитися в театрі?

Ми спочатку домовилися, що проведемо юридичний та фінансовий аудит і тоді повернемося до розмови про її роботу в театрі. Мова йшла про те, що після аудиту вона могла би залишитися в театрі на тих самих умовах. Тобто вона б просто якийсь період часу не працювала, а потім би повернулась, умовно, заступником директора. Але вона разом із артистами почали диктувати свої умови. А артисти не можуть цього робити. Бо вони приходять грати вистави, а фінансова та юридична відповідальність за все лежить на мені, я ставлю підписи.

От уявіть, я вже, напевно, півроку зайнятий тим, що налагоджую господарську діяльність. Я взяв юриста, нового бухгалтера, вони вичищають оці «авгієві стайні».

Раніше в цьому театрі була вільна розсадка глядачів. Глядачі обурювалися тим, що їх, навіть за наявності місць близько до сцени, Родіонова саджала там, де вважала за потрібне: друзів – біля сцени, інших – на гальорці…

Так, тут посадка на 80 місць, що були, була вільна. Зараз вже – за місцями. Передні ряди коштують дорожче, задні дешевше – це класика. Зараз є електронний продаж квитків, безготівковий розрахунок і так далі. Ми максимально спробували прибрати корупційну складову, яка могла б призвести до розкрадання грошей.

Будь-який державний аудит виявив би всі ці порушення. Якби Тетяна Сергіївна не пішла сама, невідомо, чим би це могло закінчитися.

Звісно, з її боку та з боку її групи підтримки, це, можливо, виглядає інакше. Але чому, зрештою, був конкурс? У Тетяни Сергіївни не було відповідної театральної освіти, вона не володіла державною мовою і так далі. Це перше. І друге. Ну скільки можна працювати, керувати театром після досягнення пенсійного віку? Мусять бути якісь об’єктивні обмеження. Я дивлюся на усіх «вікових товаришів» і боюся бути таким у тому ж віці. Можна бути генієм, але якщо ти сьогодні не знаєш, що таке Facebook, Viber, Telegram, електронний документообіг, як можна далі керувати підприємством? Без цього всього можна бути виконавцем, але не керівником. Бо керівник має налагоджувати роботу. От за час мого керівництва ми за третій квартал план із реалізації квитків здали на 150%. Чому? Бо до цього просто ніхто не хотів часто грати вистави і робити театр популярним та прогресивним. Взагалі, з виставами тут була якась містечкова історія. Бо коли з театру після мого приходу йшла Анна Варпаховська (заслужена артистка Росії, яка постійно мешкає у Канаді, щомісяця літає до України, де має вистави у театрі Лесі Українки, та до недавнього часу в театрі «Актор». – «Главком»), вона забрала усі декорації і костюми, бо це, як виявилось, це було її майно, а не театру.
Слава Жила

«Помилка була в тому, що мене розглядали як «весільного генерала»

Варпаховська ж теж йшла зі скандалом? З її боку звучали заяви, що ви анонсували її в афішах вистав, хоча вона вже залишила театр. Як так сталося?

Коли я сюди прийшов, запропонував їй грати на великій сцені, зокрема, в Будинку офіцерів. Вона погодилась і також погодилась поїхати на гастролі у Дніпро. Я почав займатися організацією. Звісно, ми надрукували афіші, роздали це по всіх касах. А потім вона грати відмовилась. Я сказав: «Ок». Ми поставили іншу виставу. Але десь, певно, старі афіші залишились.

Варпаховська приїздить щомісяця до Києва з Канади. Декорації та костюми в театрі, як ви сказали, належали їй. Ви знаєте, скільки їй платили тут? Яким був зиск для актриси з іменем не просто грати в маленькому театрі на 80 місць з квитками по 80-100 гривень, а й вкладати у вистави свої кошти?

Це запитання треба ставити їй. Але, по-перше, думаю, що вона не так і часто літала саме в Театр «Актор» з Канади. По-друге, вона ще грає в Театрі російської драми та знімається. Коли вона приїжджала грати вистави в Театр імені Лесі Українки, паралельно грала вистави і тут (в театрі «Актор». – «Главком»). Глобально, весь застарілий репертуар, який тут був, розійшовся зараз по інших театрах. Якась частина вистав пішла в театр «Сузір’я», інша – в той самий Театр російської драми. У нас театр змінився повністю. У нас працюють молоді актори і ставлять молоді режисери.

Я до всіх добре ставлюся, і до Тетяни Сергіївни, і до Анни Варпаховської. Готовий до співпраці. Якщо б вони були готові приходити в театр «Актор» і грати вистави, я був би лише радий. Але вони не готові. Натомість готові Ада Роговцева, Олексій Вертинський, Анатолій Гнатюк, Людмила Смородіна та інші. До речі, Тетяна Сергіївна сама мене вмовляла очолити театр, але помилка була в тому, що мене розглядали як «весільного генерала».

Скільки зараз в штаті театру працює людей?

Двадцять. Із них акторів на ставці семеро. Ми збільшили кількість акторських ставок з шести до семи і хочемо рости далі. Я налаштований будувати театр саме міський, а не кишеньковий, яким він був до того, зі своєю цільовою аудиторією 45+. Я хочу, щоб у нас ставили і дитячі вистави, і вистави для аудиторії 18+. Ми йдемо до того.

Ми вже встигли взяти участь у фестивалі єврейської п’єси. Виграли Taking the Stage, це фестиваль британських текстів, який щорічно проводить British Council (фестиваль – театральна програма, яка дає можливість українським театрам спільно з режисерами-початківцями створити художньо оригінальні та суспільно значимі постановки за підтримки театральних фахівців зі Сполученого Королівства. – «Главком»). Ми ввійшли в трійку переможців. Це дуже круто. Важко навіть було про таку перемогу і мріяти.

Погодьтесь, небагато людей знали про театр «Актор» до того часу, поки там не розпочалися якісь «заворушки». Але так не може бути. Театр має бути модним.

Принаймні, ви вже встигли зробити ремонт.

Кінотеатр («Ліра») увійшов з нами у кооперацію і дозволив зробити ремонт. Тож, як бачите, замість червоних стін у нас тепер театральний простір. Темний. Хоча всі ще кажуть, що треба й стелю перефарбувати в темний колір. Але стеля ця зроблена у найкращих традиціях соцреалізму і на тлі лофтових стін виглядає чудово.

До того ж, це не був чисто косметичний ремонт. Ми також переробили залу, збільшили кількість місць: було 80, стало близько 140. Це серйозна реконструкція театру.

За які кошти все це робили?

За спонсорські.

Хто вони, ці спонсори-меценати?

Це приватні інвестиції. Різні бізнесмени.

На що вам вистачає муніципального фінансування?

90% – це зарплати і комунальні послуги. Приміщення, у якому працює театр, – це комунальна власність, отже плата за послуги виходить невелика.

Яку зарплату отримує актор на ставці в театрі «Актор»?

Артист тут і директор отримують однакову зарплату. Мінімальну ставку – 3200 гривень. Ми не академічний, а просто комунальний театр, тому такою має бути зарплата.

«З грудня будемо поступово піднімати ціни на квитки»

Хто з ваших акторів працює на ставці?

На ставці у нас Марія Деменко, Петро Русанєнко, Володимир Кокотунов, Вікторія Білан, Даніїл Маржець, Олексій Вертинський… Хто ще? А! Ще Олександр Жила у нас на ставці.

Родичів лобіюєте? Брата взяли на роботу.

Точно (посміхається). Але він гарний артист. Прийдіть подивіться, як він грає.

Хоча ви правильні речі кажете. З тим складно. Бо батько в мене ставить вистави (В’ячеслав Жила – режисер-постановник, актор, заслужений діяч мистецтв. – «Главком»). Дві вистави в нас поставив, і квитки на них розлітаються. Є таке. Але, повірте, хороших режисерів і артистів небагато. Тому доводиться лобіювати (сміється).

Для артистів не на ставці, скільки коштує вихід на сцену?

За вихід на виставу – близько 500 гривень. Від наповненості зали це не залежить.

Як залучаєте до роботи видатних, популярних акторів? Чи реально якомусь невеликому, нерозкрученому театру отримати зірку рівня Ади Роговцевої, Олексія Вертинського, Анатолія Гнатюка і так далі?

Я залучаю сюди акторів лише особистим авторитетом.

Приклади є. Перший – наш театр «Актор», де виходять на сцену видатні майстри. Другий – театр «Золоті ворота», де на сцену виходить, наприклад, Олександр Ярема з Київського академічного театру юного глядача. Все реально. Що для того треба робити? Запропонувати хороший матеріал і зацікавити авторитетом режисера.

Треба визнати й те, що до вас йдуть ті, з ким ви працювали на ниві антрепризи як продюсер.

Частково так. Але, повірте, у нас вже черга стоїть з тих, хто хоче у нас працювати.

І хто в цій черзі?

Не скажу. Але є люди, які знімаються багато в кіно.

От ми говорили із Людмилою Ардельян (акторка театру і кіно. – «Главком»). Вона скоро буде грати в одній з наших вистав.

Відомо, що набираєте і нових акторів? На що вони можуть розраховувати?

Штат формували через конкурс. У нас було близько 40-50 людей, які на нього подалися. Була конкурсна комісія, прослуховування. Так буде й далі.

Народний артист Олексій Вертинський ішов через конкурс?

Звісно, це закон. Просто він єдиний претендував на ставку провідного майстра сцени…

Цінова політика: квитки будуть коштувати…

Ми й так вже переглянули цінову політику. Квиток на виставу із Роговцевою («Свідоцтво про життя». – «Главком»), наприклад, коштує 350 грн. Прем’єра наприкінці жовтня, але вільних місць немає вже навіть на листопад. На інші вистави – по 120 грн. Але до цього квитки були взагалі по 80 грн.

З грудня ще будемо поступово піднімати ціни, думаю.

На що вистачає зібраної каси?

На випуск нових вистав. Але доводиться залучати спонсорські гроші, меценатів.

Багато людей в Україні готові спонсорувати театр?

Небагато. Все побудовано на особистих зв’язках. От не так давно звернувся до двох операторів мобільного зв’язку – «нуль на масу». Ніхто не хоче в цьому брати участь. Це жахливо, що театр для бізнесу ще не став модним, як це відбулося в Європі, ба навіть у Росії.

Скільки має коштувати квиток, щоб театр став незалежним і самоокупним?

Це важка математика. Та не існує самоокупного класичного театру. Бо це завжди експерименти. Експерименти не завжди вдалі. На них може приходити менше людей. От антреприза собі існує і грається раз на місяць, їздить на гастролі, там сплачуються інші податки, не сплачуються зарплати, не треба утримувати приміщення.

«Мої конкуренти – це Театр Франка і Театр російської драми»

Як вводили в репертуар виставу «Здрастуйте, я ваша тітонька»? Її за вашим продюсуванням неодноразово було показано на різних майданчиках як антрепризу. Зараз в анонсах як антреприза вона має назву «Тітонька Чарлі».

Це наша франшиза. І «Ведмідь і освідчення» за Чеховим – також. Це ті вистави, які режисер (В’ячеслав Жила. – «Главком») поставив у Польщі, потім поставив як антрепризу. А далі так само, як, до речі, зроблено у режисера Дмитра Богомазова в Театрі на Лівому березі Дніпра (в середині жовтня Богомазов став головним режисером театру Франка. – «Главком») із виставою «Идеальная семейка», антреприза стала репертуарною виставою.

Але ці вистави ми поставили на артистів, які вже грають тут. Власне, антрепризний та репертуарний варіанти – це різні вистави. От у «Здрастуйте, я ваша тітонька» Анатолій Гнатюк, наприклад, грає свою роль. Інші герої – усі нові актори. Ми розробили нові костюми, нові декорації.

Розкажіть про ваші гастрольні плани?

На гастролі їдемо у Харків в березні. Відкрию таємницю: у грудні будемо грати «Двое на качелях» і Чехова у великій залі в Будинку офіцерів. Це зробить театр відомішим. І я ще зроблю таку рекламну акцію: якщо збереться більше 90% зали на обидві вистави, то я пофарбую бороду в яскраво синій колір.

Будемо рости. Бо мої конкуренти – це Театр Франка і Театр російської драми.

Непогано замахнулись.

Мої три вищі освіти не дозволяють мені «замахуватись» на щось менше.

Статус академічного для театру «Актор» – обов’язковий глобальний план. І я серйозно. Театр з 30-річною історією, лауреат «Пекторалей» завдяки Шестопалову, має отримати такий статус. Це раніше він два дні на тиждень давав вісім вистав на місяць. У жовтні ми граємо вже 11. В окремі дні вистави ідуть кілька разів на день, і ми хочемо ще більшого.

А більше двох днів для показу вистав вам не дають?

Поки ми комунальна квартира, яка співпрацює з «Київкінофільмом».

З театром «Золоті ворота» конкуруєте?

Ні, театр «Золоті ворота» – не наш конкурент, це театр-друг. Це театр, який ставить планку, на яку я рівняюся глобально ідеологічно: в контексті якості вистав і того, як вони впливають на публіку. Вони мене захоплюють. До речі, керівник театру «Золоті ворота» Стас Жирков, мій друг, ставить у нас виставу verbatim (вербатім – театр, що ґрунтується на документальному матеріалі. – «Главком»). Вистава буде про киян. І це буде експеримент в рубриці «Актор.Домашній театр». Там гратимуть непрофесіонали – випускники студії «Сверхзадача», художнім керівником якої є Вертинський. Прем’єру назначено на грудень. Може вийти дуже захопливо. Жирков, на мій погляд, – один із найкращих київських режисерів.

А Російська драма і театр Франка – конкуренти. По-перше, тому що частина артистів звідти грає у нас. Зокрема, наприклад, з театру Франка гратиме Лариса Руснак, вже грають Анатолій Гнатюк та Людмила Смородіна. Думаю, буде спільний проект із Ксенією Вертинською. Словом, ми замахнулись і не збираємось зупинятися.

У планах у мене ще є амбітна історія – запрошення дуже відомого українського режисера Григорія Гладія з Канади. Хочу, щоб він поставив виставу. Та поки ще шукаємо для цього додаткове фінансування. Роза Саркісян ставить виставу за п’єсою «Психоз о 4.48» Сари Кейн – будемо незабаром зустрічатися із British Council і остаточно домовлятися щодо формату. Також вистави у нас ставитимуть Влада Бєлозоренко, Іван Уривський і Тамара Трунова. Все це впродовж наступного року, я думаю, буде реалізовано. Зараз ще у нас проходять репетиції вистави за п’єсою Теннессі Вільямса «Трамвай «Бажання» – режисер і драматург Павло Ар’є.

«Лише 7% населення планети ходить в театр»

Глядач театру «Актор» – це…

Зараз ми формуємо цю базу. Я хочу, щоб кістяк був від 25 до 45 років. Звичайно, нас відвідують і зовсім дорослі люди. Я дивуюся їм, коли вони приходять на «18+» виставу. На той самий «Бійцівський клуб». Іноді до нас на такі вистави навіть приводять дітей. Ми у таких випадках попереджаємо, що на сцені відбувається імітація статевого акту, є нецензурна лексика. Так побачив це режисер, так написано у Паланіка (американський письменник Чарльз Майкл «Чак» Паланік (англ. Charles Michael «Chuck» Palahniuk). – «Главком»). Але люди залишались із дітьми, казали: «Вони і так все знають».

До речі, як вам вдалося отримати права на постановку «Бійцівського клубу» Паланіка?

Ми досі в переговорах з американцями, вони дуже довго відповідають. Писали навіть особисто Паланіку. Знайшли, де в Європі грають виставу «Бійцівський клуб», – це театр у Вільнюсі, звернулись до них. Але нам відповіли: «Вибачте, нічого не можемо підказати, бо не знайшли, де отримати права. І виставу ще зіграємо останній раз і знімаємо її з репертуару». Я думаю, ми теж незабаром закриємо цю виставу, бо поставимо нові.

З поставлених у театрі «Актор» вистав, за вашою оцінкою, успішні всі?

Ні, не всі.

Які не виправдали сподівань?

Не скажу. Є анекдот: Карабас Барабас підкурює тліючим Буратіно сигару, кидає його в камін і каже: «Так, не про такий театр я мріяв». Не все так, як би хотілося, не все доведено до надвисокої майстерності. Але…

Успішність оцінюєте заповненою залою?

Не тільки. Я знаю, що на деякі вистави, до яких я ставлюся рівно, квитки розкуповують. Хочеться, щоб було ще крутіше, щоб сюди ходили лідери думок. Хочеться, щоб люди прагнули сюди потрапити. Бо той рівень свободи, який я даю режисерам і артистам, напевно, не дає жоден художній керівник.

З антрепризами свою продюсерську роботу продовжуєте?

Звісно.

То хто ви сьогодні більше: продюсер чи художній керівник?

Художній керівник. Понад те – директор театру.

На жаль, на все не вистачає часу. У мене ж ще є школа акторської майстерності («Сверхзадача». – «Главком»). Але як продюсер я теж при ділі.

Що зараз продюсуєте?

Ми робимо балет «Дон Кіхот», його ставить Ольга Семьошкіна (український хореограф. – «Главком»). Буде велика прем’єра у грудні в Жовтневому палаці. Ще ми ставимо комедію «Тестостерон» у рамках антрепризи.

Спочатку разом із продюсеркою «Дикого театру» Ярославою Кравченко, потім із керівником «Золотих воріт» Стасом Жирковим ви вели на bit.ua шоу «Почему_собаки_не_ходят_в_театр». Чому воно припинило існування?

Театр – це ж для розумних. Ця тема, вона непопулярна, бо театр змушує думати. Лише 7% населення планети ходить в театр. Ми з онлайн-програмою і так довго протрималися.

Якось у Facebook ви дали визначення двом термінам. Перший – «театралити» – ходити в театр з друзями, в антракті пити коньяк, обговорювати-хвалити режисерів, художніх керівників, драматургів, художників, артистів. І другий – «театролити» – критикувати вистави, режисерів, артистів… Після яких вистав ви востаннє «театралили», а після яких «театролили»?

«Театролити» зараз мені нема що. Я став дуже вибагливим до своїх походів у театр. Немає зайвого часу, тому переглядаю лише найкраще.

«Потеатралити» я би порадив усім у театрі «Золоті ворота», можна подививсь, напевно, увесь репертуар. До речі, у нас з ними по плану ще буде копродукція, і ще одну виставу – «Мітіне кохання» – ми забираємо до себе в репертуар. Чудові вистави є у Молодому театрі. Такі, як «Загадкові варіації», «Однорукий». Є на що подивитися в Дикому театрі – мені сподобалась вистава «Том на фермі». А зараз у них буде приголомшлива прем’єра зі згаданого вже конкурсу Taking the Stage за п’єсою Мартіна Макдонаха «Лейтенант з острова Інішмор». У Російській драмі є чудова вистава «Олександр Вертинський. Бал Господень», йому вже тисяча років і він просто чудовий. Ще одна з найкращих вистав цього театру – «Краєвид з мосту». У театр Франка треба обов’язково сходити на «Швейка», «Живого трупа» та Morituri te salutant.

Катерина Пешко, Станіслав Груздєв (фото), «Главком», 4 листопада 2017 року