Лютий 2016 року був багатий на суперечки довкола антипіратських норм законопроекту #КіноКраїни №3081-д.

Галина Петренко, «Детектор медіа»

8 лютого громадська рада Держкомтелерадіо поширила листа з критикою окремих норм, до якого трохи згодом приєдналися УАВПП та НСЖУ.

9 лютого відбулися одразу два заходи: прес-конференція ІнАУ «Інтернет у небезпеці» та засідання Комітету з питань культури та духовності. Учасники першого різко розкритикували закладений у законопроекті механізм боротьби з незаконно розміщеним в інтернеті контентом. Учасники другого знову ж таки чимало його критикували, а також обговорили можливі компромісні поправки — зокрема, звуження сфери дії закону лише до аудіовізуальної сфери.

Нарешті, 12 лютого під час сесії «Держава як сервіс (GaaS): захист інтелектуальної власності як умова розвитку телекомунікаційного ринку», організованої Асоціацією правовласників та постачальників контенту разом із юркомпанією Jurimex у рамках конференції «#TIM: Broadband 2016», представники правовласників та операторів телекомунікаційного ринку зібралися разом, щоби спробувати публічно домовитися про спільну позицію.

Історія створення законопроекту №3081-д нагадує листа Дяді Федора з Простоквашина (якщо пам’ятаєте — його почав писати хлопчик, а потім від себе дописували кіт та пес): документ утворився в результаті злиття двох написаних різними командами законопроектів на підтримку кінематографії, попутно переживши спробу досягти компромісу шляхом перемовин між ІТК та ІнАУ. Тож не дивно, що кожен може побачити в ньому щось своє та знайти, за що його покритикувати. Власне, під час сесії «Держава як сервіс (GaaS)» найбільший «розбір польотів» антипіратському механізму законопроекту влаштував саме Юрій Крайняк — член команди одного з його авторів Миколи Княжицького.

«Детектор медіа» і ГО «Телекритика» теж мають зауваження до того, як цей механізм наразі прописано. Найбільше занепокоєння викликає п. 6 ст. 52¹, який каже, що за певних умов хостер та (або) інтернет-провайдер зобов’язаний заблокувати сайт, на адресу якого є скарга щодо розміщення нелегального контенту. Враховуючи, що той, хто подає скаргу, може не ідентифікувати себе й не надавати документів на підтвердження права власності, прописаний у законопроекті механізм відкриває широке поле для зловживань.

Свою позицію ваша авторка під час виступу донесла до учасників сесії, нагадавши також про те, що самого лише антипіратського законопроекту (яким би він не був) для подолання піратства недостатньо. Не менш важливим є розвиток асортименту легальних майданчиків контенту й масова відмова рекламодавців від розміщення реклами на піратських сайтах. А про що говорили інші учасники дискусії — читайте далі.

Григорій Шверк, народний депутат України:

— На мій погляд, одна з основних проблем нашої країни — і в залі Верховної Ради, і в багатьох інших місцях — це невміння домовлятися. Таке враження, що кожен хоче в будь-якому питанні перемогти, а не отримати результат. Простих рішень не буває, вони завжди складні. Я закликаю учасників сьогоднішньої дискусії намагатися почути один одного.

Мабуть, усі розуміють, що так, як є зараз (з інтернет-піратством. — ДМ) — це неправильно. І так, як написано в законопроекті (№3081-д. — ДМ) — це, скоріш за все, теж неправильно. Але коли його голосували в першому читанні, на трибуну вийшов Олександр Данченко й під протокол сказав: та частина закону, яка стосується телекомунікацій та інтелектуальної власності, буде суттєво допрацьована. І з цим погоджуються всі. І всі готові конструктивно спілкуватися з цього питання.

Юрій Крайняк, керівний партнер юридичної компанії Jurimex:

— Україна підписала Угоду про асоціацію з ЄС. Згідно з цією угодою, ми маємо привести своє законодавство до тих норм і правил, які прийняті в Євросоюзі. 2014 року, практично одразу після ратифікації Угоди про асоціацію, Кабінет міністрів затвердив план заходів з імплементації законодавства, одним із пунктів якого було законодавство щодо захисту інтелектуальної власності. Було визначено дату: липень 2015 року. Як відомо, липень 2015 року вже минув, але дотримання термінів в Україні ніколи не було сильною стороною.

Але в ЄС теж незадоволені своїм законодавством у сфері охорони інтелектуальної власності. Воно реформуватиметься, але не зрозуміло як. У різних країнах ЄС прийняті різні схеми захисту авторського права.

Актуальні законодавчі ініціативи, які є в порядку денному поточної сесії Верховної Ради:

• №3766 від 13 січня 2016 року «Про зміну системи регулювання економіки» — Олександра Кужель, Оксана Продан та інші депутати пропонують узагалі скасувати авторське право. Я не знаю, які перспективи в такого законопроекту, але він є. В пояснювальній записці сказано, що регулювання авторського права, серед іншого, заважає економічному розвитку. В цьому є певна частка істини, тому що існують країни — наприклад, Сингапур, — які свій економічний стрибок робили в умовах штучно відключеного авторського права. Весь розвиток Сингапуру до 1986 року базувався на тому, що він крав технології у провідних країн. Тільки в 1986 році під загрозою міжнародних санкцій Сингапур почав вводити законодавство про охорону інтелектуальної власності;
• були ще кілька законопроектів, які охоплювали вузьку сферу — колективне управління правами. Було зареєстровано два законопроекти, обидва відкликані наприкінці минулого року;
• №3353 від 23 жовтня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет». Поданий Кабінетом міністрів за два дні до приїзду спонсорської делегації від МВФ та США і зроблений дуже нашвидкуруч;
• №3081-д від 27 листопада 2015 року «Про державну підтримку кінематографії в Україні». Законопроект дуже непростий, перш за все, через те, що він має бути збалансований і виступати результатом домовленостей не лише між сферами правовласників і галузі телекомунікацій, а перш за все між цими двома групами осіб та суспільством, яке зацікавлене в доступі до інформації.

Оскільки законопроект №3081-д уже пройшов перше читання, далі говоритимемо саме про нього. Схема захисту копірайту, прописана в цьому документі, виглядає таким чином:

1. Заявник звертається до власника сайту. Ідентифікація заявника й перевірка наявності в нього прав не здійснюється, що, в принципі, означає: з заявою про порушення прав на інтелектуальну власність може звернутися будь-хто.
2. Отримавши заяву, власник сайту протягом доби має заблокувати контент або відмовити в блокуванні, надавши документи, які підтверджують законність його розміщення в нього на сайті. Є особливості щодо власників багатокористувацьких мереж (так у законі називаються соціальні мережі, файлообмінники та інші подібні сайти): вони не можуть відмовити в блокуванні контенту.
3. Якщо власник сайту або багатокористувацької мережі не блокує у встановлений термін контенту, заявник має право звернутися з відповідною заявою до хостера — й далі вже відбувається блокування на рівні хостера. Хостер має право відмовити в блокуванні лише з суто формальних причин — наприклад, якщо заяву подано або оформлено не так, як вимагає закон.
4. Невиконання власником сайту, багатокористувацької мережі або хостером вимог щодо блокування дозволяє покласти на них відповідальність за порушення авторських прав.

Ось кілька проблем цієї схеми:

1. Немає ідентифікації заявника. В інтернеті зовсім нескладно зареєструвати будь-який нікнейм і вже під ним вступати у взаємодію стосовно порушення прав на інтелектуальну власність.
2. Немає підтвердження прав заявника. При цьому з п.1 випливає, що хто завгодно може звертатися від імені заявника й це призводитиме до хаотичного блокування сайтів.
3. Недостатньо прописані підстави для відмови в блокуванні контенту. Тих, які є в законопроекті, об’єктивно мало, й потрібно надавати документи, що підтверджують ці підстави. Уявіть, що я сам створив якийсь об’єкт авторського права й розмістив його в себе на сайті: які документи в мене можуть бути при цьому? Не буду ж я сам із собою підписувати договір.
4. Автоматичне блокування.
5. Покладання відповідальності на операторів телекомунікацій. Вони, звісно, мають нести відповідальність — але за недотримання процедури, а не за розміщення контенту, до якого не мають стосунку.
6. Розкриття персональних даних про власника сайту та сторінки в соцмережі має відбуватися за першою вимогою невстановленої особи з невстановленими повноваженнями.
7. Відсутність судового контролю — передбачена не досудова, а позасудова процедура. Учора (11 лютого. — ДМ) Комітет з питань культури та духовності (головний для цього законопроекту. — ДМ) отримав заяву від Американської торгово-промислової палати, де вона також заперечує проти позасудової процедури.

Яким чином ці проблеми можуть бути вирішені та що пропонується в поправках до другого читання:

1. Ідентифікацію заявника має проводити якась незалежна сторона. Наразі активно обговорюється питання про те, щоби такі звернення йшли не напряму, а за посередництвом адвоката. Він може перевірити і наявність повноважень, і ідентифікувати особу, яка звертається. Також потрібно використовувати цифровий підпис при поданні заяви.
2. Підтвердження прав заявника. Вимагати всі документи, які є в правовласника, — достатньо складно і пов’язано з розкриттям комерційної інформації. Пропонується такий варіант: заявник має як мінімум назвати той документ, за яким йому належать права, вказати всі його суттєві умови, термін дії, процитувати пункти, згідно з якими він вважає, що права належать саме йому — це у випадку, якщо права виникли на основі договору. Якщо ж права виникли не на основі договору, а просто людина сама створила твір, то саме так вона й має написати.
3. Підстави для блокування хостером. Однією з них має бути відсутність будь-якої відповіді від власника сайту.
4. Відповідальність провайдерів телекомунікацій пропонується привести у відповідність із вимогою Угоди про асоціацію з ЄС. Тобто хостер має нести відповідальність, тільки якщо він сам якимось чином контролює той контент, на який є скарга, — якщо він сам його розміщує. Те саме з провайдерами телекомунікацій.

Костянтин Жакун, член правління ІнАУ:

— Особливість вітчизняного ринку інтернет-провайдерів полягає в тому, що приблизно половину домогосподарств підключено до топ-десятки операторів зв’язку. Іншу половину абонентів обслуговують інші оператори зв’язку — їх близько 5 тис.

За безлімітний доступ до інтернету споживач платить 85 грн. на місяць. У той же час, «Міст шпигунів» в онлайн-кінотеатрі коштує 120 грн. за дві години перегляду.

Місія оператора зв’язку, в моєму розумінні, полягає в наданні споживачам негарантованого доступу до ресурсів інтернету. Чому негарантованого? Тому що ми можемо гарантувати доступність ресурсу лише в своїй мережі. Але в той же час за ці невеликі 85 грн. на місяць нам намагаються нав’язати додаткові «послуги»: стежити за своїми споживачами, видаляти чужу інформацію з інтернету, блокувати, фільтрувати інформацію або ресурси. Усе це означає додаткові витрати.

Потрібно бути реалістами: ті 5 тис. невеликих операторів зв’язку точно нічого блокувати не будуть, навіть якщо буде закон — вони не мають людей, обладнання, і їх не буде. Я не вірю в адвоката, який напише скарги 5 тис. провайдерів. Але постраждає топ-десятка найбільших провайдерів, тому що вони все це мають. Можливо, буде якийсь перетік абонентів.

У нас є негативний досвід північно-східного сусіда, коли просто прикриваються красивою історією блокування ресурсів, що займаються піратством. Захист авторського права — це перший етап. Другий етап — і в нас він уже починається — це захист дітей в інтернеті, теж через блокування. І третій етап — закриття будь-яких сайтів. Провести в інтернеті чітку лінію щодо того, де є авторське право, а де його порушили, достатньо складно. Тому я вважаю, що ми не отримаємо бажаного результату. Крім того, буде повторний бум пірінгових платформ — зафільтрувати їх у мережі оператора неможливо. Китай витратив купу грошей на свій великий Firewall — кожен китаєць знає, як його обійти. Але формально держава вважає, що вони все заблокували.

Павло Миколюк, директор юридичної компанії Vindex (представляє інтереси «Медіа Групи Україна»):

— Першорядне завдання юридичного представника — виявити факт порушення авторських прав. Ми отримуємо доволі багато інформації з різних джерел — результати моніторингів, інформацію від абонентів, провайдерів, конкурентів. Потім ця інформація перевіряється, і якщо ми знаходимо підтвердження, то готуємо до провайдера, в мережі якого виявили нелегальний контент, інформаційного листа: попереджаємо його про те, що ми володіємо такою інформацією, просимо його перевірити цей факт і у випадку його підтвердження — припинити незаконну трансляцію.

Уже на цьому етапі можна досягти результату, який ми вважаємо найбільш позитивним: припинення правопорушення. Хоча деякі провайдери реагують на ці листи по-різному, вбачаючи в них ледве не рейдерські захоплення та прямі погрози. Якщо провайдер не припинив незаконної ретрансляції, не виходить на зв’язок та не хоче укладати договір із правовласником, ми ініціюємо або кримінальне провадження, або подаємо господарський позов. У нас налагоджено достатньо ефективну взаємодію з правоохоронними органами, ми проводимо відповідні тренінги, допомагаємо поліції документувати ці злочини, супроводжуємо справи в судах.

Що стосується власне правопорушень, то дуже поширеною є незаконна трансляція платних телеканалів «Футбол 1» і «Футбол 2» в мережах інтернет-провайдерів. Інтернет-провайдери надають послугу IPTV для своїх абонентів, не маючи відповідних ліцензій, і супроводжують свої порушення якоюсь легендою. Найчастіше зустрічаються такі легенди:

1. «У мене телеканали в тестовій трансляції». Насправді провайдер повинен розуміти, що з першої секунди такої трансляції відбувається порушення прав і для суду не важливо, як провайдер її називає — тестовою, домашньою, ознайомчою тощо.
2. «У мене немає ліцензії провайдера програмної послуги, я інтернет-провайдер». Як правило, інтернет-провайдери розповідають, що в них немає IPTV й вони продають приставки, які купують у сторонніх осіб. Або що стрім усередині їхніх мереж організований не ними. Це також не витримує критики, тому що можна легко визначити IP-адреси, з яких іде стрім.
3. «Я провайдер ОТТ, мені не потрібна ліцензія та договори з правовласниками». Цю легенду ми спростували в ході низки судових позовів і тепер, мабуть, ні в кого немає сумнівів, що провайдери ОТТ зобов’язані укладати договори з правовласниками.
4. «У мене немає договорів із правовласниками, я надаю послугу та отримую її від стороннього сервісу — іншої юридичної особи». Це теж не має значення, тому що формально склад злочину є.
5. «Я транслюю футбольні матчі інших телеканалів, а не “Футбол 1” / “Футбол 2”». Канали «Футбол 1» та «Футбол 2» є ексклюзивними трансляторами матчів низки чемпіонатів, тому будь-яка трансляція з каналів НТВ чи «Матч ТВ» є порушенням прав «Медіа Групи Україна».
6. «Я відключу трансляцію на час суперечки з “Медіа Групою Україна”, а потім поверну». Такі випадки трапляються. Для нас це сигнал, що провайдер є злісним порушником, й інформувати та попереджати його повторно ми вже не будемо — одразу підготуємо відповідний позов.

Анатолій Максимчук, заступник генерального директора StarLightMedia:

— Наша медіагрупа є одночасно одним із найбільших виробників контенту, інтернет-провайдером та власником сайтів. І законопроект №3081-д стосується нас у різних ролях. Безумовно, він викликав велику дискусію, і це дуже добре, оскільки в її рамках вдалося виявити найпроблемніші місця. Наступним кроком має стати його доопрацювання в комітеті.

Проблема піратства — це не тільки проблема покарання. Вона є комплексною, й закон — це лише одна з її частин, спрямована на мінімізацію проявів піратства.

Одним із основних проблемних питань стало те, що серед осіб, які можуть бути притягнені до відповідальності, є оператори та провайдери телекомунікацій. У рамках дискусії з ІнАУ й Комітетом з питань інформатизації та зв’язку вдалося досягти компромісу: якщо гравець комунікаційного ринку виконує виключно операторські чи провайдерські функції, він не має нести відповідальності за контент і порушення авторських прав, оскільки є лише інформаційним посередником (тобто домовилися залишити статтю 40 закону «Про телекомунікації» в чинній редакції). Якщо ж оператор чи провайдер надає послуги хостингу, то він має брати участь у цих правових відносинах. Це цивілізована практика в тій частині світу, де немає відповідальності кінцевих користувачів.

Наступним важливим моментом, що викликав бурхливі дискусії довкола законопроекту, стала цензура (інша справа, що про неї більше кричали не ті, кого це стосується — тобто не інтернет-сайти, видання чи телеканали). Є пропозиція обмежити перелік об’єктів, які захищаються за досудовою процедурою notice and takedown, аудіовізуальним контентом, фонограмами і програмами організацій мовлення.

У пошуках рішення для ще однієї проблеми — ідентифікації заявника — ми провели дуже багато дискусій з усіма учасниками ринку. Й модель із адвокатом є найбільш прийнятною з багатьох причин. На жаль, реєстри не вирішать проблеми, оскільки лише компетентна думка особи, яка розуміється на даному питанні, може допомогти в ідентифікації заявника й визначити, чи справді в нього є ті права, які він збирається захищати.

Галина Петренко, «Детектор медіа», 16 лютого 2016 року