Співвласник і виконавчий директор МКФ «Молодість» Владислав Лясовський про особливості кінофестивального ринку світу, про те, чому державне фінансування життєво необхідно будь-якому фестивалю, і на чому кінофестиваль може заробити.
Катерина Федоришина, «Экономические известия»
Запитання: Якими є особливості світового кінофестивального ринку?
Відповідь: Тут треба спочатку згадати про передісторію й про те, звідки взагалі з’явився кінофестивальний ринок. На початку XX століття, коли кіно переживало бум, уже існували певні перешкоди (зокрема цензура), що не дозволяли дивитися всі фільми, які хотілося подивитися. На цьому ґрунті почали з’являтися так звані кіноклуби. Як правило, вони демонстрували ті фільми, які з певних причин не вийшли в прокат.
Однією з проблем вільного перегляду кіно того часу була логістика, тобто проблема з вільним перевезенням плівок з однієї країни в іншу. Доходило до того, що кожен маленький регіон кожної країни міг дивитися в основному тільки власне, регіональне кіно та не отримував доступу до фільмів інших країн і регіонів. Один із перших кіноклубів виник у Лондоні у 20-ті рр. минулого століття, причому заснували його Бернард Шоу та Герберт Уеллс. Він став майданчиком не тільки для перегляду стрічок, які не могли бути показані на широкому екрані, а також для дискусій, обговорень і запозичення досвіду професіоналами.
Перший кінофестиваль відбувся у Венеції 1932 р. На цей фестиваль привезли фільми з різних регіонів Італії. Цікавим є той факт, що на першому Венеціанському кінофестивалі демонстрували й наш, вітчизняний фільм Олександра Довженка «Земля». Отже, з 1932 р. кінофестивальний рух отримав путівку в життя. Наступним великим кінофестивалем був Каннський. Він мав стартувати в 1939 р. напротивагу Венеціанському, та через початок Другої світової війни був відкладений, і старт його відбувся лише 1946 р. Відтоді з регіонального кінофестивалю Каннський фестиваль перетворився на кінофестиваль номер один у світі. Слід зауважити, що при всій своїй успішності, значущості та авторитеті Каннський фестиваль як мінімум двічі (1958 і 1960 рр.) було скасовано через брак коштів. Однак коли Каннський фестиваль був обраний Голлівудом як європейський майданчик просування голлівудського кіно, він отримав додатковий імпульс і відтоді став бізнес-проектом із щорічним мільярдним оборотом.
Отже, якщо говорити про кінофестивальний ринок світу, треба зазначити, що він дуже динамічний і вкрай складний через потребу перебувати в мейнстрімі й одночасно виконувати професійні завдання майданчика для режисерів і кінобізнесу. З фінансового погляду цей ринок також дуже важкий, він потребує безумовної підтримки держави та муніципальної влади, без чого успіх будь-якого кінофестивалю (не беручи до уваги декілька топ-фестивальних бізнес-проектів) є мало прогнозованим.
З: Канни отримали можливість стати провідним кінофестивалем світу саме завдяки іміджевій складовій, привнесеній Голлівудом?
В: Канни спочатку створювалися насамперед як світський захід. Професійна його складова з’явилася дещо пізніше. Особливо вона стала явною після відкриття le marche du film – Каннського кіноринку, де відбуваються продажі, підписання попередніх договорів і контрактів байєрських компаній з кінопродюсерами. Ця складова дала можливість створити органічне середовище, що є світським, пафосним заходом, й авторитетний майданчик для ведення переговорів та укладення договорів гравцями ринку.
Фестиваль – це не тільки покази. Особливо якщо ми враховуємо сучасні зміни в носіях кіно. Раніше кінотеатр був єдиним місцем, де можна подивитися кіно. А з появою інтернету й інших ресурсів привернути глядача в кінозали стає важким завданням. На жаль, глядач насамперед ходить на розважальні фільми, які дають можливість відпочити. А кінофестивальне кіно серйозно відрізняється від розважального. Воно змушує думати й залишає сильний емоційний слід після перегляду. Одне з головних завдань кінофестивалю – залучення глядацької аудиторії. Тобто фестивалі орієнтовані на кіноглядача, який думає. А світська складова такого заходу розширює аудиторію фестивалю і приваблює тих, хто, окрім іншого, хоче бути причетним до його пафосу.
З: Як «Молодість» витримує цей баланс?
В: Це єдиний в Україні кінофестиваль, акредитований Міжнародною федерацією асоціацій кінопродюсерів. Це також єдиний український кінофестиваль, що входить до топу світових кінофестивалів. У «Молодості» все чудово з професійного погляду. У нас якісна команда відбірників кіно, яка розуміє й знає, як відбирати якісні стрічки, у нас є Андрій Халпахчі, який стоїть коло керма фестивалю понад 25 років і став світовим брендом, разом із самим фестивалем.
Однак аудиторія в Україні, яка цікавиться арткіно, ще не така широка. Кінофестивальний рух у принципі передбачає симбіоз шоу, ефектів з одного боку, що надають статусності заходу та залучають спонсорів, і професійної складової, що витримана на рівні світових вимог. Перед нами зараз стоїть завдання – додатково поліпшити статусний, іміджевий бік «Молодості», не на шкоду професійному. Це допоможе підняти фестиваль на рівень, порівнянний з іншими топ-кінофестивалями світу.
Крім того, кінофестиваль, особливо світового рівня, залучає до міста туристів, інвестиції та додає можливість заробити фінансові дивіденди в ресторанному й готельному бізнесі, а також у всьому, що пов’язано з навколофестивальною діяльністю. Цей факт має особливо цікавити муніципальну владу й надавати їй додатковий аргумент для допомоги заходу. А допомога ця будь-якому кінофестивалю вкрай потрібна.
З: Фестиваль співпрацює з державними відомствами?
В: Наш постійний партнер – Державне агентство України з питань кіно при Міністерстві культури. Зараз ми плануємо тісно співпрацювати з Київською міською державною адміністрацією. Причому в цій ситуації існує певна колізія законодавчого порядку. Наш кінофестиваль від початку заточено на показ дебютних робіт молодих режисерів. В Україні є Міністерство молоді та спорту, а також Міністерство освіти, яке теж здійснює роботу з молоддю. Але за правилами один захід не може отримувати бюджетне фінансування одночасно з декількох державних джерел, тому «Молодість» залишається підопічною виключно Міністерства культури. Хоча додаткове фінансування нам зовсім не завадить.
Насправді, бюджетні проблеми у фестивалю дуже серйозні. Зараз перед нами стоїть завдання показати державним відомствам, що будь-яка вкладена в «Молодість» копійка принесе державі гривню, а то й десять. Ми хочемо довести, що кінофестиваль – економічно вигідний захід, а його іміджева складова дасть серйозні позитивні бонуси країні в цілому та столиці зокрема. Щодо фінансування фестивалю, наведу маленький приклад. У 2015 р. загальна сума фінансової допомоги, виділеної на проведення «Молодості» зарубіжними дипломатичними представництвами в Україні, в декілька разів перевищила допомогу від нашої держави в усіх її формах.
З: На чому кінофестиваль узагалі може заробити?
В: Перша складова заробітку будь-якого кінофестивалю – це box office. Вартість квитка в Україні та Європі, звичайно, відрізняється. А в Каннах, наприклад, квитки на кінофестиваль не продаються зовсім. Канни заробляють на тому, що продають скринінги. Фільми, які хочуть себе презентувати, викуповують цілі зали, на показ запрошують продюсерів, партнерів і потенційних партнерів. На цьому кінофестиваль заробляє мільйони доларів за один фестивальний сезон. Нам про цю концепцію думати ще рано.
Зазвичай формування бюджету кінофестивалю є таким: 30% коштів приходять з державного бюджету, 30% – муніципальні гроші, 30% – спонсорські вкладення та 10% – box office. З цієї формули будується бюджет фестивалю в країнах, які переживають кризу не так часто, як ми.
У нас ситуація дещо відрізняється, і стандартна формула бюджету є інакшою. Найбільша частина вкладень у наш фестиваль припадає на спонсорські гроші. Традиційно кінофестиваль отримує певний дохід також від реклами та від ринку в цілому. Однак з урахуванням українських умов і повної відсутності ринку, завдання нашого фестивалю полягає навіть не в заробітку. Більшою мірою воно полягає в тому, щоб довести державним структурам і партнерам, що кінофестиваль може залучати в місто додаткові кошти від туристів, а також впливати на розширення кіновиробництва, що саме по собі також приводить до залучення інвестицій. Щодо розширення кінобізнесу, я говорю про використання місцевих локацій, про виробництво спільних фільмів з іншими країнами.
Утім, проблеми з фінансуванням кінофестивалів – це нормально для ринку в цілому. Крім 2-3 топ-фестивалів, усі відчувають бюджетні проблеми. Щороку кожен фестиваль у кожній країні світу зобов’язаний знову доводити партнерам, місцевій владі та державним відомствам свою спроможність, щоб отримати додатковий бюджет. У цьому немає нічого надприродного, така реальність, і щоб бути ефективними, її треба враховувати.
Катерина Федоришина, «Экономические известия», 30 червня 2016 року