25 та 26 червня 2016 року у Києві (на столичному “Арт-причалі”) відбудеться кінофестиваль короткометражних фільмів “Відкрита ніч. Дубль 19”.
Катерина Константинова, “Дзеркало тижня“
У конкурсній програмі фестивалю — ігрові, неігрові та анімаційні стрічки. Найкращі роботи обере журі, до складу якого традиційно входять фахівці у сфері мистецтва. А цьогоріч визначатимуть найкращі фільми також відомі українські політики. Загалом, це фестиваль, на якому молоді українські кінематографісти можуть презентувати свої нові роботи та подати заявку на своє ж майбутнє у мистецтві.
Цьогорічна “Відкрита ніч. Дубль 19” планує розширену програму, що складатиметься з традиційного нічного перегляду фільмів українських авторів, а також із міжнародної сторінки, яку повністю буде присвячено чеському студентському кіно та спілкуванню з авторами фільмів. Планується вручення трьох призів переможцям конкурсу глядацьких симпатій у чеській програмі. Саме “Арт-причал”, на якому останніми роками й відбувається “Відкрита ніч”, дозволяє зробити гостьову програму чеського кіно денною.
Почесними гостями 19-го фестивалю стануть молоді режисери з Чехії — студенти і випускники FAMU (чеської Фільмової Академії), які представлять 8 короткометражних стрічок. Також відбудеться показ фільму 1929 року “Еротикон” чеського режисера Густава Махати. Він ітиме в супроводі музики гурту з Праги Forma.
Цьогорічною новацією стане збільшений призовий фонд для переможців, і, як експеримент, для учасників було запроваджено вступний внесок у розмірі 100 грн. Тому під час закриття фестивалю планується нагородження переможців із врученням дипломів та грошових призів. Призовий фонд поступово наповнюється вступними внесками учасників, які вже подали на конкурс свої фільми.
Взагалі, “Відкрита ніч” — це єдиний національний фестиваль, зосереджений на пошуку та відборі нових імен кінематографістів. Тому фільми “Відкритої ночі” показуватимуть на 50-ти майданчиках України та світу.
Якщо повернутися до історії цього форуму, то кінофестиваль “Відкрита ніч” народився у червні 1997 року як огляд найцікавіших здобутків саме українського кіно. Фестивалю 19 років. За цей час у складі журі побували понад 100 відомих митців не лише України, а й світу. Серед них: Ліна Костенко, Юрій Іллєнко, Олег Скрипка, Влад Троїцький, Юрій Щербак, Володимир Войтенко Сергій Фоменко, Юрій Шевчук, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, кінознавець із Польщі Гжегож Пеньковський, композитор Вірко Балей (США) та багато інших.
Щороку фестиваль іменується як “Дубль”. Раніше головною локацією перших “Дублів” був майданчик на Андріївському узвозі. А вже з 2013-го фестиваль проходить на столичному “Арт-причалі”.
До того ж фестиваль щорічно розширює свою географію. 2015 року “Відкрита ніч” у режимі реального часу охопила 52 екрани в різних містах України та за її кордоном, у тому числі в чотирьох містах зони АТО та в 10 країнах світу.
Окрім традиційного фестивального показу, програма включає перегляд студентських фільмів іноземних кіношкіл, майстер-класи від провідних українських та європейських митців.
Арт-директор фестивалю, кінорежисер і педагог Михайло Іллєнко:
— Наш фестиваль уже з першого дубля в 1997 році був запрограмований як фестиваль українського кіно. Традиційна нічна програма розглядає вітчизняні короткометражні фільми — студентські, дипломні, дебютні, професійні й навіть аматорські.
Існує чимало складних формул з чисельником і знаменником, що мають відповідати з точністю до трьох знаків після коми, чи є цей фільм українським. Фестиваль “Відкрита ніч” дотримується іншої методи. Ми виходимо з того, що в глядача у залі немає калькулятора. Він йому не потрібен. Глядач сам, без складних розрахунків скаже: “Це американський фільм, це італійський, японський, російський…” І жодними формулами його не заплутаєш. Скільки б не пояснювали глядачу, що російський серіал треба вважати українським лише тому, що режисер народився в Луцьку, — глядач сумнівається.
“Відкрита ніч” збирає фільми, про які кожен після перегляду зможе сказати: “Я дивився українське кіно”.
Як ці фільми підтверджують приналежність до українського прапора — окреме питання. Для цього є контексти — історичний, соціальний, ментальний, фольклорний, політичний, географічний, мелодичний, і, звичайно, мовний. Утім, мова — не єдиний і не абсолютний критерій. Усі ми бачили українські документальні фільми про події на Майдані, де звучать різні мови. Згадаємо кіно без слів, наприклад фільми Чапліна, про які ніхто не скаже, що це китайське кіно. Є дуже багато способів спростувати тезу: “Кіно не має національності”. “Тіні забутих предків” — світова класика, але фільм український.
Фестиваль має справу з дебютним кіно. Майже кожна знімальна група — це команда волонтерів. Утім, дебютантам, а буває — і непрофесіоналам, у своїх скромних роботах інколи вдається побудувати унікальні моделі реальності, незважаючи на брак коштів і техніки. Ми не маємо наміру перетворити фестиваль на змагання ресурсів та технологій.
Фестиваль ніколи не захоплювався кінематографом для гурманів. Це справа інших фестивалів. Нам сьогодні необхідно повернути українського глядача до наших фільмів. Дев’ятнадцятий рік поспіль “Відкрита ніч” змагається з хворобливими тенденціями українського депресивного кіно, навіяними радянською спадщиною. Ця спадщина закріпила за нами маргінальний набір колізій, ілюзій і сюжетів про хохлів — неспроможних, недоречних, непричетних, — віддавши метрополії героїчні легенди.
Один із головних пріоритетів фестивалю — пошуки українського Героя. Це амплуа, цей статус залишається найдефіцитнішим у нашому кіно.
Фестивальні фільми одночасно і синхронно з Києвом дивляться на багатьох екранах України, в тому числі — у зоні АТО. Це одна з програм фестивалю, яка не зупиняється на фестивальному перегляді. Вона має продовження впродовж року. Побувавши з фестивальними фільмами у прифронтових містах і на лінії розмежування, я зробив для себе висновок: головна фокус-група країни сьогодні саме там. Формуючи фестивальну програму, наша команда усвідомлює: згодом ми повеземо її до наших бійців.
Одне слово, цьогорічне гасло фестивалю “Відкрита ніч”: “МИ — ДЛЯ НАС — ПРО СЕБЕ”.
Катерина Константинова, “Дзеркало тижня“, 17 червня 2016 року, №22