Ольга Москаленко, «Коментарі» про особливості державної підтримки кіновиробництва.
Чиновники не здатні відійти від шаблонного мислення, ігноруючи кіносюжети, які можуть дати нових героїв і об´єднати суспільство
На початку жовтня Державне агентство з питань кіно оголосило конкурс кінопроектів для формування Програми виробництва та розповсюдження національних фільмів на 2014-2015 роки. Основними темами, що увійшли в програму, стали 80-річчя першого президента незалежної України Леоніда Кравчука, подвиг героїв бою під Крутами та пам´ять жертв геноциду Української нації в 1932-33 роки. Крім того, на державну підтримку можуть розраховувати стрічки про подвиги воїнів-інтернаціоналістів і фільми, приурочені до 70-річчя Перемоги у Великій вітчизняній війні.
Без сумніву, необхідність підтримки державою історичного та патріотичного кіно важлива. Все ж таки воно сприяє формуванню національної ідентичності, чого так не вистачає українцям, а подвиги земляків – чудовий приклад для виховання підростаючого покоління. При цьому не можна не відзначити, що ситуація з художнім патріотичним кіно в Україні складається не найкращим чином: його практично немає.
Одна з основних проблем – спільна для всього українського кінематографа: мале фінансування фільмів. Історичне кіно – дорогий продукт, оскільки на якісний реквізит і відтворення правдивого антуражу потрібно витратити чималу частину бюджету стрічки. Тим часом, за словами виконавчого директора Української Кіно-Асоціації Ігоря Савиченка, в 2014 році на виробництво фільмів буде виділено на 100 млн грн менше, ніж у 2013-му. Тобто багатомільйонна підтримка від Держкіно майбутніх картин апріорі «не світить».
Втім, є варіант зняти кіно, не витративши багато грошей, «переосмисливши» тему і відійшовши від історичності. Але тоді на виході вийде або спірний артхаус, як картина Юрія Іллєнка «Молитва про гетьмана Мазепу», або поетичне кіно в стилі «Мамая» Олеся Саніна. Справа в тому, що перше і друге здатні оцінити переважно кіногурмани, тому патріотичний меседж, розрахований на широкі маси, такими стрічками навряд чи буде сказаний.
Не менше питань, ніж фінансування, викликає тематика фільмів, запропонована чиновниками. Яка чітко віддає знайомим радянським душком, хіба що генсеків замінили президенти, а героїзм «союзного розливу» злегка розбавлений героїзмом українським. Українцям пропонують картини про події, які не здатні об´єднати населення країни в одному національному пориві.
Особливо тривожить можливість чергових політичних та історичних спекуляцій на темі настільки улюбленої нинішніми державними мужами Великої вітчизняної війни. Але діячі кіноіндустрії в питанні тематики держзамовлення налаштовані досить оптимістично. Наприклад, Ігор Савиченко упевнений, що зміщення акценту з військової теми на героїчний опір – це позитив. «Це говорить про відмінність нашого відомства від, наприклад, Міністерства культури РФ, яке постійно підтримує проекти про Другу світову війну. Сподіваємося, що проекти, які будуть подані до цієї сесії, матимуть не радянське забарвлення, а покажуть історичні події з точки зору України. Адже раніше це було неможливо», – зазначає Савиченко.
Тим часом, за словами глави Української Кіно-Асоціації Дениса Ржавського, навіть з тем, запропонованих державою, може вийти першокласний продукт. «Ви можете назвати хоча б кілька яскравих українських фільмів про Голодомор чи про битву під Крутами? На мій погляд, це дуже глибокі і цікаві сюжети, на основі яких можна створити не просто якісне кіно, а справжні блокбастери. Чому б не спробувати це зробити?», – впевнений експерт.
Кінокритик Володимир Войтенко також упевнений, що тематика – це не основний «бич» сучасного українського кінематографа. «Абсолютно кожен твір, якщо він талановито зроблений, має перспективу привернути увагу. Це хоч сто разів може бути Кравчук як персонаж фільму кіно, проте суть у тому, як цей фільм буде зроблено і що автор хоче цим сказати», – сказав Войтенко.
При цьому кінокритик все ж не приховує свого здивування вибором тем, пропонованих Держкіно. За його словами, важко зрозуміти, чим керувалися ті, хто затверджував замовлення. «Якби я формував теми, я б по кожній детально розповів, чому замовляю саме її. А так я висловлю свою точку зору замовникам і виконавцям як член комісії, коли буде проходити слухання цих проектів. У мене, наприклад, великі сумніви, що фільм про Кравчука, при всій повазі до нього, буде адекватним у всіх сенсах», – зазначив Войтенко. Додавши, що якщо це буде дійсно якісний проект – аналітичний, послідовний і без жодного «воздвиження на п´єдестал», то, можливо, на нього чекає успіх.
Додамо, що фахівці кіноіндустрії впевнені: рішуче слово мають сказати молоді кінематографісти, які можуть небанально, сучасно і, найголовніше, по-українськи розкрити навіть такі «затерті» теми, як події початку або середини ХХ сторіччя.
Ось тільки особливого завзяття щодо історично-патріотичної кінематографії у молодих кінематографістів не спостерігається. Та й у вже заслужених авторів, прямо скажемо, теж. Особливо це стосується військової тематики. Звісно, можна згадати гучний «Той-Хто-Пройшов-Крізь-Вогонь», але до російського розмаху з його героями війни, якім не сходить з екранів, що демонструють непохитну любов до батьківщини, Україні далеко. Адже непогані сюжети, засновані на реальних подіях, знайшлися би. Навіть якщо повністю виключити події «приватизованої» росіянами Другої світової, на яку в українців є свої, найчастіше досить полярні погляди. Адже був і Афган, який оцінюється в суспільстві, на відміну від боротьби «наших » і «німців», цілком однозначно. Крім того, за 23 роки незалежності українські миротворці побували в багатьох гарячих точках планети. І проявили себе на полі бою так, що на добротний серіал матеріалу вистачить.
Ольга Москаленко, «Коментарі», 24 жовтня 2013 року