Дмитро Санін, “Дзеркало тижня“
Прем’єру картини “Шлях мерця” — “першого українського хорор-фільму” (на чому наполягають творці) — побачимо або наприкінці 2017-го, або на початку 2018-го. Проте навколо стрічки режисера Георгія Фоміна та продюсера Ігоря Савиченка вже утворюється така собі “міфологія”. Нетерплячі фанати майбутнього хорору з Миколою Вереснем у головній ролі (він грає самого себе) створюють про проект сторінки в Інтернеті, жваво коментують зйомки на заводі “Ленінська кузня”, який належить самі знаєте кому.
Згідно з попередніми анонсами, “в центрі сюжету — пригоди актора театру й кіно Вересня, який випадково отримує таємничу валізу-дипломат, після чого на нього починається полювання, і очолює його міністр МВС на прізвище Бармалаєв…”
Але це — тільки одна з ліній. Передбачається, судячи з тих-таки анонсів, навіть лінія царя Івана Грозного…
У творчій команді проекту, над яким працює компанія ТОВ “Директорія Кіно”, відомий український художник Андрій Єрмоленко та продюсер групи “Перкалаба” Олег Гнатів. У майбутньої картини досить розгалужена жанрова структура. Уточнюють: постмодерністський жлоб-арт у формі піджанру жанру “роуд-муві”.
Одне слово, можна уявити, скільки приємних турбот у зв’язку зі “Шляхом мерця” в продюсера проекту Ігоря Савиченка.
— Ігоре, вирішімо все-таки проблему жанру. Детектив? Жлоб-арт (як таке собі ноу-хау в українському кіно)? Чорна комедія? Чи повний і беззастережний синтез усього з усім?
— Це постмодернізм. Тому і з визначенням жанру певні проблеми. Це також і чорна комедія, і треш-хорор. За структурою — трагікомедія.
— Кандидатура Миколи Вересня як виконавця головної ролі виникла відразу? Чи були якісь варіанти, проби інших акторів? Чому саме Вересень?
— Перший варіант назви був “Вересень” — він носій образу, під нього писався сценарій. Ще на пітчингу Жора сказав, що давно хотів убити Вересня, і зробив це “алегорично”. Коли Микола захворів, ми думали про запасні варіанти. Але точно в ціль ніхто не влучив. Як варіант був Антін Мухарський. Але Микола так хотів грати самого себе, що хутко відновився після операції. Ми створили йому всі умови на зйомках — відповідно до стану його здоров’я.
— Як ви уявляєте собі майбутню адресну аудиторію картини? На кого більше розрахована ця кіноісторія?
— Аудиторія в Україні розмита, такого жанру фільмів, які з самого початку треш, а не просто вийшли трешово, ще не було. Проте все-таки це ті, хто слухає “Перкалабу”, “ВВ”, ходить на виставки жлоб-арту, читає жанрові книжки й любить зарубіжний треш. Це чимала частина аудиторії. І ми формуватимемо нову. Кіно потужніше за музику чи літературу за покриттям, — завдання складне, але посильне. Міжнародна аудиторія більше нам зрозуміла, ніж українська.
— У вашій картині задіяний відомий художник Андрій Єрмоленко. Як давно співпрацюєте? Що вас найбільше приваблює у творчості цього митця?
— Єрмоленко мій однокласник, — цим усе сказано. Але, по фіналу, він у проект включений мінімально, — дуже зайнятий.
— На якому етапі робота над фільмом нині? Коли планується прем’єра? Чи цікавляться фестивалі цим проектом?
— Через тиждень почнемо завершальний знімальний блок, далі постпродакшен. Про фестивалі поки що говорити рано, — ніхто не бачив навіть ворк ін прогрес. Прокат — кінець 2017-го або початок 2018-го.
— Чи реально в українському прокаті покрити витрати на такий фільм, як ваш? Хоча б попередньо — скільки копій планується до прем’єри в Україні?
— В українському прокаті, навіть за підтримки ТБ, “відбити” кіно нереально. Навіть малобюджетний фільм навряд чи себе окупить. А фільми з бюджетом системно окупатися не можуть.
Але “Шлях мерця” — все-таки комедія, хоч і чорна. Цей жанр на тлі подій у країні сприйматиметься добре (гадаю, разом із телепоказами, обмеженими показами за кордоном та через онлайн-платформи він може бути прибутковим). Бюджет у фільму невеликий. Плануємо близько 40 копій. Якщо буде підтримка телеканалів, їх кількість може зрости до 80.
— Чи легко сьогодні вітчизняному продюсерові заздалегідь передбачити-прорахувати успіх або провал того чи іншого кінозапуску? Успіх як фестивальний, так і касовий. Адже не секрет, що рідкісний кіноптах нині долітає хоча б до середини свого бюджету. Тобто частіше — мінуси, мінуси, мінуси.
— Прорахувати успіх заздалегідь важко, — кінопроцес непостійний і творчо складний.
Що стосується фестивалів, то їх цікавлять нові форми, нові теми. З цього погляду, в нас усе добре. Фільми, які я продюсирував і продовжую продюсирувати, регулярно потрапляють на великі фестивалі й отримують там призи.
А ось із аудиторією складніше, — вона формується під впливом телевізора. Контент там дуже простий, з погляду кіномови. Технологія зйомки, гра акторів, драматургія мають бути доступні максимально широкій аудиторії.
Ще віковий чинник телеглядачів впливає на пристрасті, наприклад ностальгія за СРСР.
Мелодрами й ментівські детективи глядач дивиться добре, локальні комедії з телезірками теж можуть мати успіх, напевно.
Але якщо говорити про кіно і його розвиток, ми намагаємося намацати унікальний український почерк і донести його до широкого глядача.
Це процес тривалий і складний. І нас часто сварять, що “витрачаємо державні гроші” на незрозуміло-що. Але так по всій Європі: експеримент — за рахунок платника податків, а вдалі експерименти потім масово тиражуються за комерційні.
Дякуємо деяким телеканалам, котрі підтримують нас у прокаті. “Інтер” підтримав “Братів” і “Поводиря”. ICTV підтримав “Бранців”, “Поводиря”. Телеканали “24”, “Еспресо”, ZIK, регіональні канали теж включаються в процес.
Це початок довгого шляху, наприкінці якого — хороше кіно й широка аудиторія зрозуміють і знайдуть одне одного.
Ще б зазначив, що аудиторія в нас є, і потенціал є. Приклад — “Книжковий Арсенал”. Величезна кількість українських книжок і перекладів. А ще ж років із чотири тому українська література була екзотикою. Так і в кіно. З кожним новим фільмом аудиторія розширюється.
Дмитро Санін, “Дзеркало тижня“, 20 травня 2016 року, №18