У Кіровограді зняли документальний фільм «Білий танець» (режисер Ксенія Кравцова) про долі і проблеми працівниць комерційного сексу. Презентували стрічку у Києві у «MediaHub» 7 липня 2016 року.
Олена Сідорова, «Кіровоградська правда»
Відкрити свої обличчя та розказати свої історії «від першої особи» не побоялися п’ять дівчат – чотири колишні і нинішні секс-працівниці та одна сутенерка. Запис розмов із дівчатами проводили у Кіровограді, але потрапили у фільм і нетематичні кадри зі столиці – перехожі, манекени, дощ, вуличні музиканти…
Тривалість фільму – 17 хвилин. За цей час можна побачити і сльози, і відчай жінок, які обрали своїм місцем роботи околиці міста. Єдиного, чого не можна побачити, – радості і щастя в їхніх очах, бо всі, як запевняють, обрали трасу не з легкої долі.
– Цей фільм в першу чергу про жінок. Про їхні долі, – каже режисер стрічки Ксенія Кравцова. – У моїх героїнь непроста, дуже небезпечна професія. Мене зацікавило, як вони потрапляють туди? Чи легко облишити цю професію? Як все відбувається? Які радощі в них, які проблеми? Врешті – хто вони? Я собі ставила дуже багато питань перед та під час зйомки. Було надзвичайно цікаво спілкуватися з дівчатами. Ми звикли до штампів, що повія – така собі нафарбована білявка на високих підборах. Звичайно, бувають і підбори, і білявки, але я побачила справжніх жінок, які через усі труднощі пронесли своє «я».
Одна з героїнь фільму Олена зізналася на камеру, що її наштовхнуло на життя у такий спосіб, – в один момент жінка просто залишилася одною з маленькою дитиною і тяжкохворою мамою.
– Я не знайшла іншого виходу, – розповідає Олена. – Я шукала чоловіків через інтернет, спочатку просто мріяла завести заможного коханця. Так, потроху «цей» заробіток став основним. Мені вдалося вийти з цієї професії. Але залишилось відчуття, що тим дівчатам, які ще працюють, стане в нагоді мій досвід, моє розуміння ситуації. Зараз я працюю ВБО «Легалайф-Україна», допомагаю дівчатам – секс-працівницям. Коли – порадою, коли – спільною боротьбою.
Про те, як займалася підбором дівчат для роботи, як шукала їм клієнтів – розповідає інша героїня фільму.
– Мене звати Олена. Я була сутенером. 11 років тримала чотири точки в місті Кіровограді. На кожній точці знаходилося близько 10-15 дівчат… У мене не було ніякого прізвиська. На мене всі говорили тільки «Мамочка», – каже у стрічці жінка.
За словами керівника ВБО «Легалайф-Україна» Наталії Ісаєвої, не менш суттєвою є і та проблема, що поліцейські часто застосовують насильство щодо секс-працівниць, принижують їх та перетворюють у свій тіньовий бізнес. В свою чергу дівчата не скаржаться на правоохоронців через боязнь розголосу серед їхніх родичів і знайомих, чим вони заробляють на життя.
– Стоячи на дорозі, вони не захищені та стають жертвами насильства як з боку клієнтів, так і з боку правоохоронців, в них значно вищий ризик втратити своє здоров’я, – каже Наталія Ісаєва. – Таким жінкам допомагає наша установа. Багато стикаємося з тим, що саме держава, зокрема правоохоронці, порушують права цих жінок, саме вони спричиняють насильство у різних його проявах: використовують для задоволення своїх сексуальних бажань на так званих «суботніках», застосовують фізичні та психологічні методи впливу, залякують та шантажують розголосом інформації про те, чим вони займаються.
Документальний фільм «Білий танець» демонструватиметься на різних кінофестивалях, зокрема і зарубіжних. Згодом – буде у загальному доступі.
Фільм «Білий танець» виготовлено студією Real Stories Production за підтримки Асоціації УМДПЛ.
Організатор заходу – Асоціація УМДПЛ за фінансової підтримки FOSI-Budapest. Окрема подяка за співпрацю – ВБО «Легалайф-Україна».
Олена Сідорова, «Кіровоградська правда», 8 липня 2016 року