У червні 2015 року Дар’я Бассель, програмна координаторка Docudays UA, відвідала фестиваль документального кіно Open City Docs, який щороку відбувається в Лондоні. У столиці туманного Альбіону вона відбирала найкращі фільми як член журі. Побачене на фестивалі надихнуло Дар’ю на думки про невпинний плин часу, вічну революцію та безкінечне коло.

Дар’я Бассель, Docudays UA

Маленька китаянка, схожа на мою улюблену ляльку з дитинства, усміхається до мене на повну з першого ряду, а я, тим часом, намагаюся пояснити англійським та американським колегам, що означає працювати з документальним кіно в Україні. Колеги розповідають про свої кінотеатри, де показують винятково документальне кіно, про фестивалі, де вони відкривають для своєї досвідченої публіки, яка готова голосувати за документальне кіно доларом і фунтом, маргінального, на їхній погляд, автора Віктора Косаковського (ми з польською колегою здивовано перезираємось). Колеги скрупульозно розбирають, що ж таке авторське документальне кіно, зітхають, що мусять працювати з комерційним, телевізійним продуктом, пригадують цифри касових та інших зборів. Коли черга доходить до мене, модератор сесії, трохи запинаючись, питає: «Ну… а що ж там… в Україні?» І тут я видихаю: «Розумієте, не знаю, що вам сказати, я відчуваю, ніби я просто з іншого Всесвіту…»

Продовження →